Які таємниці зберігали кургани під Харковом

В обивателя та в археолога різні поняття про те, що таке цінна археологічна знахідка. Для обивателя це насамперед виріб з дорогоцінного металу, а археолог оцінює знахідку з точки зору її наукового значення, тобто наскільки багато і яку саме інформацію вона може «розповісти» вченим. Знахідки з Пісочинських курганів поєднали в собі обидва поняття. На світ божий тоді витягнули не майже сотню золотих предметів, а до розуміння наукового значення цих розкопок навіть на сьогодні зроблено тільки перші кроки. Але про все по черзі, тим більше, що авторка цих рядків не тільки бачила початок розкопок, а й безпосередньо брала в них участь.

Ніщо не віщувало

Улітку 1978-го експедиція Харківського історичного музею (у її складі було й шість школярів, які весь рік ходили в археологічний гурток, де вивчали теорію) проводила так звані «охоронні розкопки» курганів на околиці Пісочина. Курганів там було багато, частина з них – високі, і місцевий колгосп ті, що нижчі, розорював: ще б двійко-трійко років, і від них не залишилося б і сліду. А великі тому самому колгоспу просто заважали: стирчить із землі пагорб висотою 6, а то і 8 метрів – і оборюй його! Тому вирішено було усунути проблему раз і назавжди. Курганів було багато – як згодом виявилося, аж 36. І що вони в собі приховували, археологи припустити не могли.

Умови життя та праці були більш ніж спартанськими: табір (тобто кілька наметів) розбили під одним з високих курганів, проте тіні там майже не було. До водойми потрібно було йти далеченько, а питну воду в бочці колгосп привозив і ставив у найближчій посадці.

Житло археологів. Фото з архіву автора

Пригнали бульдозер і шар за шаром (сантиметрів у 20) почали знімати невисоку насип першого, майже розораного кургану. Розчарування було подвійним: крім розкиданих кісток дитини, вщент розбитої амфори та бронзового наконечника – нічого. Видно було, що ще в давнину тут гарненько погосподарювали грабіжники. Упевнившись (за амфорою і виглядом списа), що курган відноситься до скіфського часу, археологи продовжили дослідження. Другий курган (теж порівняно невеликий, усього лише з двометровим насипом) підніс сюрприз.

Перше золото

Спочатку він теж не вселяв особливих надій: грабіжницький хід, чітко видний у насипі кургану, не залишав у археологів ілюзій. Розкривши насип, археологи взялися не за щіточки та скальпелі, а за... ломи – настільки важким, утоптаним ще в давнину, був ґрунт. Навіть ломом його можна було відколювати тільки тонкими пластинами. М’якою земля була тільки в районі грабіжницького ходу, і саме там щось блиснуло під лопатою. Це була перша золота знахідка – підвіска, що нагадує жолудь або бутон квітки, яку грабіжники, мабуть, похапцем упустили.

Перша золота знахідка. Фото з архіву автора

Археологи подвоїли увагу, а наймолодшого учасника експедиції відрядили просівати ситом усю землю з грабіжницького ходу, але – на жаль... Перемішані хаотично кістки чи то двох, чи то трьох людей, уламки залізного браслета, залізні та бронзові фрагменти кінської упряжі, наконечник стріли – от і все, що вдалося знайти. Археологи вже практично дісталися дна глибокої – у 4 метри – стародавньої могили, коли під щіточками знову блиснуло щось золотисте. Були забуті і втома, і необхідність підкріпитися, і спека: на дні тонким шаром лежали залишені грабіжниками золоті бляшки-нашивки із зображеннями оленя, зайця і грифона в типово скіфському звіриному стилі і круглі, з опуклою верхівкою, маленькі золоті ґудзики на ніжці, кубкоподібні підвіски і трубки-намисто. Можна було тільки здогадуватися, які багатства були тут, якщо грабіжники не взяли те, що їм здалося дріб’язком. Але археологи шкодували тільки про одне: усі ці знахідки лежали хаотично, і встановити, що, де і як розміщувалося спочатку (а отже, і як використовувалося), було неможливо.

«Золоті» знахідки – велика рідкість; за тридцять з гаком років археологічного стажу в автора цих рядків було всього лише три такі випадки, причому два – це, швидше, епізод, випадковість. А тут довелося вживати заходів, оскільки вони вже пішли масово. А якщо врахувати, що на краю розкопу часто товклися і місцеві жителі, і цікаві до всього дачники, для позначення золотих знахідок було введено визначення «латунь», усі вони зберігалися в наметі начальника експедиції, і час від часу їх відвозили до Харкова.

Із 35 розкопаних курганів у Пісочині неторкнутими грабіжниками виявилися тільки п’ять, з яких три були бідними: мабуть, грабіжниками були свої ж одноплемінники, які чудово знали, де і чим можна поживитися.

Воїн і прекрасна дама

Про курган № 6 у Пісочині ходили легенди. Розповідали, що хтось колись підкопав його збоку й витягнув залізний шолом і меч. Але знайти коріння цієї легенди, а також «сліди» знахідок, археологам не вдалося. Утім, про будь-яке місце, де є хоча б якісь старожитності, місцеві обов’язково розповідають легенди.

Співробітники Харківського історичного музею на розкопках улітку 1978 року. Фото з архіву автора

На глибині трьох з гаком метрів археологи виявили залишки дерев’яних колод, що перекривали яму – таку своєрідну дерев’яну гробницю. Там було поховання воїна, якого не дісталися грабіжники, – причому воїна явно знатного: про це свідчила золота гривна в нього на шиї. Проте, це був єдиний золотий предмет: сережка та каблучки в нього були срібні. Воїн лежав, мабуть, на щиті – від нього залишилися самі металеві пластини. Вціліли також бронзові пластинки – прикраса шкіряного пояса. Для загробного життя воїну, за скіфськими віруваннями, була необхідна зброя, тому праворуч і ліворуч від нього лежали два сагайдаки зі стрілами. Від них збереглися (причому ідеально!) тільки 132  бронзові наконечники, а ще – залізний наконечник звичайного списа, і два дротики – короткі і більш легкі списи. Збоку від воїна лежав роздавлений глечик і залізний ніж з кістяною рукояткою.

Школяри - учасники археологічних розкопок Пісочинських курганів. Фото з архіву автора

А в кургані № 8 археологів чекала найбагатша знахідка. На маківці цього величезного кургану (його висота – понад 6 м, а діаметр – близько 30 м) було видно слід стародавнього грабіжницького ходу – яма глибиною понад півтора метра. Але під час розкопок виявилося, що грабіжники спустошили тільки одне з двох поховань. У другому, незайманому, археологів чекала рідкісна знахідка: повністю зберігся жіночий головний убір – тіара – із золотих пластин із зображенням змієногої богині, менад, сфінксів. До нього «додавалися» ще сім золотих каблучок, що прикрашали колись пальці обох рук цієї знатної дами, і намисто з 15 круглих золотих бляшок із зображенням чоловічого профілю, рідкісної краси сережки, золоті бляшки із зображенням оленя та золоті ж нашивки-ґудзики.

Розкопки Пісочинських курганів тривали три польові сезони. Найбільш знакові знахідки, зокрема й тіару, спочатку було реконструйовано, а потім зробили голограми – і демонстрували їх на виставці в старому корпусі Харківського історичного музею. А самі знахідки зберігаються у спеціальному сейфі для дорогоцінних металів того ж музею.

Читайте також:  Як у Люботині 50 років тому весілля відзначали