Такий один на всю громаду: волонтер з Барвінкового рятує кинутих тварин та допомагає людям

Володимир Яковенко з Барвінкового за фахом ветеринар. Понад 15 років він працює в цій сфері, наразі є начальником Барвінківської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Волонтерська діяльність чоловіка розпочалася на початку весни 2022 року.

– У перші дні війни в людей була паніка, втім обстрілів ще не було. Багато жителів громади поїхали, коли ворожі війська почали підходити до Ізюма, це десь початок весни. Спостерігалося дуже багато кинутих тварин, понад двісті. В основному це собаки та кішки, втім були кози, кури і корови. Коли я це побачив, то зрозумів, що треба допомогти тваринам, це моє покликання. Якщо б їх не годували, то десь через два тижні вони загинули, – каже ветеринар.

Володимир єдиний волонтер у Барвінковому, хто допомагає тваринам. Він зазначає, що на місяць у середньому треба близько тонни корму.

– У моєї дружини була ветеринарна аптека, там був достатній запас корму. Перші тижні брали звідти та розвозили годувати бездомних тварин. Потім потроху почали допомагати волонтери та інші небайдужі люди. Наразі раз у три-чотири дні об’їжджаємо, так би мовити, пригодовані зони, куди збігаються всі тварини. Їздити до кожного будинку і годувати тварин це не реально, ми всі розуміємо ситуацію з пальним, це дуже дорого, і фізично важко, тому чотирилапих повідв’язували, – розповідає волонтер.

Половина грошей, витрачених на корм, – це особисті кошти Володимира.

– Половина – це мої гроші, інша – це волонтери і небайдужі люди. Бувають зі Львова надсилають то мішок корму, то два, то пачку, різні обсяги. Нині важкий час. Усі вже морально втомилися від війни, плюс фінансово важко. Якщо раніше нам «донатили», то зараз такого практично немає. Тому наразі складніше займатися волонтерською діяльністю, аніж раніше, – каже барвінківець.

Читайте також: Евакуація без «зелених коридорів»: як волонтери вивозять людей з окупованої Харківщини

Урятували геройського собаку

Без огляду на волонтерську діяльність, Володимир продовжує працювати ветеринаром.

– Звісно, це не так часто буває, як раніше, втім усе ж таки люди звертаються. Наразі лікую тварин препаратами із запасу, на кілька місяців є. Власними силами впораємося. Я не прошу в людей ліки для тварин, тому що це є. Коли не буде, проситиму. Але зараз прошу наркоз, його немає, він дорогий, чесно і відверто у мене немає фінансових можливостей його закуповувати, – ділиться чоловік.

Волонтер розповідає, що чимало тварин отримують поранення. До 20 червня було 2-3 випадки на тиждень, наразі –  понад 20. Це пов’язано з тим, що останні кілька тижнів по громаді ворог гатить касетними снарядами. Багато чотирилапих загинуло, отримавши поранення, не сумісні із життям.

Володимир згадує, що лікував собаку, який урятував хлопчика.

– Це сталося в одному із сіл Барвінківської громади. На власному подвір’ї 10-річний хлопчик був з домашнім псом. Почався обстріл касетними снарядами. Тварина закрила собою дитину і прийняла на себе частину осколків. Можна точно говорити, якби не пес, хлопчик би загинув. Цього геройського пса ми врятували, – розповідає Володимир.

Найважчий та незрозумілий день

Наразі Барвінкове з квітня перебуває під постійними обстрілами. Чоловік згадує, щонайменше раз на тиждень трапляється таке, коли доводиться годувати тварин під обстрілами.

– Найважчий та незрозумілий день, який за весь час запам’ятався, був у травні. Я виїжджаю у справах ще до закінчення комендантської години, оскільки мене всі знають, хто я і чим займаюсь. Виїхав тоді о пів на шосту. Я їхав по мосту через залізницю, і почали лупити авіабомбами – все місто тремтіло. У той момент був стан нерозуміння, що робити – стрибати, падати, лягати. Втім усе одно продовжили займатися справами, вибору не було. Я не можу по-іншому. Мені мама, дружина каже, їдь із міста. Так, є можливість десь пару місяців пересидіти, втім моя совість не дозволяє, вихований я не так, щоб так зробити, – зазначає наш герой.

Володимир зізнався, що в нього є лише один страх.

– Під час обстрілів думок на кшталт «навіщо воно мені треба», такого жодного разу не було. Так, спочатку було страшно. Взагалі найважче в моїй діяльності це логістика: забирати, возити, доставляти. Коли виїжджаєш, воно бахає, а їхати треба. Спочатку взагалі важко було морально, а зараз адаптувався більш-менш. Єдиний страх, який наразі присутній, не побачити дитину, більше страхів у принципі немає, – зауважує чоловік.

