Формула любові: математик + соціолог, або кохання двох Ковалевських

Юність Максима

Максим Ковалевський належав до старовинного дворянського роду Ковалевських, чиї маєтки були на Харківщині. Народився в 1851 році у Вільшанах, де в його батька була садиба. Батько – учасник війни 1812 року – був предводителем повітового дворянства. Вихованням сина займалася мати, Катерина Гнатівна, жінка надзвичайно розумна й щиросерда. Саме вона прищепила синові любов до історії та етнографії. Коли хлопчик підріс, у домі з’явився гувернант, який навчав хлопчика, що на той момент володів французькою і німецькою мовами, давній середній історії та історії французької літератури. Максиму було 14 років, коли після смерті батька його вирішили відправити до гімназії. Але тут виявилося, що він не знає необхідних там латині, слов’янської граматики і частково – Закону Божого. Максим зиму просидів за підручниками і блискуче витримав іспит у 5-й клас 3-ї Харківської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю.

Максиму Ковалевському не було сімнадцяти, коли він вступив на юридичний факультет Харківського університету. Він був вхожий у дім Олександри Харіної, де збиралося безліч цікавих людей, з якими талановитий студент познайомився. Лекції з міжнародного права та історії державних установ читав професор Дмитро Каченовський. Під його керівництвом Максим почав вивчення історії англійських місцевих установ і продовжив вивчати цю тему після закінчення університету в Парижі, Берліні та Лондоні. Саме в Лондоні вчорашній харківський студент знайомиться і спілкується з Карлом Марксом, Енгельсом, Гербертом Спенсером, філософом Володимиром Соловйовим. Ці знайомства давали йому можливість бачитися неофіційно з багатьма вченими, політичними діячами та журналістами, вказівки й поради яких були для нього цінними.

Небезпечна людина

Повернувшись у Росію, Ковалевський склав при Московському університеті магістерський іспит і потім захистив дисертацію. У Московському університеті він працював десять років – з 1877-го по 1887-й: читав лекції з конституційного права, історії стародавнього кримінального права, історії суспільних станів на Заході і в Росії, порівняльної історії сім’ї та власності. У Москві Ковалевський разом з мовознавцем, етнографом і філологом Володимиром Міллером заснував журнал «Критическое обозрение», який, як казали, «мав усі успіхи, крім грошового». Проте саме в ці роки Ковалевський знайомиться з Іваном Тургенєвим і приймає в себе Льва Толстого.

Фото: hrono.ru

Інтерес Ковалевського до західноєвропейських конституцій з точки зору влади був підозрілим, а критичне ставлення до тодішньої урядової політики робило його в очах міністра народної освіти графа Делянова «небезпечною людиною». Ковалевському було запропоновано залишити університет, але він не погодився подати прохання. Тоді в міністерство було представлено штучно й тенденційно підібрані вибірки з його лекцій – і його звільнили, а по суті – вигнали з університету в 1887 році. Усунення Максима Максимовича, зроблене у грубій і безцеремонній формі, вразило всю Москву й викликало навіть хвилювання серед студентів. А сам Ковалевський заявив, що він їде за кордон і не повернеться жити в Росію, «поки в ній не буде введено конституційний лад».

17 років за кордоном

Оскільки Ковалевському заборонили читати лекції в університетах Росії, він робив це у Франції, Англії, США, Італії та Швеції. Його здібність до мов допомогла йому швидко пристосуватися до умов західного життя. Він добре володів, вільно говорив і писав чотирма європейськими мовами: англійською, німецькою, французькою та італійською. У нього є твори як цими мовами, так і шведською та іспанською. Ковалевський був також досконало обізнаний на латині – як класичного періоду, так і середньовічній. Прекрасно знав він старонормандську мову, яка потрібна була йому у дослідженні давньоанглійських пам’яток.

У 1889 році він оселився у Франції, придбав собі віллу на березі Середземного моря і там працював над своїми монографіями «Походження сучасної демократії», «Економічна історія Європи», «Від прямого народоправства до народного представництва». Там же він доєднався до членів Міжнародного Інституту Соціології, став його віце-головою в 1895 році і головою в 1907 році. У 1901 році Максим Максимович організував Російську вищу школу суспільних наук у Парижі, метою якої було: «Згладжування гострих протиріч між поглядами, зближення політичних груп, здатних діяти на загальній основі, і замість цього далеких одна від одної більше через нерозуміння, ніж через різницю переконань, які не вдається примирити».

Саме в цей свій другий закордонний приїзд доля звела його з жінкою, яку він покохав гаряче і глибоко – так, що готовий був пов’язати з нею своє життя. Але він зажадав від неї неможливого.

Математичне дитинство

Софія Ковалевська на момент їх зустрічі жила в Стокгольмі. Вона була доктором наук (це звання вона отримала у 24 роки) і вдовою з десятирічною дочкою. Про її життя до цього моменту можна написати роман в декількох томах, або – зняти серіал.

Фото: nn.by

У ньому розповідалося б про те, як у родині генераллейтенанта Корвін-Круковського народилася дочка, і ця подія була затьмарена таким програшем в Англійському клубі, що довелося закласти діаманти дружини. Що юна мати, яка походила з наукової німецької родини Шубертів, була на 20 років молодша за чоловіка. І що їй не дозволялося втручатися в життя чоловіка, який ставився до неї як до дитини. Там би знайшлося місця епізоду, в якому маленька дівчинка годинами стоїть перед стіною, обклеєною аркушами лекцій математика Остроградського про диференціальні рівняння замість шпалер – так було у вітебському маєтку Полібіно, де жила сім’я Круковських; про те, як 11-річна дівчинка вночі потайки читала університетський підручник з алгебри. І обов’язково було б там про перше дівоче романтичне кохання Софії – сусіда Буйницького, який узяв участь у повстанні поляків у 1863 році й загинув. Потім Сонечка захопилася письменником Достоєвським; вона навіть розучила на фортепіано його улюблену Патетичну сонату Бетховена. Але, виконуючи її, раптом помітила, що в цей час письменник освідчується її старшій сестрі...

Фіктивний шлюб

Коли Софії виповнилося 16, після літа, проведеного в Німеччині та Швейцарії, вона переїжджає в Петербург: вчитися. З нею займається професор Страннолюбський. На одній з «тусовок» петербурзьких молодих інтелектуалів вона знайомиться з палеонтологом Володимиром Ковалевським, майже сусідом по маєтку. Володимир був старшим від Софії на вісім років, брав участь у повстанні Калиновського, у поході Гарібальді, був знайомий з Герценом, Бакуніним, Дарвіном, служив у Сенаті, але кинув, бо не любив рутини. За нього фіктивно збиралася вийти заміж сестра Софії Анна, але згодом плани змінилися. Можливо, зіграла роль і незвичайна привабливість 18-річної Софії, в яку в Петербурзі були закохані всі знайомі їй чоловіки. Володимир називав свою наречену «горобцем» і казав, що «...це маленький феномен, і за що він мені попався, я не можу збагнути».

Проте стосунки між усіма трьома були суто братерські; було домовлено, що Володимир і Софія одружаться фіктивно – тільки так можна було жінці виїхати за кордон, щоб вчитися далі.

Батьки були категорично проти шлюбу, але Софія втекла на квартиру до Володимира й заявила, що додому не повернеться. Вони повінчалися в Полібіно, і 15 квітня 1869 року Софія з Ковалевським і старшою сестрою Анною виїхала за кордон. Вони влаштувалися в університетському містечку Гейдельберзі – там був знаменитий університет з 500-річною історією. Ціла комісія професорів вирішувала, чи допускати її до навчання – і Софія їх переконала. Їй дозволили слухати лекції з фізики та математики. Вирішальною для Софії стала зустріч з Карлом Вейєрштрассом у 1870 році. Вона мріяла потрапити на лекції до берлінського професора, чиє ім’я носять кілька теорем. Вейєрштрасс охоче взяв її на свій курс, оскільки кількість його студентів істотно скоротила франко-прусська війна. Однак рада Берлінського університету заборонила Ковалевській відвідувати лекції. І Вейєрштрасс чотири роки займався з нею приватно; саме він зробив з неї вченого.

Справжній шлюб

Софія вчилася, а Володимир поїхав – він подорожував Європою, проводячи геологічні вишукування, але раз на місяць навідувався в Гейдельберг. Він знав, що їх фіктивний шлюб може легко перейти в дійсний, але вважав нечесним, «уклавши шлюб за потребою», начебто обманом отримати собі дружину. «Якби вона полюбила кого-небудь щиро й це був би хороший чоловік», то Ковалевський готовий був домагатися розлучення.

У кінці липня 1874 року Софія отримала нарешті докторський диплом, а в жовтні Ковалевські приїхали до Петербурга. До цього часу фіктивний шлюб Софії «став справжнім». А через чотири роки в сім’ї народилася дочка. Софія Василівна показала себе неспокійною матір’ю і жила в постійному страху за здоров’я дитини.

Фото: nn.by

Доньці ледь виповнився рік, коли Ковалевських спіткало банкрутство. Володимир намагався займатися бізнесом, але безуспішно. У квітні 1883 року він наклав на себе руки.

