Мстислав Ростропович і Галина Вишневська: два генії, яких об’єднала любов
Худющий, в окулярах з товстими лінзами, гаркавий віолончеліст, який почав лисіти, але вмів бути елегантним – таким Мстислава Ростроповича перший раз побачила Галина Вишневська. Це був офіційний прийом у ресторані «Метрополь» у Москві на честь якоїсь іноземної делегації. А він побачив... богиню. «Піднімаю я очі, а до мене зі сходів спускається богиня... Я навіть втратив мову. І в ту ж хвилину вирішив, що ця жінка буде моєю», – згадував він згодом. Примадонна Большого театру, Вишневська дійсно була справжньою красунею, але Ростроповича це не збентежило: він увесь вечір наполегливо до неї залицявся і запропонував провести. Вона сказала, що заміжня, він загадково відповів: «Подивимося».
У Галини Вишневської справді було все: кар’єра її була в розпалі, стабільний шлюб – чоловік, теж музикант, Марк Рубін, був директором обласного ансамблю оперети, в який прийшла працювати свого часу 18-річна талановита співачка. Він одружився з Галиною, не зважаючи на різницю у віці в 22 роки. Вона народила сина, але хлопчик помер у дитинстві. Галина для себе вирішила – далі в її житті буде тільки кар’єра, і успішно її робила. До поклоніння і захоплення чоловіків звикла, але поняття «кохання» для неї не існувало. А тут – молодий (молодший за неї), непоказний на вигляд віолончеліст! Так – талановитий, про це говорили всі. Так – у ньому відчувалася порода, аристократизм, культура, і Галина це відчувала як ніхто інший, оскільки сама була, як то кажуть, «з низів». Її, зовсім дівчиськом, мати кинула на руки бабусі та п’яниці-батька, а сама втекла з черговим коханцем. Дитинство Галини пройшло в бідності на межі злиднів, серед голоду, лайки, п’яних бійок... Усе це викувало з неї стійкого олов’яного солдатика, і розслаблятися вона не збиралася. А тут...
Залицявся чотири дні
Наступного дня вони обидва летіли на фестиваль «Празька весна» в Чехословаччину. Ростропович узяв із собою всі костюми та краватки й міняв їх щодня – хотів справити враження. І влаштував – ні, не облогу й навіть не атаку – він вів справжній бій без правил за серце Галини.
Ростропович називав свою обраницю Галею, тоді як усі інші зверталися до неї винятково «Галина Павлівна». Він хапав її за руку й тягнув на вулицю, змушував перелазити через паркан, а коли Галина відмовилася зістрибувати з цього паркана, тому що внизу була брудна калюжа, не вагаючись зняв пальто й кинув його в цю калюжу, щоб вона не намочила ноги. Іншим разом під час спільної прогулянки Ростропович помітив торговку квітами, підійшов і купив цілий кошик конвалій – на останні добові.
Перший поцілунок їх теж був вельми неординарним. «Зайшов до мене в кімнату, сів за рояль, – згадувала Галина Вишневська. – «Який жаль, у мене концерт за містом, і я не почую вас сьогодні в «Онєгіні» – напевно, ви дивовижна Тетяна»... І раптом вискочив з-за рояля і опустився на коліна! Я розгубилася. Може, обернути все на жарт? А він продовжує: «Даруйте, я ще в Москві з нашою першою зустрічю помітив, що у вас дуже гарні ноги, і мені хотілося їх поцілувати». Після чого нахилився і поцілував мене в щиколотку! А потім попрощався й пішов до себе...»
Історія про солоні огірки, які Вишневська ввечері знайшла у себе в шафі після того, як вдень пожурилася через своє бажання їх з’їсти та через закриті магазини, вже стала класикою їх любовного роману.
Фото: aif.ru
Стосунки розвивалися бурхливо: в їх розпорядженні було всього чотири гастрольні дні. А повернувшись до Москви, Ростропович поставив питання руба: «Або ти зараз же прийдеш жити до мене – або ти мене не любиш, і все між нами закінчено». І вона прийшла – покидавши у валізу халат і тапочки. Піднялася у квартиру, де Мстислав жив із сестрою і матір’ю – а його немає: він побіг у магазин, крикнувши мамі, що зараз прийде його дружина. «Сіла вона так ніяково на стілець, – розповідала Галина Павлівна, – а я сіла на свій чемодан. І всі раптом розплакалися, заревли. У голос заголосили!!! Тут відчиняються двері – входить Ростропович. З авоськи в нього стирчать якісь риб’ячі хвости і пляшки шампанського. Кричить: «Ну, от і познайомилися!».
