Футболіст, лижник і силачі. Атлети, якими пишаються в різних куточках Харківщини

Зародив хокей у селі

Спортивною гордістю села Одноробівка Золочівського району є 46-річний Євген Серпокрил. За словами в. о. голови Одноробівського старостинського округу Людмили Гой, цей атлет постійно займається спортом, до якого привчає також і дітей, і дорослих жителів громади.

– Він постійний учасник марафонів. Привчає до спорту і своїх дітей, і в цілому просуває спорт у громаді. Завдяки його ентузіазму минулого року було збудовано каток. Він хоче, щоб у селі панував здоровий спосіб життя і щоб у нас розвивалися різноманітні види спорту, особливо зимові, – розповідає жінка.

А от зимові види спорту, а саме лижні гонки, – на першому місці в серці Євгена. До цього заняття, як каже чоловік, він професійно долучився в середній школі.

– Мене у спорт привів знаменитий на всю Харківщину тренер Віктор Ломакін, який у Золочівській ДЮСШ спочатку тренував лижників, а потім – легкоатлетів, – розповідає одноробівець. – У сьомому класі викладач фізкультури випадково взяв мене на змагання з лижних гонок, оскільки один учасник «вилетів» через хворобу. Перший млинець виявився глевким – заблукав, через що погано виступив. А вже коли взяв участь удруге, то посів третє місце на районних змаганнях. Тоді Віктор Ломакін побачив у мені потенціал і запропонував займатися в нього в ДЮСШ.

Протягом наступних кількох років юнак від одноробівського училища, де він навчався після школи, їздив на чемпіонат України, а від ДЮСШ – на чемпіонат Харківської області. Потім парубка призвали в армію. У 1991–1993 роках він служив у розвідроті повітряно-десантних військ, а це два роки суцільного спорту. Та після армії Євген пішов працювати далекобійником, і спорту в його житті взагалі не стало, аж поки на початку 2000-х він не змінив роботу.

– Почав замислюватися про свій фізичний стан і почав потихеньку тренуватися. Спочатку бігав раз у два тижні, потім усе частіше, частіше й частіше. З набутим досвідом захотілося десь виступити, і мій вибір припав на марафон, – згадує чоловік. – У 2014-му брав участь у першому Харківському міжнародному марафоні. Метою були не нагороди, а просто добігти до кінця, було цікаво, зможу я це зробити чи ні. У своїй віковій групі я показав 10-й результат. Чотири роки поспіль, до 2017-го включно, я постійно брав участь у цьому марафоні. А минулоріч уже пропустив, оскільки став членом харківського ветеранського лижного клубу – саме цей спорт у мене на першому місці.

Фото з особистого архіву героя публікації

Хоча лижі на першому місці, та Євген займається й іншими видами спорту, оскільки вважає: «Хапаємося за все на світі, головне – вдома не сидіти». Саме завдяки такому настрою чоловіка в Одноробівці почав зароджуватися хокей, а в селі є стаціонарний каток.

– Стараюся якомога активніше залучати молодь до спорту. Десь сім років тому з однодумцями взяли в руки ключки й пішли грати в хокей на ставку – без ковзанів і обмундирування, а замість воріт ставили чоботи. Так грали роки два, – згадує Євген. – Потім потихеньку вже озброїлися всім необхідним, а на території училища заливали каток. А потім захотіли зробити каток, з цієї ініціативою пішли з товаришем до нашого місцевого фермера, голови фермерського господарства «Альфа» Віктора Бєлінського.

«Альфа» в рівних частинах, 50 на 50, із Золочівською ОТГ проспонсорували цей задум, а під час офіційного відкриття було проведено турнір за участю одноробівської, золочівської та дергачівської команд. Такого хокейного свята, за словами Євгена Серпокрила, у селі ще не було.

– Спорт змінює життя людини, і в моєму випадку, думаю, на краще, хоча б тому, що спорт дає фізичне здоров’я. А найголовніше – я і своїх дітей залучаю. Син зараз працює фітнес-тренером у Харкові, і я радий, що він пов’язав життя зі спортом. Намагаюся і дочку до спорту залучити, але з нею складніше, – розповідає чоловік.

Зараз Євген у середньому тренується тричі на тиждень по півтори-дві години.

