Як син селянина з Харківщини став японським йокодзуною
Українець і японка: гра долі
Іван Боришко – так звали сина Маркіяна Боришка. Маркіян ще в 1894 році дитиною разом з родиною переїхав з Рунівщини в пошуках кращої долі на Сахалін, як робили тоді багато українців. Родина була працьовитою, тому, отримавши землю, швидко «стала на ноги».
Але історичні колізії зробили цю територію японською, а Маркіян став жителем Країни Сонця, що сходить. У 1925 році він, будучи вже дорослим, переїхав у південно-сахалінське містечко Одомар (тепер – Корсаков). Саме там він зустрів свою долю – юну японку Найя Кійо. Дівчина мала рішучий і енергійний характер: уродженка Хоккайдо, вона посварилася з батьками й переїхала на Сахалін. Там вона працювала в місцевій ткацькій майстерні, при якій була лавка, і юна Кійо була там учителькою з пошиття європейського одягу.
Читайте також: Олімпійські рекорди харківської гімнастки: як склалося життя Марії Гороховської
Шлюб, укладений у 1928 році, виявився для Маркіяна і Кійо щасливим, не зважаючи на велику різницю за віком – Маркіян був старшим за свою обраницю на 18 років. Уже наступного року вони купують молочну ферму і живуть безбідно; Маркіяна оточуючі шанобливо називають Боришко-сан. У родині один за іншим народилися три сини і дочка. Молодшого, який з’явився на світ 29 травня 1940 року, назвали Іваном.
Малюкові було всього три роки, коли в дім прийшла біда. Спочатку від руки вбивці та грабіжника загинув старший брат Володимир. Потім Японія, яка активно брала участь у Другій світовій війні, почала зазнавати поразок; ставлення до осіб слов’янського походження змінилося. Главу сім’ї відправили в спеціальну резервацію – його як слов’янина підозрювали у шпигунській діяльності. А в 1945-му Сахалін окупували війська СРСР, і це назавжди розлучило Маркіяна із сім’єю: за одними даними, його відправили в табір як «чужого радянській владі елемента», за іншою версією – залучили на роботу в контррозвідку як людину, яка знала японську мову.
Читайте також: Великий Степанич з невеликої Введенки: «золоті» м’ячі та трагедії життя олімпійського чемпіона
У 1949 році Маркіян Боришко потрапляє до радянської в’язниці за сфабрикованим звинуваченням в антирадянській діяльності. Йому дали десять років, але випустили за амністією після смерті Сталіна в 1954 році. Маркіян Боришко, колись поважна та самодостатня людина, зміг улаштуватися на роботу тільки сторожем у Сахалінському музеї. Через шість років він помер від запалення легенів, так і не дізнавшись про долю своєї родини. Саме в цьому 1960 році його молодший син Іван перейшов до вищого дивізіону сумоїстів і виграв свій перший Імператорський кубок. Утім, зовсім під іншим ім’ям – Найя Кокі (точніше, Тайхо).
Безбатченко
Коли на Південний Сахалін прийшли радянські війська, дружина Маркіяна, розуміючи, що їй, власниці молочної ферми, та ще й японці, доведеться несолодко, втекла з дітьми на батьківщину, на Хоккайдо. Вона спробувала повернутися до рідної домівки – але батьки відмовилися її прийняти: для них вона була дружиною «російського шпигуна». Найя Кійо з трьома дітьми змушена була поневірятися в пошуках заробітку; врятувало їх те, що старші хлопчики були вже доволі дорослими і могли заробляти. Про батька молодшому синові мати не розповідала зі страху за його подальшу долю, а сам він його не пам’ятав.
Фото: ukrinform.ru
Хлопцю було 16 років, коли він почав займатися сумо. Успіх до нього прийшов швидко: він був високого зросту – 185 см (позначилася українська кров), худорлявий (важив усього 75 кг), з довгими руками і ногами. Тренери говорили, що з таким розмахом рук він буде не йти, а летіти до перемог. Звідси й прізвисько, під яким Іван Боришко став відомим як сумоїст, – Тайхо означає «великий птах».
Політ «великого птаха»
Згодом Тайхо набрав ще 60 кілограмів і став ще дужчим. Він – єдиний борець в історії сумо, який протягом 12 років перебування у вищому дивізіоні японської професійної ліги сумо щорічно здобував перемоги в проведених лігою турнірах. З кінця 1968 року по весну 1969-го Тайхо здобув 45 перемог – і це з тим, що перед початком своєї тріумфальної переможної серії він довго лікувався від отриманої травми.
Фото: ukrinform.ru
Тайхо обожнювалі всі: чоловіки захоплювалися видовищними боями, жінки через незвичну зовнішність вважали його найгарнішим чоловіком Японії, а діти у своїх рейтингах ставили його ім’я перед улюбленою грою тамагочі. До того ж бої принесли Тайхо Кокі багатомільйонні статки й статус національного надбання. На піку своєї популярності, в 1966 році, спортсмен одружився з дочкою власника японського готелю.
Фото: ukrinform.ru
Читайте також: Просте щастя «залізної Турі»
У 1971 році, завершивши свою спортивну кар’єру, Тайхо Кокі відкрив власну школу сумо, зі стін якої вийшло чимало знаменитих бійців. Узимку 1977 року він переніс інсульт, але відновив здоров’я і повернувся до тренерської діяльності. Лише тільки після виходу на пенсію в 2003 році Тайхо передав управління школою своєму зятю і найтитулованішому зі своїх учнів Озуцу Такеші.
Тайхо намагався знайти свого батька ще в 60-х роках, але безуспішно. Проте він не переставав цікавитися історією свого походження і вже в похилому віці підтримував зв’язки з Україною. Він навіть надіслав у рідне село батька – Рунівщину – японського кореспондента, який привіз до Японії жменю землі, воду з колодязя і українські сувеніри.
Легендарний спортсмен помер 19 січня 2013 року в Токіо. А через два роки, в липні 2015-го, Тайхо Кокі був удостоєний звання почесного громадянина Японії. Таке звання за всю історію Країни Сонця, що сходить, має усього 21 людина...