У війні перемагає не залізо, а люди: історія гвардійця з Харкова
Фото: Східне територіальне управління НГУ
Один з авторів «Кредо сержанта Нацгвардії», наставник тисяч строковиків та мобілізованих, головний сержант Східного територіального управління Максим розповів про те, як змінився сержантський корпус.
Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.
Він тільки повернувся з курсів головних сержантів рот, які проходили в Німеччині, де став кращим на потоці. Максим зазначає, що сержанти формують архітектуру підрозділу і є першими помічниками командира. Якщо сержант на своєму місці, то робота підрозділу налагоджена як годинник.
– Сержанти керують особовим складом «на нулі». Сьогодні вони стали ще більш досвідченими та впевненими у собі. Це справжні лідери, за ними йдуть люди. Першочергова їх роль – збереження особового складу, – ділиться гвардієць.
Він додає, що після повномасштабного вторгнення сотні сержантів проявили себе як надзвичайно мужні люди, здатні до самопожертви.
– Ми навчаємо людей на нашому актуальному бойовому досвіді. Багато чого змінюємо у процесі навчання, бо змінюється характер війни, дещо доводиться прибирати, бо вже не працює, тобто ми постійно вдосконалюємо процес навчання особового складу, – говорить військовий.
Сержанти навчають бійців і самі активно розвиваються. І не лише в Україні, але й за кордоном. Держави НАТО надають бази для навчання, інструкторів, обладнання й техніку, тож постійно навчаються тисячі людей, які набувають навички для ведення бойових дій і обмінюються досвідом у безпечних умовах.
– Зараз дуже багато закордонних курсів для сержантського складу. Наприклад, особисто я проходив курси головних сержантів рот у Німеччині. Їх основна мета – навчити сержантів ефективно працювати з офіцерами. Жодного мовного бар’єра там не існує – за кожним інструктором закріплена перекладачка. Матеріальної бази для нас вони не шкодували взагалі: холості патрони, набої – все, що потрібно. Ми розробляли місії, здійснювали їх та дуже прагнули перемагати в кожній. Нам постійно змінювали ввідні, і це робило все ще цікавішим. Ми детально аналізували кожен етап, – розповідає Максим.
Він також зазначає, що був приємно вражений ставленням господарів бази до українських військових.
– Вони ставилися до нас з глибокою повагою. Казали: «Ми виконували місії по всьому світу, але ніколи не воювали на своїй землі, а ви зараз захищаєте свою державу». Нашим партнерам також було цікаво. Вони, навчаючи нас, навчалися самі, адже ми діємо нестандартно, зважаючи на власний досвід, який набули на війні, – говорить чоловік.
За результатами курсів учасники отримали спеціальні шеврони, а також сертифікати зразка НАТО. Це дозволяє проходити службу на відповідних посадах в українській армії, а також брати участь у спільних місіях у майбутньому. За результатами таємного голосування Максима визнали кращим на курсі та подарували йому холодну зброю.
Чоловік упевнений, що можливостями розвитку потрібно неодмінно користуватися. Адже у війні перемагає не залізо, а люди, які вірять у свої сили і готові вчитися та рости.
Раніше ми писали про Миколу з позивним «Кок», життя якого повномасштабна війна перевернула з ніг на голову. Маючи економічну спеціальність, він все життя працював за фахом й до армійської справи не мав жодного стосунку. Але прокинувшись 24 лютого від вибухів, чоловік зрозумів, що війна у нього вдома, а він відтепер її учасник.
А також про кінологічну пару 5-ї Слобожанської бригади – офіцера Нацгвардії Дмитра Кириченка та службового собаки Ірбіса, який двічі запобігав ввезенню до Харкова зброї та вибухівки.
А також про те, як працюють у тандемі кінолог та пес з однаковими іменами.