– Є тренування різного темпу. Вдома я в основному просто бігаю лісом, а коли вдається вибратися в Харків, то там на велодоріжці займаюсь лижеролерами (Як лижі, тільки з колесами. – Авт.), – каже атлет.

Взірці – Ван Дамм і Джекі Чан

У Сахновщинському районі пишаються своїм спортсменом Андрієм Пов’якалом. Як розповіли у відділі культури, туризму, молоді та спорту Сахновщинської районної державної адміністрації, цей 31-річний чоловік не тільки успішний спортсмен, а й яскравий взірець популяризатора здорового способу життя у громаді.

Андрій Пов’якало почав професійно займатися спортом, а саме легкою атлетикою, у 14 років. До цього два роки захоплювався гімнастикою і єдиноборствами.

– Я почав займатися гімнастикою і єдиноборствами під впливом телевізора, а саме фільмів за участю Жана Клода Ван Дамма і Джекі Чана. Їх трюки та сальто справили на мене сильне враження, – згадує Андрій. – А через два роки мене запросив у легку атлетику мій перший тренер Володимир Роман. Цим видом спорту я старанно займався до закінчення школи – за цей час установив багато районних рекордів на дистанції 100 метрів.

Фото з особистого архіву героя публікації

Потім наш герой відучився в одному з харківських вишів і повернувся в Сахновщину. Умов для занять легкою атлетикою в рідному селищі особливо не було, тому Андрій вирішив піти в тренажерний зал. І вправи зі штангою йому так сподобалися, що тепер важка, а не легка атлетика запала йому в душу. Крім цього, він займається ще пауерліфтингом. І в усіх цих трьох видах спорту чоловік домігся серйозних результатів на обласних першостях – у важкій і легкій атлетиці він ставав чемпіоном області, а в пауерліфтингу посідав друге місце.

– У легкій атлетиці та пауерліфтингу я кандидат у майстри спорту, з важкої атлетики в мене перший розряд. Зараз я старанно займаюся тільки зі штангою, і моя мета – стати майстром спорту і з важкої атлетики, і з пауерліфтингу, – розповідає Андрій Пов’якало.

Своїм досвідом, знаннями і цілеспрямованістю він ділиться з юними земляками.

– Я намагаюся активно залучати молодь до спорту. Наразі працюю вчителем фізкультури в сахновщинській школі, а також веду дві дитячі секції – з легкої атлетики та важкої атлетики з пауерліфтингом. Як то кажуть, на власній шкурі все спробував, і тепер свій досвід передаю молодшим поколінням. Свого часу я показав, що, не маючи умов, але маючи велике бажання, можна досягати гідних результатів. І тепер вихованці йдуть за моїм слідом, стаючи призерами й переможцями на різноманітних змаганнях. Мені особливо приємно, що їх помічають і запрошують у спортивні училища та виші Харківської області, – розповідає чоловік.

Зараз життя Андрія повністю зайняте спортом. Він тренується чотири-п’ять разів на тиждень по дві – три години, плюс – дитячі секції та змагання.

Футбольна атмосфера Бердянки

Спортивним натхненником села Бердянка Зачепилівського району сміливо можна назвати Анатолія Косенка. За словами чоловіка, полюбив він спорт завдяки батьку.

– У моєму дитинстві всі були під враженням від радянських хокеїстів – Михайлова, Третяка, Харламова. І, звичайно, любили футбол – київське «Динамо» з Блохіним та іншими зірками. Тато цим усім дуже цікавився, і я разом з ним. Мама якось порадила вести статистику матчів. І до школи я навчився писати й читати, а вже з першого класу занотовував у зошит відомості з футболу та хокею – записував рахунок, автора гола, хвилину тощо, – розповідає Анатолій.

Із 5–6 класу хлопчик почав активно займатися різними видами спорту – грав у баскетбол, футбол, волейбол тощо. Однак на першому місці в житті Анатолія був і залишається футбол.

Він хотів професійно займатися, але не вийшло вступити у профільний харківський виш – не добрав якихось півбала до прохідного. Хлопець відслужив в армії і повернувся в рідне село, де почав грати за місцеву команду «СКІФ» (спортивний клуб ім. Фрунзе). Він не тільки захищав честь команди на різних першостях, а й вирішував усі організаторські питання, чим і досі займається.

