«Запобіжник» від домашнього насильства

Петиція до Президента

«Ірині 40 років, працює вчителькою, має двох дітей. Протягом багатьох років потерпає від насильства колишнього чоловіка. Він ображає та принижує дітей, у їх присутності не раз бив жінку. Ірина кілька разів була госпіталізована. Лікарі повідомляли поліцію про тілесні ушкодження, але жінка не писала заяву, бо боялася осуду з боку колег та погроз чоловіка викрасти дітей...»

«Оксана – мати двох дітей (3 та 5 років). Проживає в маленькому містечку. Ще півроку тому чоловік постійно знущався над нею, душив її у присутності дітей, приставляв ножа до горла, вибивав двері та вікна у їх квартирі на першому поверсі. Кожного разу він казав: «Поки ти моя дружина, я маю право робити з тобою все, що завгодно!». Жінка втекла разом з дітьми та подала заяву на розірвання шлюбу. Минуло шість місяців, поки їх розлучили, бо суддя вважав, що сім’ю потрібно зберегти заради маленьких дітей...»

Це – реальні історії українок, які розповіли в Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». Тут стверджують: якщо б Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, то права постраждалих від насильства жінок були б захищені, а кривдники покарані.

Останні кілька місяців тема ратифікації Стамбульської конвенції на слуху. Активістки та активісти написали відповідну петицію Президентові України. Вона зібрала більше 25 тисяч підписів, і Глава Держави відреагував на неї.

«Президент України внесе в порядку законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (повна назва Стамбульської конвенції. – Авт.) після подання Міністерством закордонних справ України у встановленому порядку відповідних пропозицій», – ідеться у відповіді Володимира Зеленського.

До того ж Міністерству закордонних справ та Міністерству соціальної політики України запропоновано «оперативно опрацювати вказане питання». До речі, попередній Президент України Петро Порошенко у грудні 2018 року закликав український парламент ратифікувати Стамбульську конвенцію. Але тоді народні депутати цю ідею не підтримали.

Із закликом ратифікувати документ у травні 2020 року до Верховної Ради зверталася й Організація Об’єднаних Націй.

«Насильство щодо жінок та дівчат – це не лише порушення прав людини; воно руйнує життя жінок та їх родин по всій країні. В Україні жінки становлять 86 % жертв зґвалтувань та 78 % потерпілих від домашнього насильства. Руйнівний вплив насильства щодо жінок очевидний; але менш очевидним є шкідливий вплив на сім’ї, громаду, економіку і на розвиток країни в цілому, – йшлося в заяві ООН. – Пандемія COVID-19 змінює спосіб нашого життя. У той час, як ситуація зближує багато сімей, інших вона, навпаки, роз’єднує. У сукупності під тиском зростання безробіття та фінансових проблем, самоізоляції та відсутності соціальної взаємодії рівень домашнього насильства зростає тривожними темпами». 

Читайте також: Жіночій раді все під силу: 24 роки тому в Мерефі об’єдналися активістки

Медсестра Віталій, або Професія, в якій досі немає чоловічого роду

Щороку гине 600 жінок в Україні

Боротьба за ратифікацію Стамбульської конвенції в Україні триває майже 10 років. Наша країна – серед 46 підписантів цього міжнародного документа. Однак ратифікували конвенцію наразі вже 22 держави, а Україна в цьому переліку відсутня.

– Щороку в Україні внаслідок гендерно зумовленого насильства гине близько 600 жінок, – наводить трагічну статистику координаторка освітніх програм Харківського Центру гендерної культури Світлана Губіна. – 208 мільйонів доларів на рік – сукупні економічні втрати українського суспільства через насильство щодо жінок. Ратифікація Стамбульської конвенції стане дієвим кроком щодо попередження гендерно зумовленого насильства.

Фото: Фейсбук/Світлана Губіна

Цілі Стамбульської конвенції – зупинити насильство, забезпечити дотримання рівних прав і можливостей та захист постраждалих. За словами експертки, документ передбачає захист не тільки жінок, але й усіх, хто страждає від домашнього насильства: чоловіків, дітей, людей похилого віку тощо. Конвенція акцентує увагу на тому, що потрібно готувати фахівців і фахівчинь для роботи як з жертвами насильства, так і з кривдниками й кривдницями.

– Стамбульська конвенція гарантує, що всі відповідні заходи мають бути спрямовані винятково на потреби постраждалих і їх безпеку. Тобто, щоб не було таких випадків, коли посадова особа, яка має захищати інтереси жертви насильства, говорить щось на кшталт «сама винувата, не туди пішла, не те вдягнула тощо», – пояснює Світлана Губіна. – Документ установлює кримінальну відповідальність за домашнє насильство, переслідування, сексуальне насильство, сексуальні домагання, примусовий шлюб, каліцтво жіночих геніталій, примусовий аборт і стерилізацію. 

Читайте також: Підполковниця Оксана Іванець: Жінка на службі – не «берегиня домашнього вогнища»

(Не)твій вид спорту: як харківські хокеїстки і синхроніст руйнують гендерні стереотипи

Прихисток для постраждалих

Україна зробила вже багато кроків для імплементації Стамбульської конвенції у вітчизняне законодавство. Так, у 2017 року були прийняті Закони «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» та «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За словами кандидатки юридичних наук, керівниці Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» Христини Кіт, прийняття цих законів – крок уперед, але лише цього замало, бо досі в українському законодавстві залишаються прогалини, завдяки яким кривдники можуть залишатися непокараними. А ратифікація Стамбульської конвенції дозволить усунути такі моменти, бо міжнародні акти мають перевагу перед національним законодавством України.

Керівниця Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» Христина Кіт (фото стоп-кадр з ролика «ЮрФем»)

Ратифікація має убезпечити українське законодавство від політичних впливів, що можуть проявлятися у скасуванні діючих законів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству тощо. Адже закон може змінюватися або ні, а гарантії, встановлені міжнародним актом, залишаються чинними без обмеження часом.

До того ж нові закони, які прийматимуться за умови ратифікації Стамбульської конвенції, не можуть суперечити їй.

– Наприклад, у чинному українському законодавстві немає заборони примирення між кривдником і потерпілою особою. У судах чи поліції постраждалій особі часто ставлять запитання: «А чи не готові ви примиритися або домовитися з кривдником?». Хоча, коли вносилися зміни до Кримінального кодексу України, передбачалося, що слідчий не може сам ініціювати угоди про примирення. Є концепція угоди про примирення: кривдник мусить визнати свою вину, і тоді вже можливе примирення. Але насправді, якщо брати цивільний процес, коли жінка, яка страждає від домашнього насильства, подає заяву на розірвання шлюбу, то суд має право застосовувати заходи до примирення, особливо, коли мова йде про маленьких дітей. Через це процес розлучення є драматичнішим і тривалішим. Стамбульська конвенція говорить про заборону будь-якої медіації та примирення, – наголошує Христина Кіт.

Також адвокатка підкреслює, що Стамбульська конвенція вимагає, що справи щодо домашнього насильства і насильства щодо жінок не можуть бути справами приватного обвинувачення. Тобто їх повинні розслідувати незалежно від того, написала чи ні постраждала заяву, а кривдник у будь-якому випадку має бути притягнутий до відповідальності.

Окрім цього, в Конвенції передбачена відповідальність за переслідування та сталкінг (прояв психологічного насильства, кривдник переслідує об’єкт у реальному житті та онлайн і нав’язливо вимагає його уваги. – Авт.) в Інтернеті, чого немає в українському законодавстві.

Положення цього міжнародного акта зобов’яжуть Україну проводити дослідження та збирати повну статистику щодо потерпілих від насильства: стать особи, в яких стосунках вона з кривдником, проживає у великому місті чи невеликому населеному пункті, чи має інвалідність тощо.

Фото: Фейсбук/Світлана Танаванцева

Окрім цього, держави зобов’язуються відкривати притулки (шелтери) для потерпілих від домашнього насильства. Наразі їх в Україні дуже мало, а для жінок-мігранток узагалі немає. Наприклад, у Харкові діє один притулок, однак, за словами психологині, керівниці БО «Благодійний фонд соціального здоров’я» Світлани Таванцевої, потрапити туди вельми складно.

– У Харкові є шелтер на 10 місць – це замало. Притулок перебуває у комунальній власності, був створений за підтримки Фонду народонаселення ООН. Алгоритм потрапляння до шелтеру доволі складний: лише через соціальну службу або звернувшись у поліцію. Не всі жінки готові до розголосу. Обов’язково потрібна медична довідка тощо, – зазначає Світлана Таванцева. 

Новий проєкт

Щоб проєкт ратифікації Стамбульської конвенції потрапив до стін Верховної Ради України, його має передати туди Міністерство закордонних справ, якому це порекомендує Міністерство соціальної політики.

Проти ратифікації Конвенції виступає Рада церков і надсилає відповідні листи на адресу Мінсоцполітики.

Фото: Фейсбук/Вікторія Зінчук

– Рада церков проти ратифікації Стамбульської конвенції, тому що вона містить у собі поняття гендеру, – пояснює громадська активістка, ініціаторка подання петиції стосовно ратифікації Стамбульської конвенції Вікторія Зінчук.

Варто зауважити, що поняття «гендер» – це соціальна роль людини, ким вона є в суспільстві: викладає у виші, очолює організацію чи орган влади, навчається, працює тощо.

Ще одним із аргументів опонентів ратифікації Конвенції є узаконення одностатевих шлюбів.

– Якщо відбудеться ратифікація Стамбульської конвенції, то ніхто наразі не буде говорити про узаконення одностатевих шлюбів, бо цей документ цього не зобов’язує робити, – наголошує адвокатка Христина Кіт. 

Юлія Шматченко, кореспондентка

 Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews