Харківські музеї під час війни: як рятували унікальні колекції

Як працювали музеї Харкова в найтяжчі місяці повномасштабного вторгнення, чи вдалося зберегти безцінні колекції та яка сьогодні доля культурної та історичної спадщини нації – з’ясовувала команда «Слобідського краю».

Унікальна колекція Харківського художнього музею почала формуватися у 1805 році, разом з відкриттям у місті університету, засновником якого був Василь Каразін. Він і поклав початок зібранню художніх творів при навчальному закладі.

Директорка музею Валентина Мизгіна каже, що колекція пережила таку долю, що час писати про неї великий роман. Ядро унікального зібрання сформувалося у XIX столітті та надалі постійно поповнювалося новими творами. Тут представлені шедеври таких всесвітньо відомих майстрів, як Дюрер, Брейгель старший, ван Дейк і багатьох інших. Тут є унікальна збірка митців, чиї імена пов’язані саме з Харковом – Васильківського, Семирадського, Рєпіна, зокрема, його знамениті «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Драматичними сторінками стали часи громадянської війни після більшовицького перевороту. Експонати музею переміщалися з місця на місце без дотримання елементарних умов зберігання.

Під час Другої світової війни колекцію евакуювали за лічені дні до окупації Харкова. Був виділений лише один залізничний вагон, тож про належні умови транспортування не йшлося. Як і про те, щоб вивезти все. Частина з того, що залишилося, була вкрадена нацистами або згоріла в будівлі, яку вони підірвали, коли відступали з міста.

Після повернення колекції до Харкова музей отримав нове приміщення в будівлі, зведеній за проєктом видатного архітектора Олексія Бекетова.

Нова драматична глава історії Харківського художнього музею почалася, коли російські окупанти обстрілювали місто в лютому 2022 року.

– Внаслідок обстрілів вибуховою хвилею в нас вибило загалом в обох будівлях близько 200 вікон. У головній будівлі вибито 134 вікна, пошкоджено дах. Що таке для живопису не закриті віконні отвори? Смерть! Живопис критично боїться різких перепадів температури та вологості. А в березні 2022 року були морози, сніг, потім дощ. Мали рятувати саму будівлю, для якої вологість також дуже небезпечна, – пояснює керівниця музею.

За її словами, спочатку вікна закривали самотужки, тут залишалися лише чотири співробітники. Допомагали поліцейські, що цілодобово чергували в будівлі.

– Найцікавіше: жодна картина не впала. Вікна вибиті, купи скла, але жодна картина не подряпана осколками вікон, жодна не впала. Інша річ, ці перепади температури та вологості. Про їх наслідки говорити рано. Минуть місяці, навіть роки, поки проявляться спричинені цим «болячки» у картин. Будівля музею не облаштована укриттям. У перші дні перетягували картини на цокольний поверх, де більш сталі, безпечні умови. Було дуже важко – картини на важких рамах, забрані склом. На якомусь піднесенні, у несамовитому стані брали та несли – рятували картини, – згадує Валентина Мизгіна.

Вона розповідає, що перші тижні не вистачало матеріалів для найпримітивнішої консервації приміщень: «Поліетиленової плівки не було, і придбати неможливо. Через соціальні мережі попросили про допомогу. Всім завжди розповідаю, як прийшла жінка й каже: «Ось у мене два метри плівки, пробачте, більше немає». Тобто харків’яни віддавали останнє. Потім з’явилися волонтери, які привозили плівку рулонами. Але що таке плівка для вікон у музейних приміщеннях! Так само як картон, яким також закривали вікна на початку».

А потім почала надходити допомога із Заходу України, від закордонних партнерів. Завдяки їм з’явилася можливість закривати вікна фанерою, але це теж не вихід для музейних приміщень. Захисту від коливань вологості та перепадів температури фанера не дає.

Втім частина відновлених вікон була знов пошкоджена після обстрілів центру Харкова наприкінці 2023 року. Зараз відновлені вікна зовні закриті фанерою.

