Числа і життя Наума Ахієзера: як син лікаря створив у Харкові математичну школу

Вважається, що математика – суха наука, а математики, які живуть у світі цифр, – сухі люди, далекі від прекрасного. А Наум Ахієзер, написавши формулу на дошці в університетській аудиторії, вигукував: «Ви подивіться, яка це краса!» – і аудиторія завмирала в захопленні...

З 1933 по 1980 рік до самої смерті, з перервою на воєнний період, ця людина жила і творила в Харкові. Йому двічі пропонували переїхати в Москву і спокушали високими посадами та окладами. Але він присвятив Харкову свій талант, своє життя і перетворив його на третю столицю – після Москви і Ленінграда – математичної науки, створивши тут Школу. Видатний математик сучасності, член-кореспондент АН УРСР з 1934 року, професор, завідувач кафедри математичної фізики ХДУ, він був одночасно і обличчям, і вихователем харківської інтелігенції. Про «вагу» його особистості в математичному світі свідчить такий факт: коли в 1958 році в Единбурзі проводився Міжнародний математичний конгрес за участю 1600 математиків світового рівня, його організатори замовили радянським математикам усього п’ять доповідей. Зокрема була і доповідь, замовлена Наумові Іллічу Ахієзеру.

«Царська» дитина

Наум був старшим сином у родині земського лікаря Іллі Ахієзера. Він народився в Черікові, що на Могильовщині, 6 березня 1901 року і був «царською» дитиною – на відміну від молодшого, Олександра (згодом відомого фізика, який здобував освіту після революції), він встиг закінчити класичну гімназію в сусідньому Мстиславі, а тому добре знав французьку, латину, чудово – німецьку. У гімназії була дуже добре поставлена і математика.

А от із здобуттям вищої освіти виникла заминка: революційні катаклізми повернули Наума додому, і він влаштувався у першу в країні школу-комуну, яка відкрилася за 20 кілометрів від Черікова. Туди набиралися діти, які хотіли вчитися, – але, крім цього, вони повинні були займатися сільським господарством, заробляючи для себе їжу. Вчорашній гімназист Ахієзер викладав там математику, фізику та хімію – і сміявся, що хімію він знає тільки до хлору: коли він доходив з учнями до цієї теми, починалися сільгоспроботи – і дітям було не до уроків. Проте перший досвід викладання був набутий.

Читайте також: Великий Степанич з невеликої Введенки: «золоті» м’ячі та трагедії життя олімпійського чемпіона

Але Науму більше хотілося вчитися далі, ніж учити, – і він їде до Києва. ІНО (колишній університет) він закінчив за рік: потім було три роки викладання в київських школах і аспірантура у знаменитого математика Дмитра Граве, який у ті роки активно пропагував прикладні напрями в математиці. Тому своєму аспіранту Ахієзеру він запропонував як тему кандидатської дисертації «Аеродинамічні дослідження», яку той захистив у 1928 році. Продовжуючи займатися наукою, Наум Ахієзер одночасно викладав у Політехнічному інституті і в Ніжині – тому самому гоголівському ліцеї, який став Інститутом народної освіти. А в 1933 році йому запропонували працювати в Харкові.

Ахієзер – значить «помічник»

Прізвище «Ахієзер» в перекладі з івриту означає «помічник». Науму Ахієзеру судилося стати помічником математики, її повноважним представником, глашатаєм і захисником. У цей час Харків був столицею України і його посилено «зміцнювали» науковими організаціями та перспективними молодими вченими – достатньо згадати історію Українського фізико-технічного інституту. Але поряд з фізикою розвивалася і її рідна сестра – математика: ці науки єдині.