Жабка й доньки
Сім’я – так сім’я, по-справжньому, з дітьми, і Галина вирішує народжувати. Поки була вагітна, Ростропович, що дав їй жартівливе прізвисько «Жабка», багато працював, щоб тільки вона не напружувалася. Коли підійшов час пологів, він саме був на гастролях і по телефону кричав, благав не народжувати без нього. Галина дочекалася. «Він повернувся додому, окрилений успіхом гастролей, щасливий і гордий тим, що домашнє жіноче царство виконало всі його накази: дружина, ледве рухаючись, сидить у кріслі в очікуванні свого повелителя. І от як у фокусника з чарівної скриньки з’являються всілякі дива, так і зі Славиної валізи полетіли на мене фантастичні шовки, шалі, духи і ще якісь неймовірно красиві речі, які я не встигала й роздивитися, і, нарешті, вивалилася звідти розкішна шуба і впала мені на коліна», – згадувала Вишневська. Пишаючись собою, Ростропович повторював: «Тепер у тебе буде хороший настрій, і тобі легше буде народжувати. Як тільки стане дуже боляче, ти згадай про якенебудь гарне плаття, і все пройде». А вона знала, що за два тижні гастролей він жодного разу не пообідав, тому що отримував за концерт 80 фунтів, а решту грошей... здавав у радянське посольство.
Дочки – Ольга та Олена – з’явилися на світ з інтервалом у два роки. Ростропович їх буквально обожнював, але тримав у строгості. Із самісінького малечку він займався з ними музикою, забороняв носити модні джинси, щоб на них не заглядалися хлопці, намагався проводити в колі сім’ї якомога більше часу.
Фото: aif.ru
«Так, бували суперечки, – розповідала старша дочка Ростроповичів Ольга. – Але за моєї пам’яті в нас не відбувалися скандали з грюканням дверей, криками, лайкою... Мама казала, що вони стільки років разом тільки тому, що часто розлучаються. І це правильно. Не слід ні до чого звикати: звикнеш – перестанеш цінувати».
Жити б та радіти, але... Фатальним для Вишневської та Ростроповича стало їх рішення поселити на своїй дачі опального Солженіцина й написати лист Брежнєву на його захист.
У горі та в радості
Подружжю почали зривати графік концертів, не давали гастролювати, записуватися на радіо. На від’їзді з країни наполягла Галина: іншого виходу із ситуації вона не бачила. У 1974 році їм видали виїзні візи, пара емігрувала у США. На радянській митниці в Ростроповича відібрали всі нагороди та премії.
За кордоном Ростропович і Вишневська опинилися в політичному, творчому та фінансовому вакуумі. Першою отямилася Галина: за її плечима було суворе дитинство і блокадний Ленінград. Сильний характер і життєва хватка допомогли Вишневській влаштуватися за кордоном. На Батьківщині, проте, гоніння тривали. У 1978 році Указом Президії Верховної Ради СРСР Вишневську та Ростроповича позбавили громадянства, усіх почесних звань і нагород. Дізналися про це з новин по телевізору. Шлях на Батьківщину був відрізаний. «Тато до цього часу став головним диригентом Національного симфонічного оркестру у Вашингтоні і знайшов місце поблизу російського монастиря в чотирьох з половиною годинах їзди від Нью-Йорка, – розповідала його дочка Ольга. – І він почав будівництво, а мамі, щоб зробити сюрприз, не сказав ні слова». Ростропович назвав помістя «Галине» й домігся, щоб на американських картах з’явилася ця російська назва.
Фото: izbrannoe.com
Життя в еміграції подарувало Ростроповичу все те, що не змогла дати їм рідна країна: багатство, свободу, нові творчі проекти. На 60-річчя віолончеліста у Вашингтоні зібрався цвіт американської інтелігенції: світила музичного світу, видатні письменники, громадські діячі. Ростроповича назвали «музикантом року».
Англійська королева посвятила його в лицарі ордену Британської імперії, Франція нагородила орденом Почесного легіону, Німеччина – Офіцерським хрестом за заслуги. Здавалося б, ось воно визнання, повний успіх. І все було б чудово, якби... Якби не туга за Батьківщиною.
«Ми прожили на Заході 16 років. Начебто не так багато, але ці роки здавалися вічністю. Мама часто згадувала свій улюблений Ленінград, їй снилися Кронштадт, білі ночі... – згадувала Ольга. – Батько навіть купив будинок у фінському місті Лаперанта – неподалік рідного маминого Ленінграда. Вони і в Японію завжди літали тільки через Москву, щоб хоч годину побути на рідній землі. Вони навіть не мріяли, що зможуть знову жити в Росії. Ніхто не міг подумати, що Радянський Союз зникне».
У 1990 році їм повернули громадянство, а в 1991-му музиканти повернулися додому – у Москву. Їх зустрічали як героїв.
До золотого весілля
У день золотого весілля, у травні 2005 року, Мстислав Ростропович показав гостям, присутнім на їх ювілеї, чек на 40 доларів, отриманий у середині 90-х років від журналу «Рідерз Дайджест» за кращу відповідь. Тоді кореспондент запитав його: «Скажіть, а це правда, що ви одружилися на жінці через чотири дні після знайомства?» Музикант сказав: «Правда!» Тоді він запитав: «А що ви думаєте з цього приводу тепер?» Ростропович відповів: «Думаю, що втратив чотири дні!»
Привітати ювілярів у готель «Метрополь» – туди, де Ростропович і Вишневська познайомилися, – прийшли близько трьохсот гостей, серед яких були королеви та президенти. Прийом був організований на вищому рівні, а поруч з кожною тарілкою стояли кришталеві вази чеського виробництва, з букетиком конвалій і одним-єдиним солоним огірком.
Читайте також: Де та коли насправді народилася Клавдія Шульженко