– Відновлення має бути комплексним, – вважає Валентина Мизгіна. – Ми підготували відповідну документацію, кошториси. Я більше не вживаю слово «сподіваюся», я вірю, що нам допоможуть не тільки відновити все, а зробити краще – сучасний музей, з новим обладнанням і меблями.

У Харкові розташований один з найбільших музеїв історії університетської спільноти в Україні. До повномасштабного вторгнення Музей історії Харківського національного університету імені Каразіна проводив активну експозиційну та суспільну діяльність, реалізуючи низку проєктів.

Створений при заснуванні університету як кімната, де зберігалися визначні артефакти, що стосувалися життя навчального закладу, а також документи, спочатку музей поєднував і функції архіву. Згодом перетворився на Музей історії університету.

– Напередодні війни у нас було три масштабні проєкти, – розповідає помічник проректора з науково-педагогічної роботи Антон Воробйов. – Перший, «Студентська мода» – як студенти самореалізовувалися в модному контексті різних епох. Другий – Меморіальні сторінки історії, зокрема, Голодомор, репресії. Збирали та відновлювали документи, публікували. Також були творчі зустрічі в межах клубу  університетських історій, що регулярно проводилися, за участю різних спікерів.

За словами Антона Воробйова, на початку повномасштабного російського вторгнення сталося так, що всі співробітники музею були вимушені виїхати. Частина їх була з Ізюма, який швидко опинився під окупацією. Тому музей, як і весь університет, залишився під піклуванням лише адміністрації.

Після влучання по Будинку рад у березні 2022 року в будівлі університету, в якій розташований музей, були вибиті вікна. Зараз їх відновили. Експозиція майже не постраждала.

Знов музей відкрився вже навесні 2024 року. Музейне приміщення стали використовувати як платформу для різних зустрічей. Частину експозиції змінили, щоб показати, що спільнота Каразінського університету – це не просто видатні вчені та громадські діячі, а саме українські особистості. Приміром, частина експозиції присвячена Олесю Гончару. Саме у складі студентського батальйону молодий письменник, студент університету, у 1941 році пішов на війну.

– Зараз музей став і платформою для просвітницької роботи. Зокрема, проходять зустрічі з істориком Максимом Розенфельдом, який приходить до нас із лекціями. Також наші викладачі тут проводять заняття зі студентами. Повернулися музейні співробітники. Фонд притомний, документи, що постраждали, відновили. З них зробили копії про всяк випадок. Триває робота над цифровим архівом, що існує в музеї, – зазначає Антон Воробйов.

У музеї готують нові актуальні виставки. Робота йде робота за двома темами. Перша – «Небесні каразінці», про вихованців університету, які загинули у боротьбі проти російської агресії, зокрема, під час повномасштабного вторгнення. Другий проєкт – про визначні місця пам’яті університету, його корпуси, приміщення, що були зруйновані внаслідок російських обстрілів, – це будівля економічного факультету, фізико-технічного, інституту державного управління, бази-практикуму в Чугуївському та Ізюмському районах.

Проєкти мультимедійні – інтерактивні виставки будуть розміщені на сторінці університету у Фейсбуці та на сайті.

Нове, сучасно обладнане виставкове приміщення Музею археології вражає відвідувачів своїм оформленням і багатством експозиції. А починався він з кімнати старожитностей, створеної при університеті у 1807 році. Тут представлені артефакти від кам’яного віку до середньовіччя, здобуті поколіннями університетських археологічних експедицій, що працюють у Харківській області та в інших регіонах. Традиційно значну увагу музей приділяє гуртку для школярів, звідки вийшло чимало сьогоднішніх дослідників.

Хоча виставкові приміщення археологічного музею розташовані нижче першого поверху в головній будівлі університету, у відносній безпеці, фонди музею також зазнали шкоди від ударів російських агресорів.

– Після ракетного удару по Будинку рад у березні 2022 року затопило підвали університетської будівлі, внаслідок чого постраждали наші фонди. Частина колекції, що була у виставковій залі, не постраждала. Ті експонати, що зберігалися у підвалі, були затоплені, знадобилося пів року, щоб їх врятувати. Нам допомагали волонтери, – розповідає директорка музею Ірина Шрамко.