Наум Ілліч Ахієзер до Харкова прибув у 1933 році. Талановитий учень засновника алгебраїчної школи в СРСР Дмитра Граве, він через деякий час прославиться на весь світ своїми першими роботами з конструктивної теорії функцій. А поки він здійснює воістину героїчний вчинок: очолює Український інститут математичних наук, створений за п’ять років до того блискучим математиком з ще дореволюційним «послужним списком» Сергієм Натановичем Бернштейном. Чому героїчний? Сьогодні в це складно повірити, але Бернштейна буквально «видавили» з Харкова: кілька місяців його на всіх зборах ганьбили як ідеаліста і навіть монархіста – просто за те, що він як глава оргкомітету першого з’їзду математиків відмовився послати вітання від з’їзду математиків з’їзду партії.

Обстановка і в країні, і відповідно в науці була складною. Наум Ахієзер зміг перетворити інститут на центр наукового спілкування, місце народження нових ідей і наукових проектів. А йому самому належать видатні результати в теорії апроксимації, проблеми моментів, теорії інтегральних рівнянь, питаннях аеродинаміки. І це тільки частина наукових інтересів ученого. Ступінь доктора наук без захисту докторської дисертації Наум Ахієзер отримав у 1936 році. Він продовжує викладати у вишах та формує там математичну спільноту.

З початком війни Наум Ахієзер перебирається в евакуацію в Алма-Ату. Там він викладає в гірничо-металургійному інституті, а потім переїжджає в Москву і до 1947 року працює в Московському економічному інституті. Після війни МЕІ був один з найпрестижніших вишів СРСР: директором цього інституту була Валерія Голубцова – дружина всесильного в ті роки Георгія Маленкова – другої людини в партії після Сталіна. У народі жартували, оскільки у Сталіна немає дружини, то вона – перша леді держави. Саме Голубцова залучила Наума Ілліча до викладання в МЕІ і створила всі умови, щоб Ахієзер залишився в Москві.

Але Наум Ілліч був ідеалістом: він вважав, що його обов’язок – повернутися до Харкова. І в 1947 році Наум Ахієзер повертається. Був ще один випадок, про який мало хто знає. Його розповів молодший брат Наума Ілліча – відомий фізик і талановитий викладач Олександр Ілліч Ахієзер: «У цей самий час починала розвиватися атомна промисловість, розгорнулися роботи по атомній бомбі, вся відповідальність за які лежала на Курчатові. Курчатов дуже добре до мене ставився і залучив до цієї роботи, але... йому потрібно було створити математичний відділ при інституті, який відав би всіма розрахунками, пов’язаними з бомбою. Коли він з кимось (не знаю з ким) обговорював це питання, жереб випав – на кого ви думаєте? – на Наума Ілліча. Він викликав Наума Ілліча і всякими способами його вмовляв (а Наум Ілліч уже знову був у Харкові) повернутися в Москву, отримати хорошу квартиру, дуже добрий лімітний пайок (тоді деяким видавалася така лімітна книжка, за якою можна було купувати продукти. За гроші, звичайно, але зате хороші продукти). Ігор Васильович добре знав, що Наум Ілліч не тільки знавець «загальної», абстрактної математики, а й математики конкретної, ділової, розрахункової. Але нічого з цього не вийшло. Наум Ілліч категорично відмовився від його пропозиції».

Це був моральний вибір: Ахієзер чудово усвідомлював, який тягар ляже на його совість, якщо він прийме цю пропозицію. Такі моменти доля підкидала Ахієзеру не один раз: уже в 60-х роках він отримав пропозицію балотуватися в дійсні члени АН СРСР – і відмовився від цієї честі, рекомендувавши замість себе талановитого математика з блискучою перспективою Сергія Нікольського.

Непедагогічний педагог

Усім, хто хоча б раз чув лекції Наума Ахієзера, вони запам’яталися на все життя. Він справді був блискучим лектором і з однаковим захопленням міг читати предмет і студентам, і школярам. Та й ще міг настільки захопитися проблемою, що тут же на лекції зайнятися її висновком і, отримавши новий несподіваний результат, запитати в аудиторії: «Чому я не бачу радості у ваших очах?». До того ж, вийшовши на кафедру, Наум Ілліч читав лекції з вражаючим артистизмом. Академік Володимир Марченко пізніше писав, що «їх можна було порівняти з концертами хорошого музиканта, який передає свої емоції, своє сприйняття виконуваної речі і цим зачаровує слухачів».

