Країну потрібно зберегти, адже нам у ній жити: боєць харківської бригади про Перемогу

Історію бійця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

На війні Микита займається розвідкою та ураженням окупантів з MАВІКа – ультракомпактного квадрокоптера, однак те, що робить чоловік, перебуваючи на позиціях, мало назвати виконанням бойового завдання. Отримавши від командування свого підрозділу пропозицію працювати на дроні, захисник охоче погодився, швидко опанував відповідну програму та безпілотник і вже через два тижні вийшов з «пташкою» на бойові позиції. 

На рахунку армійця десятки знищених та «підбитих» росіян, а також їхня техніка. Робота, яка вимагає сконцентрованості, витримки і майстерності – усе це Микита напрацював з часом. Утім головне у цій справі робити все, гарно обдумуючи, говорить захисник. Та, окрім цього, він ще й рятує поранених побратимів з інших підрозділів. 

– Ми завжди бачимо обстановку, знаходимось десь за два-чотири кілометри від «нуля». Недалеко від нашого спостережного пункту проїжджала БМП з піхотою, по ній відпрацював ворожий протитанковий гранатомет. Ми на MАВІКу саме повертались «додому» і побачили, як один з «пасажирів» витягує з цієї підбитої машини пораненого та кличе на допомогу. Я вирішив діяти. І хоч імовірність повторних ударів ворога була, не зміг спокійно спостерігати – побіг. Ми притягнули  хлопця до нашого бліндажа, він виявився механіком-водієм БМП, у нього була пошкоджена нога та до передпліччя відірвана рука, надали медичну допомогу, викликали евакуаційну машину, а потім ще близько години несли до точки. Це найважчий з трьох поранених, яких я рятував. Радий, що він живий. Скажу чесно, такі моменти – найскладніші на війні. Ризик, адреналін, бажання будь-що врятувати свого і гра з фортуною, – ділиться військовий.

Микита розповідає, що завжди, коли йде на бойовий вихід, бере із собою воду в маленьких пляшках і, за потреби, а вона завжди є, скидає її хлопцям, оскільки знає, як важко їм доводиться «на нулі». Також «доставляє» небом ліки, заряджені батареї на рації і навіть був повербанк. За власної ініціативи захисник неодноразово залишався на позиції довше, ніж потрібно, щоб навчити новачків. Дев’ять діб – найтриваліший бойовий вихід, який запам’ятався оборонцю.

– Зараз на моїй рідній Харківщині дуже «спекотно». Навіть Бахмутський напрямок був не таким важким. 30-40 КАБів на добу кидає противник у зоні відповідальності бригади, стираючи у пил будинки і життя. Але ми не здаємося, тримаємо стрій. Лише просимо українців гуртуватися, допомагати, підтримувати одне одного і армію. Країну потрібно зберегти, адже нам у ній жити. Все буде добре, – говорить Микита.

Нещодавно чоловіка нагородили медаллю «Захиснику України» від Міністерства оборони України.  

Раніше ми писали про гвардійця з позивним «Єнот» – інструктора 5-ї Слобожанської бригади НГУ з бойової підготовки. На Луганщині він отримав поранення й дивом вижив після влучання у його бліндаж 120 мм міни. Зараз чоловік навчає інших виживати та рятувати побратимів у пеклі масованих обстрілів та контактних боїв.

Та про Миколу – танкіста 92-ї ОШБр, який до повномасштабної війни працював рятувальником, але й мав військовий досвід – три роки служив за контрактом. У перші дні великої війни він без вагань вирішив, що потрібно повертатися до війська.

А також про 22-річного Максима з позивним «Бумер» – старшого солдата та старшого кулеметника одного з бойових батальйонів 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України. З перших днів повномасштабного вторгнення він боронить Україну, а нещодавно його представили до нагородження медаллю «За врятоване життя».