Як діти із села на Харківщині родичів загиблих бійців розшукували
Фото: asfera.info
Про діяльність загону шкільних слідопитів розповідала газета «Соціалістична Харківщина» у № 99 від 23 травня 1970 року.
"Григорівські слідопити*
Скупі слова повідомлення: «Ваш чоловік і батько В. О. Натаров пропав безвісти у травні 1942 року біля села Петрівка Харківської області».
Двадцять п’ять років дружина і син загиблого командира Радянської Армії В. О. Натарова намагалися взнати обставини його смерті, відшукати могилу. Зверталися у військові комісаріати, запитували центральні архіви, але марно. Як відомо, у травні 1942 року на півдні Харківщини йшли тяжкі бої. 6-та армія, інші війська Південно-Західного фронту ранньої весни тут уперше перетнули броньованій гітлерівській армаді шлях до Волги. Особливо відзначилася у тих боях 266-та стрілецька дивізія. Виконуючи наказ командування, її бійці та офіцери билися з переважаючими силами ворога в умовах повного оточення, багато з них загинули.
І ось тепер дружина і син загиблого, які живуть у Таганрозі, знають, де могила дорогої їм людини. А допомогли їм червоні слідопити Григорівської восьмирічної школи.
Майже рік вони обходили хату за хатою з фотографією загиблого воїна, яку вмістила Барвінківська районна газета «Жовтневі зорі». Жителі Петрівки впізнали командира, якого вони у 1942 році поховали під яблунею, а документи з такою ж фотографією довго зберігали.
За три роки слідопити розшукали багато адрес, сповістили рідних ще шести воїнів про те, що їх чоловіки, батьки, сини сплять вічним сном у братській могилі села Григорівки. Завдяки пошукам слідопитів вклонитися і віддати шану полеглим героям у Григорівку приїздили їх рідні із Білорусії, Горлівки, Ворошиловграда, Бєлгородської області. Про червоних слідопитів із Григорівки знають у Новосибірську, Ярославлі, інших містах.
Благородну справу роблять чудові хлопчики і дівчатка з п’ятого класу Григорівської восьмирічної школи і їх керівник – Валентина Іванівна Ніколаєнко". Підпис – П. Коваленко
*Надається зі скороченням
Читайте також: Як президент ЧССР з жителями села на Харківщині листувався