За її словами, весна 2022 року була найтяжчим періодом у житті музею. Багато співробітників евакуювалося. Інше фондосховище музею, яке розташоване в будівлі Музею природи по вулиці Трінклера, також зазнало значних ушкоджень.

Якщо в головному корпусі університету музейні фонди залило, то у приміщенні на Трінклера були через бомбардування вибиті вікна. Вперше приміщення також постраждало, коли відбувався обстріл Будинку рад на початку березня 2022 року. А потім – у квітні 2022-го, боєприпас влучив просто в подвір’я музею.

– Постраждала бібліотека, були розбиті стелажі. Від холоду та вологи з вулиці вікна закривали клейонкою, спальниками, усім, що було під рукою з експедиційного оснащення. Ближче до зими потрібно було закривати вікна, ми звернулися до наших міжнародних партнерів по допомогу матеріалами для ремонту – фанерою, скловатою тощо. Зараз там приміщення захищені від коливань температури. Систематично проводимо перепакування матеріалів. Перевезли звідти весь архів, – каже Ірина Шрамко.

Також завдяки міжнародним партнерам музей отримав сканери, що дозволило почати повне оцифрування документів, фондів, кіноплівок і артефактів.

Сьогодні справжні археологічні знахідки зняті з експозиції. Замість них виставлені макети й муляжі. Втім двері музею відкриті для відвідувачів. Не припиняється робота зі школярами Харківської області.

– Проходять екскурсії для школярів та інших відвідувачів. У нас безпечно, тому тут проводять заняття. До нас може приходити метрошкола – неподалік і безпечно, – зазначає керівниця музею.

При музеї завжди був потужний шкільний гурток. Його вихованці навчаються змальовувати знахідки, креслити. Коли вони теж приїжджають на розкопки, багато чого вміють.

– У гуртку навчаються працювати з мікроскопом, фотографувати, складати наукові звіти, обробляють і класифікують знахідки. А коли приїжджають на розкопки, з першого дня намагаються виконувати експедиційні завдання. Частина наших співробітників була так само школярами, які з 12–13 років відвідували археологічний гурток. Намагаємося зберегти наступність.

На середину травня в приміщенні музею готується виставка, присвячена археології Харківщини.

– Вчені музею працюють у різних міжнародних проєктах. У тому числі з італійськими, чеськими, естонськими колегами на базі колекцій музею Каразінського університету. У нас є багато планів, ідей щодо експозиції музею, але для їх реалізації потрібен мир, – наголошує Ірина Шрамко.

Харківський історичний музей імені Миколи Сумцова має не тільки унікальну колекцію, одну з кращих в Україні, в якій є єдині у своєму роді експонати, як от гетьманський прапор XVIII століття, що належав Івану Мазепі, кліше 50 карбованців Української народної республіки, або англійський танк часів Першої світової війни. Як методичний центр музей взаємодіяв і реалізовував спільні проєкти з іншими музеями Харківської області. А під час повномасштабного вторгнення допомагав рятувати їх фонди.

Колекція музею також має драматичну історію. Пережила евакуацію у 1941 році. Частина, що залишилася в Харкові, була розкрадена окупантами або побувала у вогні.

До 24 лютого 2022 року Харківський історичний музей приймав понад 200 тисяч відвідувачів на рік. Чимало туристів приходили подивитися велику археологічну колекцію знахідок від палеоліту до Київської Русі, предметів козацької доби. А також визначне зібрання української етнографії, започатковане засновником музею Миколою Сумцовим.

Директорка музею Ольга Сошнікова розповідає, що в січні 2020 року музей відзначив 100 років. До ювілею музейники підготували інтерактивну експозицію «Слобожани».

До сторіччя музею Національний банк України випустив пам’ятну монету. За період незалежності України музеям було присвячено тільки дві монети, ще одна – до 60 років Київського музею Тараса Шевченка. Також до сторіччя Харківського історичного музею Укрпошта випустила пам’ятну марку.

