Шоу «Міняю жінку». Як сварилися та уживалися родини з Харкова та Києва

Усе справжнє: звичайні родини, звичайні люди, звичайні мами. За умовами формату, дві сім’ї міняються на тиждень дружинами.

Харків’яни Олег Косолапов та Ліза Волкова хотіли потрапити на телевізійний проект «Великі перегони», адже саме активні розваги, командний дух і гра на результат є головними критеріями їхнього вибору щодо заняття. Але так сталося, що їм судилося потрапити в інший проект.

Те, що буде складно, Ліза зрозуміла одразу, як потрапила до оселі київських учасників проекту – родини Наталі та Миколи Мельників. Усюди – чистота, холодильник наповнений стравами на будь-який смак. «Потрапила в рабство», – промайнуло в голові харків’янки. Одне підбадьорило жінку – у родини київських учасників є двоє дітлахів. Але родинний статут повернув жінку з неба на землю.

За правилами проекту, після трьох днів життя в чужій домівці жінка має право впровадити нові правила в життя родини. Найчастіше це є переломним і найбільш гострим моментом у проекті. Проте труднощі у відносинах Лізи та родини Мельників почались раніше. Жінку дуже турбувала зайва вага 16-річного сина Сашка та пов’язані з цим проблеми зі здоров’ям. Ліза поговорила з хлопцем про причини й наслідки його нездорового способу життя. Проте все закінчилось нервовим зривом, причому в обох.

– Я ж не з пустого місця почала нападати, – ділиться харків’янка. – Дійшло до того, що я на третій день хотіла взагалі покинути проект. З іншого боку, я розуміла, що не можу нічого зробити, якщо Сашка все влаштовує і він не хоче змін.
Незважаючи на конфлікт, пані Волкова найбільше прив’язалася в родині Мельників саме до Сашка. Голова родини, будівельник Микола, за своїм характером не дуже балакучий, та й 11-річна Аліна, його донька, спочатку не дуже тепло сприйняла появу нової мами в їхній квартирі.

– Ми із Сашком дуже багато розмовляли протягом проекту, навіть поза камерами, – каже Ліза. – Ми торкалися таких тем, про які він ніколи б не розмовляв зі своїми батькам. Одного разу взагалі ми сиділи в кафе й так забалакалися, що забули, що нас знімають.

А от у харківській квартирі все було дуже спокійно. І Олег, і київська господиня Наталя отримали за цей тиждень все, чого їм бракувало у житті. Пані Мельник одразу «оселилася» на кухні й почала готувати новому «чоловіку» різні страви: десятки пиріжків, перше, друге та компот. Олег, у свою чергу, зрозумівши, що Наталя окрім кухні ніде в Києві не буває, почав впроваджувати розважальну програму для жінки.
– Наші стосунки налагодилися буквально в перший день, – розповідає, жартуючи, харків’янин Олег Косолапов. – Мені було добре – вона багато готує! Навіщо переробляти людину!

Джазовий концерт, катання на ковзанах, гра в найулюбленішу гру харківської пари – петанк, а наприкінці – романтичне побачення на даху... Наталя Мельник, мабуть, за все життя не отримувала стільки сюрпризів, як за цей тиждень. Ліза, у свою чергу, теж почала діяти. За її новими правилами, другу половину тижня родина Мельників почала правильно харчуватися, а замість дозвілля біля монітору комп’ютера жінка почала запрошувати членів родини в різні цікаві місця. Мовчазного будівельника Ліза повела до театру, а на вихідні вони всі разом, і діти теж, переодягнулись у кумедні костюми тварин і пішли в парк бешкетувати.

– Звісно, хочеться, щоб у хаті було чисто, а в холодильнику було все необхідне, – підбиває підсумки свого незвичного тижня в Києві Ліза. – Мені дуже подобається вислів: неважливо, які на тобі взуті кеди, важливо, де ти в них був. Тобто, між матеріальними благами та враженнями за обмежених ресурсів я оберу, звісно, останнє.

Дорослі діти

Тиждень на телепроекті в кожної із родин залишить багато спогадів. А в Олега та Лізи навіть деякі зміни у оселі. Київська дружина Наталя Мельник вирішила на пам’ять харків’янам продемонструвати свої дизайнерські здібності та задекорувала одну зі стін квартири шпалерами з яскравими візерунками. Харківське подружжя гідно оцінило старання пані Мельник, проте кажуть, що їхнє життя після проекту стане ще яскравішим, навіть якщо у квартирі не зроблено ремонт. Ліза зізнається, що морально їй було дуже важко на проекті, проте через тиждень після повернення додому вона здобула для себе деяку науку.

– Ніколи не треба робити щось усупереч серцю, тобто, я шкодую, що повелася із Сашею так жорстоко, – розповідає харків’янка. – І, по-друге, я зрозуміла, що я люблю те, як я живу. Коли змінюєш звичне тобі середовище, його починаєш ще більше цінувати. Мені здалося, що нас не з тією родиною поміняли.
– Ми зрозуміли, що так, як та родина, жити не можна, – додає до слів Лізи Олег. – У них усе за розкладом, а в нашому житті плановий режим відсутній, навіть на найближчий тиждень.

Плани в Олега та Лізи все ж таки є, але стосуються вони більш глобальних речей: наприклад, поїздки в іншу країну або організації нового проекту. Сьогодні пара займається улюбленою справою: вони організували клуб із гри в петанк. Тренують усіх – від малечі до старих. Активно беруть участь у чемпіонатах з цієї гри, а також самі організовують змагання.

– Ми довго шукали гру, яка збиратиме людей на свіжому повітрі, – ділиться Олег Косолапов. – В Інтернеті побачили таку гру з металевими кулями, і вона нас зацікавила. В Ужгороді ми знайшли людей, які ставляться до цієї гри навіть не як до розваги, а до спорту. І вже в перший рік нашого з Лізою захоплення цією грою ми поїхали на міжнародний чемпіонат з петанку в Ужгород, ще, власне, не вміючи грати в нього.

Через велике захоплення та любов до справи життя сьогодні активні харків’яни збирають неабиякі плоди своєї праці. Ліза стала минулого року чемпіоном України з петанку, увійшла до збірної країни та зараз активно готується до чемпіонату Європи. Окрім незвичайної гри, Ліза з Олегом приділяють увагу і традиційним способам проведення дозвілля – вони є власниками клубу настільних ігор. «Щось середнє між бізнесом, цікавим проведенням вільного часу та хобі», – так називають свій клуб Олег і Ліза. А всі, хто встиг його відвідати, називають це місце не інакше як «другий дім», адже, потрапляючи сюди, дійсно стаєш дитиною, а з такими «батьками», як Ліза та Олег, цікавіше жити.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №86 від 19.07.2014