Сергій Захаров: кумир естради, який мріяв про оперну сцену
За високим струнким співаком з чорними виразними очима й оксамитовим голосом сохли тисячі жінок, а він усе життя любив тільки одну – свою дружину. Його відлучали від сцени й навіть запроторили у в’язницю – а він вийшов і продовжив кар’єру. Він пережив клінічну смерть – і з оптимізмом дивився в майбутнє.
Ніколи не мріяв стати співаком
Сергій Захаров народився в Україні – у Миколаєві, у родині військового. Військовими були і його діди-прадіди по батьківській лінії. А от материнська лінія була музичною: дід був трубачем Одеського оперного театру, мама співала «для дому, для себе» і мріяла, щоб син грав на баяні. А син ріс шибеником (батька перевели на Байконур, а хлопця залишили з бабусею), але робив успіхи у футболі: грав воротарем у миколаївському «Суднобудівнику»; його навіть запрошували в юнацьку збірну України. Але одного разу під час гри Захаров отримав травму, і про футбол довелося забути. З горя хлопчисько пішов записуватися у співочий гурток при Палаці юних моряків. Школа його не надто цікавила, тому після восьмого класу вступив до радіотехнікуму, а влітку співав-грав на танцях, наслідуючи «Бітлів» і Елвіса Преслі. Одного разу на танцмайданчику побачив струнку світловолосу дівчину в супроводі молодого офіцера. Зазирнув їй в очі – і закохався. Без пам’яті. Як виявилося, на все життя. Незабаром Сергій привів Аллу додому і сказав: «Ось моя дружина». Їм було по 17 років.
В Аллу Сергій закохвася з першого погляду - і на все життя. Фото: eg.ru
Алла була вагітною, коли Сергія призвали в армію, і там у нього, як то кажуть, «прорізався голос». Він став солістом військового ансамблю «Дружба» і об’їхав з гастролями всю Середню Азію. Після перемоги на конкурсі співаків округу йому порадили вступати в Гнесінку. Демобілізувавшись, Сергій Захаров вирушає в Москву. Він легко вступає в Музичне училище імені Гнесіних, а вечорами співає в ресторані «Арбат» – одному з найпрестижніших ресторанів Москви того часу. Там його й запримітив Леонід Утьосов.
Нещасний випадок звів з Утьосовим
«Усе, що пов’язано з Утьосовим, для мене просто трагедія. Старий виявився надзвичайно егоїстичним, вважав себе найдосконалішим генієм усіх часів і народів і дуже легко розпоряджався чужими долями», – згадував згодом Захаров. Як потім виявилося, Утьосову терміново потрібен був співак для гастролей його оркестру закритими сибірськими містами. Захарову він обіцяв золоті гори: квартиру, шикарні костюми, велику зарплату. Хлопець узяв академвідпустку на місяць і поїхав. Повернувшись, Сергій виявив, що з Гнесінки його відрахували, з гуртожитку виселили, а в ресторан взяли іншого соліста. Утьосов від своїх слів про квартиру відхрестився. Довелося спати на підлозі, потайки пробираючись у гуртожиток, і перебиватися випадковими заробітками. Брат на останні гроші купив два квитки на гальорку на виступ знаменитого Ленінградського мюзик-холу – елітного колективу «західного розливу». Набравшись хоробрості, у перерві Захаров пішов за лаштунки, «спіймав» керівника колективу Рахліна і заявив, що хоче в них співати. Після другого відділення відбулося прослуховування, і його – недовченого співака і, як він сам себе назвав, «периферійного недотепу» – взяли! Потім Захаров дізнався, що частково – через конфлікт з Утьосовим, з яким Рахлін був на ножах. Але в Сергія з’явився шанс довести собі й іншим, що він чогось вартий.
Зліт і падіння
Поява молодого співака з рідкісним за красою баритоном, м’якою задушевною манерою співу і яскравою артистичною зовнішністю привернула до себе загальну увагу. Перед артистом широко розкрилися двері концертних залів, радіо- і телестудій, кращі композитори – Оскар Фельцман, Марк Фрадкін, Олександра Пахмутова – навперебій пропонували йому свої пісні. 1974 рік став для нього тріумфальним: Сергій Захаров здобув відразу дві перемоги на найбільших європейських конкурсах – «Золотий Орфей» і «Сопот-74».
