Старовинні церкви на Харківщині рятує та ремонтує львівський священик
фото Тетяни Василець
Після того як на початку дев’яностих минулого століття Стефан Бугір отримав сан священика, він за власним бажанням поїхав на Близнюківщину. Там, у селі Олексіївка, його зачарував старий напівзруйнований храм на честь Казанської ікони Божої Матері. Будував його німецький архітектор, а фундатором була графиня Надія Олексієнко, яка на свої пожертви дала храму життя в маленькому селі на околицях Харківщини.
У радянські часи в цьому великому храмі (ширина якого 43 м) були кінозал, бібліотека, танцмайданчик. Молодому 21-річному священику вдалося відвоювати праву частину храму, де містилася читальня, і почати там богослужіння. Потім у 1996 році разом з директором місцевого радгоспу Володимиром Ігнатенком взялися за відбудову храму на честь святого князя Володимира в селі Самійлівка того ж Близнюківського району. Це була одна з перших робіт молодого священика, який горів бажанням відродити для громади церкву. І вдалося. Підняли стіни, зробили дах, поставили баню, хрест і... закрили двері. Бо через бюрократичну тяганину й відсутність дозвільних документів будівництво заборонили. Через роки богослужіння там усе ж таки відновилося.
Після цього отця Стефана направили в селище Старий Мерчик, що на Валківщині. Там, на території садиби поміщиків Шидловських, стояла Всіхсвятська церква. За часів «перевтілення» садиби в зооветтехнікум у приміщенні церкви був спортзал. У такому стані й застав отець Стефан дім Божий. Одразу для упорядкування навколишньої території він завіз 96 КрАЗів землі. Зробив у Всіхсвятській церкві дах, апсиду, оштукатурив стіни, замінив вікна, підлогу... Із часом естафету відродження церкви підхопив отець Леонід.
Якби не отець Стефан, не бачити б нам сьогодні й палацу Шидловських, який стоїть у Старому Мерчику з кінця XVIII ст. Одного вечора, повернувшись до храму за якоюсь потребою, священик відчув надворі запах горілого паперу. Виявилося: палало в підвалі садиби, де залишалися технікумівські підручники. Викликавши вчасно пожежників, богослову вдалося і літературу врятувати, і старовинну садибу. Свого часу отець Стефан почав займатися порятунком ще однієї садибної церкви – що в Наталівці, селі поміщиків Харитоненків. Однак доля вирішила інакше, і за направленням владики Никодима родина Бугірів переїхала до Зачепилівки. Там за чотири роки вдалося звести від А до Я Свято-Архангело-Михайлівський храм. А вже у 2008 році владика Онуфрій перевів отця Стефана до Богодухова. Неважко вже здогадатися, чим почав займатися на новому місці священик-зодчий.
Отець Стефан зізнається, що, звичайно, шкода кожного разу полишати насиджене місце і храми, у які вклав душу. Однак тішить, що наміри його не були марними, а плоди праці радують людей.
– Уже шостий рік я в Богодухові, і практично не було і дня, щоб мені не зателефонували з тих країв, – каже отець. – Не вірю, що є хороший час і є поганий. Будь-який час гідний, якщо ти можеш у ньому знайти себе.
Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" № 83 від 12.07.2014