Згодом Софія домоглася реабілітації чоловіка й відновила його добре ім’я. А саму її врятувала математика – восени 1883-го її запрошують читати лекції з математики в тільки що утворений Стокгольмський університет і дають ставку професора. Так почалося її життя у Швеції, що переривалося наїздами в Росію і в інші країни Європи. За вісім років роботи у Стокгольмі Ковалевська прочитала студентам 20 курсів. Це був час здійснення мрій: чотирьох тисяч крон на рік, які вона заробляла, вистачало їм з дочкою, в університеті вона займала дві професорські кафедри, була буквально нарозхват у наукових колах європейських столиць. Там вона зустріла світову славу. Там «принцеса науки» (так її називали у Стокгольмі) зустрілася з Максимом Ковалевським.

Курйоз, який перейшов у трагедію

Одного разу Софія Ковалевська отримала поштою стос листів, які були адресовані Максиму Ковалевському – поштові службовці заплуталися в однофамільцях. Вони почали листуватися, а в лютому 1888 року зустрілися – і, як пишуть у жіночих романах, між ними пробігла іскра, щоправда, спочатку вони відчували одне до одного суто дружні почуття. «Ми зійшлися по-дружньому тому, що обидва були самотні й на чужині. Вона оточена пошаною і навіть захопленням, але без серцевої близькості, відчуваючи себе весь час російською жінкою, відірваною від свого звичайного середовища, що живе російськими інтересами, жадаючи більше за все задушевної бесіди про те, що діється по той бік Балтійського моря», – згадував згодом Максим Ковалевський. Але все швидко змінилося. Через місяць Ковалевський виїхав, а Софія написала подрузі: якби Максим залишився, їй навряд чи вдалося б завершити свою роботу: «Він такий великий і займає так жахливо багато місця не тільки на дивані, а й у думках інших, що мені було б позитивно неможливо в його присутності думати ні про що інше, крім нього».

Але і роз’їхавшись, вони й далі думали одне про одного. І зустрілися: подорожували разом улітку Європою, їздили на Кавказ. «Я ніколи до цього не кохав, тільки зустрівши її, я відчув ту бурю почуттів, і сотої частки яких я не переживав раніше. Здавалося, жодна чорна хмарка не з’явиться на горизонті нашої любові. У мене пропало те гірке почуття, що виникло після моєї відставки, схоже, сама доля підштовхнула нас одне до одного», – писав Ковалевський. І він зважився: освідчився Софії. Але поставив умову – залишити заняття математикою. Вона відповіла, що не бажає чинити так, як робить більшість жінок, які за першої нагоди вийти заміж закидають усі свої колишні заняття і забувають про те, що вони вважали раніше своїм покликанням. Вони мучили одне одного і самі себе, ревнували, мирилися і знову розривали відносини. «Софія, з одного боку, не могла жити зі мною, а з іншого – не могла жити без мене», – пише Ковалевський. І з гіркотою констатує: «Ми самі зруйнували наше щастя». Такі стосунки тривали три роки.

Різдво 1890-го вони зустрічали разом у Ніцці. Цей період був справжнім «Ковалевським раєм» – вони насолоджувалися життям, душевним теплом, мріями про майбутнє щастя. Після цього Ковалевський повідомив знайомим, що Софія погодилася вийти за нього. Вона ж, повертаючись із Ніцци в Стокгольм, дізналася, що в Данії почалася епідемія віспи і, злякавшись, вирішила змінити маршрут. Але, крім відкритого екіпажу, іншого транспорту для продовження подорожі не знайшлося. Дорогою Ковалевська застудилася. Загострилася стара хвороба серця, на яку наклалося запалення легенів. Софія Ковалевська померла в лютому 1891-го у віці 41 рік. Її останніми словами було «Занадто багато щастя».

P. S.

Максим Ковалевський повернувся в Росію після подій 1905 року, коли з’явилася надія на зміни у країні. Він активно включився в політичне життя, був депутатом першої Державної думи від Харківської губернії. Викладав у Петербурзькому університеті, створив першу у країні кафедру соціології, заснував у Москві масонську ложу й був обраний її майстром; був номінантом на Нобелівську премію миру в 1912 році. Більше не одружився.

Фото: wikipedia.org

Початок Першої світової війни застав Ковалевського в Карлсбаді на лікуванні. Як російський підданий він був інтернований до весни 1915 року, потім повернувся в Росію. Помер у Петрограді у квітні 1916 року. Свою бібліотеку з 7190 томів заповів Московському університету. Його твори «Сучасні соціологи» та двотомна «Соціологія» перевидаються донині.

Читайте також: Легенда дисидентського руху Лариса Богораз народилась у Харкові