За сприяння влади були вкрити габаритні експонати, зокрема танки. Таких матеріалів, техніки та робочих рук в музею не було. Зараз експонати на вулиці знов відкриті, передовсім – щоб запобігти негативному впливу вологи, що накопичується.

– Наголошую, жодних пакувальних матеріалів не було. Використовували підручні засоби. Зі старих вітрин лагодили ящики. Перша допомога від іноземних партнерів (це була Польща) прийшла до Харкова у липні 2022 року, вже пів року тривала повномасштабна війна. Фанеру під ящики для евакуації колекції отримали ще пізніше, – каже директорка музею.

Приміщення музею зазнали ушкоджень під час обстрілів. Найбільше пошкодження, завдане вибуховими хвилями, – розірвало скляну прибудову з основною будівлею. Через цей отвір проникає дощова вода, сніг. Після кожного дощу співробітники музею з приямку, що запланований під ліфтову шахту, викачують півтори тонни води.

– В області майже немає такого музею, де приміщення не постраждали. Особливо критичних руйнувань зазнали музей Сковороди та Куп’янський музей, директорка якого загинула на робочому місці. Для мене це особиста трагедія. Люди пережили окупацію, всього натерпілися, але в той же час врятували все. Пакували та спускали до підвалу так, як ми їм сказали. Одна з найбагатших колекцій Харківщини врятована. Світла та добра пам’ять Ірині Осадчій, – каже Ольга Сошнікова.

У липні 2022 року, розповідає вона, прийшла перша фура з пакувальними матеріалами, також музей отримав протипожежні ковдри, вогнегасники, генератори. Але пакувального матеріалу було недостатньо для наступного кроку – забезпечення евакуації. Зробити його допомогла, за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини, ГО «Андріївська пейзажна ініціатива». Найцінніше з Харківського історичного музею було евакуйоване у вересні 2022 року.

Наразі музей уже формує нову експозицію, присвячену повномасштабному російському вторгненню та боротьбі народу України за свободу.

– Нам вдалося знайти фінансові можливості та зробити пересувну виставку, що побувала у Польщі, Німеччині, США. Називається «Країна-герой, Харків – місто-герой». Виставка про історії людей. Ми зараз кажемо, що в кожного свій фронт, і ми мусимо, виходячи з фахових обов’язків, робити цю роботу, робити її гідно. Головне, виставка спонукає до діалогу. Побачивши її, люди починали розповідати власні історії. Так формується усна пам’ять, – переконана керівниця музею.

Під час повномасштабної війни музей реалізує проєкти завдяки міжнародній співпраці.

– У 2022-му ми більше займалися тим, щоб убезпечити всі колекції, щоб зберегти та повернути все назад після Перемоги. У 2023 році ми зрозуміли, особливо коли не стало музеїв у Куп’янську, Верхньому Салтові, Сковородинівці, – якщо було б проведено оцифрування колекцій і будівель раніше, ми б краще зберігали українську спадщину, – вважає Ольга Сошнікова.

Беручи участь у проєкті цифрового збереження культурної спадщини України Memory Savers UA, музей отримав техніку та хмарне сховище, звідки весь світ може отримати інформацію про його колекцію.

З-поміж інших міжнародних проєктів, в яких бере участь Харківський історичний музей, одним з наймасштабніших стала виставка «Перехрестя. Швеція – Україна крізь тисячу років».

– Виставку відкрив король Швеції Карл-Густав XVI. По відеозв’язку до присутніх звернувся Президент України Володимир Зеленський. Виставка присвячена історичним подіям, що стосуються України та Швеції спільно. Першою такою подією стало одруження Ярослава Мудрого на шведській принцесі Інгигерді. Дуже вдячна головній зберігачці фондів Національного архіву Швеції Йоганні Фріс Маркевич та генеральній директорці Національного музею військової історії Швеції Гелен Ронлунд. Навесні 2023 року вони не побоялися доїхати до Харкова, який був під обстрілами, щоб вивчити наш досвід. Так працює культурна дипломатія, – наголошує Ольга Сошнікова.

Ми створили цей матеріал як учасник мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.