Минулого літа в Бердянці пройшов футбольний турнір «Кубок села Бердянка» за участю місцевих і приїжджих команд з двох міст – Краснограда та Перещепиного (Дніпропетровська область). За словами Анатолія Косенка, такого свята футболу в селі ніколи не було.

– У мене виникла ідея проведення цих змагань, і я прийшов з ініціативою до в. о. старости Бердянського старостинського округу Вікторії Згонник. Вона виступила, так би мовити, посередником, підключивши до цього питання директора ПСП імені Фрунзе Івана Гляня – завдяки йому і вдалося реалізувати цей задум, – пригадує Анатолій. – Минулоріч нашій команді він подарував інвентар і екіпірування, а команд-учасниць «Кубка Бердянки» він заохотив грошовими преміями. Узагалі цей турнір пройшов дуже вдало – добрі враження залишилися і в самих команд, і в глядачів. Ми отримали багато позитивних відгуків.

Фото надано Вікторією Згонник

За словами Анатолія Косенка, матчі «СКІФа» часто збирають велику кількість уболівальників – приходять і люди похилого віку, і молодь, і цілі сім’ї. Завдяки цьому в селі панує справжня футбольна атмосфера.

Команда «СКІФ», у якій Анатолій Косенко виступає граючим тренером, бере участь у районних змаганнях з футболу та міні-футболу, а в минулорічному чемпіонаті Зачепилівщини з футболу команда Бердянки завоювала бронзу, що є гідним показником.

Крім профільного футболу, підопічні Косенка активно беруть участь і в інших видах спорту. Футболісти складають кістяк команд з волейболу, настільного тенісу, баскетболу тощо. А сам Анатолій Косенко, крім заняття футболом, має ще додаткові тренування – із собаками.

– У мене є три алабаї, і щодня я по годині з кожним з них гуляю – чергую пробіжку з ходьбою. Це додає мені багато сил і енергії, – каже чоловік.

Читайте також: Визначилися фіналісти зимового чемпіонату Харківщини з футболу

Як Борова стала відомою у світі

Володимир Мішустін – армрестлер з Борової, завдяки якому про це селище дізналися в усьому світі. Як каже атлет, у спорт його привів батько.

– Я навіть і не скажу, зі скількох років я в спорті, адже з раннього дитинства мене почав тренувати тато – віджимання, вправи на турніку та інше. Коли пішов до школи, то ходив на футбол, а потім переключився на вільну боротьбу з боксом. І паралельно ще ходив у тренажерний зал, – розповідає спортсмен.

Після школи Володимир відучився в одному з харківських вишів за спеціальністю вільна боротьба й почав займатися армрестлінгом, виграв чемпіонат області серед юніорів і взяв участь у чемпіонаті України. До 2007 року він суміщав ці два види спорту, а потім потрапив у серйозну аварію і після численних травм і переломів не зміг повернутися до боротьби. Після аварії він виступає як параолімпієць. Бореться на обидві руки, але основна в нього ліва, оскільки права сильно пошкоджена в ДТП.

– У мене безліч нагород, а найбільш урожайним у плані медалей виявився минулий рік. Я виграв і чемпіонат світу, і чемпіонат Європи, і чемпіонат України. Також за підсумками 2018-го потрапив до ТОП-10 спортсменів Харківської області, – розповідає Володимир. – Ось зараз (наприкінці минулого тижня) виграв чемпіонат України, і в травні поїду в Грецію на чемпіонат Європи. Минулорічні результати я хочу повторити і в цьому році, і в наступних. Знижувати планку не збираюся.

Фото з особистого архіву героя публікації

Як розповідає Володимир, після цих досягнень його приклад намагаються наслідувати й молодші земляки.

– Дехто з молоді зацікавлюється. Є хлопці, які завдяки мені почали ходити на тренування, показую, розповідаю, але таких небагато, молодь зараз інша, – нарікає Володимир.

Спортсмен каже, що фінансову підтримку в його спортивній кар’єрі надають Борівська РДА та місцеві фермери, однак найбільше атлету допомагає депутат Харківської обласної ради Микола Кириченко.

