Їх справа – тютюн: як караїми створили у Харкові цілу галузь промисловості

Після завоювання Криму Росією в пошуках кращої долі вони почали мігрувати у внутрішні губернії – Одеську, Миколаївську, Херсонську. Центральна влада їм протегувала – з них не тільки набирали особисту охорону для імператорського дому, а й зрівняли їх з християнами, надавши, на відміну від євреїв, усі громадянські права і свободи. У караїмів не було обмежень при вступі до університетів – і більш-менш заможні караїми намагалися дати дітям вищу освіту. Харків привернув їх увагу, з одного боку, як університетське місто, з іншого – як місто, в якому бурхливо розвивалася промисловість і ярмаркова торгівля, а тому кількість їх стрімко зростає: якщо в 1860 році в місті жило всього 73 караїми, то в 1874-му, після відкриття в нас залізниці, яка надала місту величезну перевагу у плані торгівлі та промисловості, вже 279 осіб. Буквально через п’ять років їх кількість, за деякими даними, збільшилася вдвічі.

Здавалося б – що 500 осіб із загальної кількості населення міста в майже 160 тисяч можуть змінити в ньому? А виявилося, можуть – та так, що сліди цих змін відчуваються і досі.

Тютюнової справи майстри

Головною справою караїмів, насправді їхнім «фірмовим» промислом, було тютюнове виробництво і, відповідно, торгівля тютюном, причому доволі масштабно. Біля витоків його стояли три караїмські підприємці – Авраам Зурна, Самуїл Габай і Авраам Капон. З кожним роком їх справи йшли дедалі успішніше, і вже в середині 50-х років (небувала річ!) три харківські караїми їдуть у Москву – розгортати свій бізнес там. Але незабаром Капон повертається до Харкова, а Габай у Москві створює підприємство, яке з часом буде відомим як фабрика «Ява» – саме там з індонезійського тютюну, привезеного з острова Ява, з 1912 року вироблятимуть знамениті однойменні сигарети.

Фото: fishki.net

Але повернемося до Харкова. До 70-х років XIX століття кількість тютюнових фабрик, що належали караїмам, доходить до восьми. Цікаво, що на роботу господарі брали насамперед своїх же одноплемінників-караїмів.

Справа розвивалася стрімко. Наприклад, у 1867 році на вулиці Кузнечній було засновано фабрику «Ілік М. і Син». До 1913-го там було вже 136 робітників, а річний оборот підприємства доходив до 500 тисяч рублів. А одними з найбільших харківських тютюнових магнатів були брати Кальфа: Марк, Абрам і Гелель – у них кількість робочих у 1912 році становила 230 осіб, а річний оборот – 850 тисяч рублів. Їх підприємство працювало на вулиці Нетеченській, 37 – після революції воно було відоме як 5-та Харківська тютюнова фабрика. До речі, Марк Кальфа грав важливу роль у суспільному житті Харкова – він був гласним Міської Думи та відомим благодійником, а коли почалася Перша світова війна, саме він організував прийом у Харкові караїмів-біженців та надавав їм підтримку, позичаючи десятки тисяч рублів. Серед харківських караїмів були відомі не тільки тютюнові магнати, а й лікарі, педагоги, вчені: лікар і благодійник Мангубі, головний будівельник харківської каналізації (до речі, на момент створення вона не мала аналогів у Росії) інженер Черкез, драматург і педагог Аваха та багато інших.

На Подолі

Для життя і роботи караїми облюбували собі харківський Поділ – район вулиць Рибна (нині – Кооперативна), Кузнечна, Нетеченська, Подільський провулок. На одному з будинків (Кузнечна, 23) на фасаді зберігся візерунок, якого більше ніде в Харкові не зустрінеш: ліпні розетки поперемінно поміщені в кола та ромби. Вони нагадують орнаменти, які часто зустрічаються у кримських караїмів. Саме тут, на Подолі, харківські караїми будують свою молитовну будівлю – кенасу, вона зберіглася до наших днів.

Фото: wikipedia.org

Той, хто проїжджав провулком Подільським (колишній Гамарника) від проспекту Гагаріна в центр, звертав увагу на незвичайний будинок праворуч на розі Кузнечної вулиці й того самого Подільського провулка. Пишне, з вишуканим архітектурним оздобленням, він відрізняється від навколишніх скромних будівель. Це і є молитовний будинок караїмів – кенаса. Вона існує на цьому місці з 1853 року, щоправда, тоді була інша споруда. А цю було зведено в 1893 році за проектом відомого харківського архітектора Бориса Покровського.

Кенасу було закрито в 1929 році, а в цьому будинку влаштували клуб-музей «Войовничий безбожник»; згодом там розміщувалися транспортні організації. Караїмську громаду в Харкові було відроджено лише в 1994 році; у 2007-му їй передали будівлю кенаси. Зараз у Харкові живе близько 50 караїмів, і кенаса, як і колись, є центром духовного і культурного життя цього народу.

Читайте також: Як майор-харків’янин став генералом акварелі