Він був оригінальним екзаменатором. Як згадував професор Володимир Дрінфельд, якого вважають сучасним математичним генієм, коли він прийшов до Наума Ілліча складати іспит, той почав захоплено розповідати йому чиюсь блискучу роботу, яку він нещодавно прочитав. Дрінфельд вибрав момент і заявив про своє бажання скласти іспит. «Та ви, батеньку, його вже склали!» – замахав на нього руками Наум Ілліч. Але ці непедагогічні методи не поширювалися на «середнього» студента...

Доробок

Наум Ахієзер – автор понад 140 наукових статей і 10 монографій; його математичні праці були перекладені іноземною мовою і давно стали класикою. За одну зі своїх монографій – «Лекції з теорії апроксимації» – Наум Ілліч отримав дуже престижну премію імені Чебишева.

Нарівні із заняттям наукою і навчальною діяльністю в нього залишався час і сили на організаційну роботу, до того ж організатором він був дуже хорошим. Наум Ахієзер багато років був президентом Харківського математичного товариства, директором Науково-дослідного інституту математики і механіки при Харківському державному університеті, де на початку 60-х років він організував на механіко-математичному факультеті кафедру математичної фізики; у 40-ті роки він створив у Харківському політехнічному інституті кафедру прикладної математики.

Але одним з головних пам’ятників Наумові Ахієзеру в Харкові стала фізико-математична школа № 27. У той час партійне керівництво всіляко опиралося створенню цієї школи, мотивуючи, що «це згубно позначиться на такому важливому предметі, як історія партії», але йому вдалося пробити всі перепони, і в 1963 році перший дзвінок у ній усе-таки продзвенів. А буквально через два роки після відкриття про школу, про її успіхи та перемоги заговорили вголос. І вони справді були не менш вражаючими, ніж у Московській і Ленінградській математичних шкіл – єдиних у той час таких шкіл у країні. Багато з цього приводу говорили: «Ну так, йому треба було десь власних дітей учити, от він для них цю школу і створив». Але він міг організувати своїм дітям хорошу школу просто на дому – кожний репетитор, серед яких у той час було чимало прекрасних викладачів, був би щасливим займатися з ними. Але усвідомивши, що проблема елітної шкільної фізико-математичної освіти – проблема не тільки його родини, він не пішов шляхом найменшого опору, а став розв’язувати її повномасштабно. Тепер цей ліцей став одним із центрів підготовки світової науково-технічної еліти: його випускники працюють у різних країнах світу.

Але пам’ять про таких людей, як Наум Ахієзер, – це не тільки і не стільки монографії, наукові статті та теоретичні викладки. Це та особлива атмосфера, яку вони навколо себе створюють. Наум Ахієзер мав і поширював головну ідею свого життя – віддавати більше, ніж отримав. Це було мірилом усього його життя: цим він виділявся серед колег; цього він вчив своїх студентів. Може, саме тому американський (у минулому – радянський) математик Михайло Брін (батько знаменитого співзасновника компанії Google Сергія Бріна) став донором Фонду ім. Ахієзера – фонду, який підтримує молоді математичні обдарування Харкова: в минулому Наум Ілліч підтримав його із захистом дисертації.

У 2018 році Національна академія наук України заснувала іменну премію імені Н. І. Ахієзера, яку вручає за видатні наукові роботи в галузі теоретичної фізики та фізики плазми. У травні того ж року в Харкові, на будинку по вулиці Багалія, 17 відкрили меморіальну дошку професору Науму Ахієзеру.

Читайте також: Людина, яка повернула Слобожанщині її найдавнішу історію