Читайте також: Лікують людей та шиють білизну: як переселенці залучені до життя Сахновщинської громади

Волонтер, поліцейський та сюрприз для іменинниці

Допомогою тваринам волонтерська діяльність Володимира не обмежується. У березні він почав піклуватися і про земляків, які залишилися в місті. За його словами, до 24 лютого в місті проживало близько восьми тисяч людей, місяць тому – 1000-1200. Залишилися пенсіонери, люди, які прикуті до ліжка, і ті, у кого просто немає грошей кудись їхати. Наразі люди активно вертаються, хоча голова громади Олександр Бало не рекомендує землякам цього робити. Вже понад дві тисячі людей у місті. Сам Володимир теж категорично не радив би жителям повертатися, оскільки «ще зарано, касетні снаряди летять щодня».

– Спочатку самі намагалися закуповувати необхідні продукти та речі, потім зрозуміли, що це нереально. Почали шукати волонтерів, потім вони самі почали на мене виходити, з миру по крихті, скажемо так. Хтось щось привезе, то там щось роздобудемо, отак і працюємо. Переважно людям треба продукти, ліки. Буває, що літні люди просять якісь смаколики, цукерки чи печиво. У травні передавали допомогу жінці, дізналися, що в неї день народження. Повернулися, я був з поліцейською (вони мені теж допомагають), і вручили іменинниці солодощі. Вона дуже розчулилася, скажу чесно – без сліз не пішов ніхто, – згадує Володимир Яковенко. – Також потрібна велика кількість електричних плиток, оскільки є люди, які вже місяцями готують їжу на вогнищах, бо газу немає з квітня.

Волонтер активно веде свою сторінку у Facebook, де постійно публікує звіти того, що було зроблено за день. Там є багато світлин, де люди отримують електроплитки, ліки, продукти. Володимир допомагає всім по можливості. Звісно, більшість людей дякує чоловіку за турботу, втім знаходяться і незадоволені.

– Моя діяльність залежить від того, що хтось щось надішле або дасть. Звичайно, на всіх цього не вистачить. Буває таке, що жінка скаржиться і каже: «Ти сусідці електроплитку чи ліки привіз, а мені ні, значить, ти поганий». Я нічого нікому не роз’яснюю. Бувають телефонують із претензіями, кричать, нецензурно висловлюються. Я не реагую, кладу слухавку, тому що я в принципі нічого нікому не зобов’язаний і не винен. Морально не б’є, так, звичайно, неприємно, але за понад 15 років роботи з людьми я адаптований до такого, вдається абстрагуватися, – каже волонтер.

Чоловік пояснив, як треба себе поводити людям, які чогось потребують, але не отримали. Наприклад, якщо сусідці дали, а тобі ні, просто телефонуєш Володимиру і спокійно розповідаєш ситуацію: «Так і так, мені того не дісталося. Чи можу я це отримати?». Волонтер каже, що в такому випадку людину ставлять у чергу, і коли потрібне буде, їй його передадуть. Чоловік радить, раз на три-чотири дні телефонувати і нагадувати про себе.

«Давайте менше сваритися»

Також раз у кілька днів чоловік їздить у Павлоград, щоб забрати посилки, 90 % з яких це передачі родичам, які живуть у Барвінковому. До Павлограда близько 140 кілометрів. Щоб з’їздити туди і назад, треба близько двох тисяч гривень на пальне. Чоловік каже, буває таке, що відправники цих посилок кидають йому по 100-200 гривень. Якщо посилок, підкріплених такими сумами, багато, то цих коштів вистачає. А буває, що в сумі відправники дають 500-600 гривень, решту додає сам Володимир.

Чоловік поділився із «Слобідським краєм», чому він так завзято допомагає тваринам.

– Чесно, напевно, це просто моє покликання. Мети, окрім як урятувати та допомогти тваринам, чим можу, іншої немає. Якщо я б розвернувся і поїхав, а хто б цим займався, знаю, що ніхто, бо всі мої колеги поїхали, – каже Володимир. – Всією цією діяльністю я займаюся за покликом серця, по совісті, бо просто інакше не можу. А що лишається робити? Просто сидіти і чекати на щось? Немає сенсу, краще зробити щось корисне, поки живий. Барвінківці, давайте менше сваритися і більше допомагати одне одному, тоді, думаю, в нас усе вийде.

Якщо бажаєте підтримати діяльність Володимира, ось його реквізити:

• Ліки для людей – 5168742241787922;
• Корм для тварин – 4149629382487866;
• Пальне для автівки – 4441114429710138.

«Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів».