Ми зараз знищуємо недоімперію: гвардієць про війну з рф
Тарас з позивним «Гордій» – історик у минулому, а зараз – боєць 5-ї Слобожанської бригади НГУ.
Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.
Чоловік розповідає, що в 1990-ті хотів бути або економістом, або спортсменом. З дитинства багато читав, тому вступив на історичний факультет Харківського національного університету імені Каразіна. Каже, що, попри прагнення до знань, встигав займатись спортом, навіть виборов чемпіонство України з міні-футболу в складі збірної Харкова.
«З історією після закінчення універу не склалося, хоча я її зараз знаю краще, ніж тоді, коли тільки закінчив виш. Прогодувати себе та родину за спеціальністю було складно, тому працював на різних роботах, остання – майстром цеху великої типографії», – пригадує Тарас.
Гвардієць розповідає, що завжди вважав росію ворогом. Як історик наводить конкретні приклади загарбницької політики сусідньої країни протягом XVI–XIX століть.
«Я знав, що буде вторгнення. З юності мав відношення до націоналістичних кіл, неодноразово був на вишколах. Усі побратими зараз воюють на передовій. У різних підрозділах, але з наших ніхто не залишився в тилу», – говорить військовий.
У 2014 році, коли росія розпочала війну проти України, Тарас воював у добровольчому підрозділі. 24 лютого на захист держави став у перші години вторгнення.
«Я прийшов зі зміни додому десь о 3-й ночі, попив чайку, ліг спати, прокинувся від «приходів». Одягнув бронік, «розгрузку» і поїхав на узгоджену точку збору. Нам видали зброю, і ми вийшли на позицію очікувати прориву ворога у місто. Але, на щастя, він не відбувся, наступного дня нам запропонували стати частиною 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії. І понєслась», – каже «Гордій».
За цей час військовий брав участь у визволенні Балаклії, Борової, Підлиману. Разом з побратимами охороняв мости та шукав диверсантів на Ізюмщині. Зараз воює у лісах під Кремінною. Найбільше бійцю запам’яталося, як у деокупованих селах та містах їх зустрічали цивільні.
«Сльози щастя, вдячність, ми навіть плакали разом з ними», – говорить чоловік.
Тарас упевнений, що війна дуже вплинула на всю націю. Багато українців нарешті усвідомили власну ідентичність.
«Стало менше «ждунів». Тепер мало хто чекає росію, бо всі побачили, що це за істоти. Як історик я знаю, що війни творять та як гуртують нації. Ми зараз проходимо за 30 років шлях, який деякі країни проходили по 300 років. Такі темпи вражають», – зазначає воїн.
Тарас зізнається, що після війни не планує повертатися в науку, для чоловіка стало звичним військове життя, тому буде шукати себе саме у цій сфері.
«Ми всією країною зараз займаємося практичною історією, знищуємо недоімперію. Скоріше за все, соціалізуватися у мене не вийде. Я вже не мислю себе без армії. Спробую себе в якійсь приватній військовій компанії. Попит на українських воїнів завжди був, козаків згадайте, а зараз став ще вищий. Тому що українці вміють воювати», – зауважує боєць.
Раніше ми розповідали про бійця з позивним «Кіт», який до повномасштабного вторгнення працював в охоронній фірмі.
А також про Стаса з позивним «Крейзі док» – парамедика 1-ї окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна, що брала участь у звільненні Харківської області у вересні 2022 року.
А також про гвардійця, який пішов воювати, бо маленька онука змушена була ховатись у підвалі.
Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.