– Микола Олександрович купив мені стіл для тренувань, екіпірує мене, виділяє гроші на спортивне харчування, яке дуже необхідне, а також допомагає з фінансуванням моїх поїздок на турніри, – перелічує спортсмен.

Досяг усіх висот, яких хотів

Мереф’янська міська об’єднана територіальна громада здавна славиться своєю історією. А творять цю історію не хто інші, як славні місцеві жителі – серце та душа громади.

Одним з таких славетних мереф’ян, гордістю громади є Андрій Калашник, який нещодавно став чемпіоном світу, Європи та неодноразовим чемпіоном України серед ветеранів з гирьового спорту (у ваговій категорії до 85 кг).

Спортом Андрій почав захоплюватися ще у шкільні роки. Спочатку він займався баскетболом. Після закінчення школи вступив до інституту фізкультури. Саме тоді почали подобатися більш тяжкі види спорту. Доволі довго він займався пауерліфтингом, але особливих успіхів у цьому напрямі не здобув.

Знайшов себе Андрій уже у 29 років, коли й почав свою кар’єру як гирьовик.

У військовій частині, де він проходив службу, мали відбутися змагання з гирьового спорту. Андрія запросили виступити, і він показав напрочуд добрий, як для першого разу, результат. Хлопцем зацікавився один із суддів, який у подальшому став його тренером, – заслужений тренер України Олександр Галашко. Саме він поставив Андрію техніку та навчив усьому, що він сам уміє в гирьовому спорті.

Усе починалося з двох тренувань на тиждень. І вже вони дали свої позитивні результати – Андрій почав перемагати на змаганнях. Після він збільшив кількість тренувань до трьох разів на тиждень і додатково додавав бігові кроси, велопробіги тощо.

Коли чоловік вийшов з-під тренерської опіки – почав самостійно розробляти під себе програми для тренувань.

У травні 2017 року відбувся Всеукраїнський турнір для військовослужбовців з гирьового спорту – «Гвардейский рывок», у якому Андрій взяв участь. Усі учасники мали виконати вправу «ривок». Вага гирі в чоловіків була 24 кг. На цих змаганнях Андрій посів 2-ге місце у своїй ваговій категорії. Саме це і спонукало його виступити на чемпіонаті України.

Зважившись на такий серйозний турнір, Андрій з першого разу здобув титул чемпіона України 2017 року з гирьового спорту серед ветеранів.

У травні 2018 року мереф’янин вирішує спробувати свої сили на європейських змаганнях, які проходили в угорському місті Кечкемет. Близько 25 країн Європи змагалися за першість. Завдяки своїй наполегливості та бажанню перемоги Андрій Калашник і тут здобуває золото.

Відповідальність за виконану роботу була дуже великою, оскільки в суддів були високі вимоги до виконання вправ учасниками чемпіонату. Вони не зарахували більш ніж 10 його підйомів, однак з 202 підйомами Андрій переміг головного суперника – спортсмена з Німеччини.

І зовсім нещодавно, наприкінці 2018 року, у Даугавпілсі (Латвія) відбувся чемпіонат світу з гирьового спорту. За його результатами національна збірна України, у складі якої був і Андрій Калашник, отримала 21 нагороду: 1 золоту, 10 срібних і 10 бронзових. У загальнокомандному заліку збірна України посіла третє місце. А першість серед ветеранів з гирьового спорту до 85 кг виграв мереф’янець з результатом 195 підйомів.

Фото надано Мереф’янською ОТГ

На всіх цих змаганнях Андрій виконував дві вправи класичного двоборства: перша вправа «поштовх» – це дві гирі по 24 кг, де один підйом – один бал. Друга вправа – «ривок», де за один підйом нараховують 0,5 бала. Після чого судді підсумовують набрані кожним учасником бали й виводять турнірну таблицю.

Протягом 12 років Андрій активно займається гирьовим спортом. Усіх висот, яких хотів, він досяг. У подальшому чоловік мріяв лише про одне – відкрити секцію з гирьового спорту й передавати свої знання та уміння молодому поколінню.

І ця мрія вже здійснилася. Наразі Андрій відкрив секцію з гирьового спорту на базі Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа «Авангард»» у Мереф’янській об’єднаній територіальній громаді.

Читайте також: Зустріч «Шахтаря» та «Динамо» в Харкові закінчилася серією пенальті. Фото