СергІй Захаров у 1974 році. Фото: eg.ru
Згодом Сергію Захарову було присуджено ще кілька вищих нагород міжнародних конкурсів. Немислима низка записів на радіо, «Блакитні вогники», «Пісні року», урядові концерти, і в 1977 році – вихід на екран стрічки «Небесні ластівки», в якому він зіграв головну роль. Для молодого співака це було тоді безпрецедентним досягненням: на момент зйомок йому було всього 26 років.
Кадр з к/ф "Небесні ластівки".
У зеніті слави доля нагадала йому, що від жебрацької долі та арештантської неволі не можна зарікатися нікому. Перший секретар Ленінградського обкому Григорій Романов – людина жорстока, мстива – приревнував молоде дарування до іншої гордості Північної столиці – співачки Людмили Сенчиної. За словами Захарова, між ними нічого й не було: вони з Людмилою просто дружили і працювали разом. Знаряддям помсти став адміністратор Ленінградського мюзик-холу Кудряшов. Місяць гарячковитий артист терпів його приниження і брудні натяки, а от відмови у двох контрамарках не витримав. Зав’язалася бійка. Наступного дня в міліцію надійшла телефонограма з лікарні – у потерпілого Кудряшова виявлено «тяжкі тілесні ушкодження». У центральних виданнях почали з’являтися розгромні статті, найяскравіша з яких під назвою «Баритон розбушувався» вийшла в «Комсомолці».
Закрите судове засідання винесло Захарову дивне визначення: «За переривання службової діяльності» за статтею 109, частина 1. Дали рік «хімії» у Сланцях, визначивши каменярем 3 розряду. А він попросився у «Хрести», де сидів до суду. Виготовляв картонні коробки для крейди, був вихователем на «малолітці». За рік не заспівав жодної ноти.
Випустили Захарова на кілька днів раніше строку – боялися, що в день офіційного звільнення біля «Хрестів» збереться натовп. Просто біля тюремних воріт посадили в машину і привезли до дружини. Захаров побачив тільки голі стіни: Аллі, що залишилася одна з маленькою дитиною, із зарплатою світлотехніка мюзик-холу в 70 карбованців, довелося продати все, що мало цінність.
Хрещений батько Кіркорова
У пресі й на телебаченні на ім’я Захарова було накладено табу; весь тираж його платівок було вилучено з магазинів і розмагнічено, а гастролі йому дозволяли тільки по глухій провінції.
Ситуація почала змінюватися з 1983 року, коли з поста першого секретаря обкому звільнили Григорія Романова. На його місце прийшов Лев Зайков. Захарова розшукали в Біробіджані, на гастролях, і викликали до Ленінграда. Чорна смуга змінилася білою. Співак повернувся в мюзик-хол, поновилися сольні концерти в Колонному залі, в «Росії». Почали запрошувати на «Вогники», «Пісні року»...
Усе ніби стало на свої місця. Але в середині 80-х, коли про Захарова остаточно згадали, він уже не міг конкурувати з новими зірками. Через кілька років про Захарова говорили лише у зв’язку з його вражаючою зовнішньою схожістю з новим кумиром – Філіпом Кіркоровим. «Так, схожі, але це наше спільне тюрксько-єврейське походження винувате. А от хрещеним батьком Кіркорова мене назвати можна, – розповідав співак. – У 86-му Філіп зі своєю мамою прийшли на мій концерт у Театр естради. Передали привіт від Бедроса й поцікавилися: з чого б Філіпу почати». Захаров відправив Кіркорова до своєї першої викладачки – Маргарити Йосипівни. Потім Філіп пішов у Ленінградський мюзик-хол – так і народилася плітка.
Р.S.
До останнього давав концерти для своїх слухачів – тих, які йшли «на Захарова», – і збирав повні зали. У кінці життя Захаров часто замислювався: що ж потрібно і можна було зробити ще? І незмінно доходив одного й того самого висновку: потрібно було закінчити інститут і йти в оперу. Про це він думав ще із середини 70-х років. Але, як зізнавався сам співак: «Опера – це праця, що вимагає величезної витривалості. На знос. Естрада – легкий жанр. Що приносить багато грошей, славу, оплески й посмішки. Дуже складно від усього цього піти... Я не зміг».
З дружиною Аллою у власноруч створеному "раю" - невеликому будиночку біля Петербургу. Фото: wordyou.ru.
Читайте також: Як харків`янин в Африці золото шукав