Старовинні церкви на Харківщині рятує та ремонтує львівський священик

Після того як на початку дев’яностих минулого століття Стефан Бугір отримав сан священика, він за власним бажанням поїхав на Близнюківщину. Там, у селі Олексіївка, його зачарував старий напівзруйнований храм на честь Казанської ікони Божої Матері. Будував його німецький архітектор, а фундатором була графиня Надія Олексієнко, яка на свої пожертви дала храму життя в маленькому селі на околицях Харківщини.

У радянські часи в цьому великому храмі (ширина якого 43 м) були кінозал, бібліотека, танцмайданчик. Молодому 21-річному священику вдалося відвоювати праву частину храму, де містилася читальня, і почати там богослужіння. Потім у 1996 році разом з директором місцевого радгоспу Володимиром Ігнатенком взялися за відбудову храму на честь святого князя Володимира в селі Самійлівка того ж Близнюківського району. Це була одна з перших робіт молодого священика, який горів бажанням відродити для громади церкву. І вдалося. Підняли стіни, зробили дах, поставили баню, хрест і... закрили двері. Бо через бюрократичну тяганину й відсутність дозвільних документів будівництво заборонили. Через роки богослужіння там усе ж таки відновилося.

Після цього отця Стефана направили в селище Старий Мерчик, що на Валківщині. Там, на території садиби поміщиків Шидловських, стояла Всіхсвятська церква. За часів «перевтілення» садиби в зооветтехнікум у приміщенні церкви був спортзал. У такому стані й застав отець Стефан дім Божий. Одразу для упорядкування навколишньої території він завіз 96 КрАЗів землі. Зробив у Всіхсвятській церкві дах, апсиду, оштукатурив стіни, замінив вікна, підлогу... Із часом естафету відродження церкви підхопив отець Леонід.

Якби не отець Стефан, не бачити б нам сьогодні й палацу Шидловських, який стоїть у Старому Мерчику з кінця XVIII ст. Одного вечора, повернувшись до храму за якоюсь потребою, священик відчув надворі запах горілого паперу. Виявилося: палало в підвалі садиби, де залишалися технікумівські підручники. Викликавши вчасно пожежників, богослову вдалося і літературу врятувати, і старовинну садибу. Свого часу отець Стефан почав займатися порятунком ще однієї садибної церкви – що в Наталівці, селі поміщиків Харитоненків. Однак доля вирішила інакше, і за направленням владики Никодима родина Бугірів переїхала до Зачепилівки. Там за чотири роки вдалося звести від А до Я Свято-Архангело-Михайлівський храм. А вже у 2008 році владика Онуфрій перевів отця Стефана до Богодухова. Неважко вже здогадатися, чим почав займатися на новому місці священик-зодчий.

Отець Стефан зізнається, що, звичайно, шкода кожного разу полишати насиджене місце і храми, у які вклав душу. Однак тішить, що наміри його не були марними, а плоди праці радують людей.

– Уже шостий рік я в Богодухові, і практично не було і дня, щоб мені не зателефонували з тих країв, – каже отець. – Не вірю, що є хороший час і є поганий. Будь-який час гідний, якщо ти можеш у ньому знайти себе.

Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" № 83 від 12.07.2014