Лежала під завалами та кликала на допомогу: історія 15-річної дівчини з Чугуєва

«У мене не було думки, що почалась війна...»

Ранок 24 лютого в Чугуєві Харківської області почався з вибухів на місцевому аеродромі. Тоді від потужних вибухових хвиль постраждали і багатоквартирні будинки. Жахливі наслідки «руського миру» однією з перших на собі відчула сім’я Колій.

У цей ранок Яна Колій збиралася на роботу. Вибухи та дивні звуки її не злякали, адже родина жила в авіамістечку, де часто проходять військові навчання та чутно літаки.

– Я і досі не розумію, як це могло статися. Я чула, як літають літаки, щось вибухнуло, подумала, що це якісь балони… Ні в якому разі не було думки, що почалась війна. Тому я пішла на роботу, – розповіла  «Слобідському краю» Яна Колій.

Жінка працює у міській лікарні. Вже з роботи, коли вибухи стали частішими, Яна зателефонувала доньці. Сказала Марині, щоб та збиралася та йшла до неї на роботу або до сестри. Трохи згодом у лікарню почали привозити поранених, жінка знову зателефонувала доньці, але Марина слухавку вже не брала.

«Бачу яскраве світло, а потім різко темрява»

Уперше про злощасний ранок 24 лютого Марина розповіла депутату Чугуївської міської ради Руслану Овчаренку, перебуваючи у підвалі лікарні.

– Коли почались перші вибухи, я спала. Потім мені зателефонувала мама, сказала збиратися та йти до неї. Як тільки я почала збиратися, почались якісь вибухи. Я ще шторку відкрила, виглянула у вікно, там у небі були якісь незрозумілі штуки. Я розгубилась, не знала, що робити. Бігала по квартирі, то в коридор, то в кімнату, – розповіла дівчина депутату.

Читайте також: Перше обличчя війни: портрет жительки Чугуєва продали за 100 тисяч доларів

Один з вибухів зачепив дім сім’ї Колій. Зі слів Марини, вона навіть нічого не почула.

– Стою в кімнаті, бачу яскраве світло, а потім різко темрява. Я не чула вибуху, можливо, мене ошелешило або я втратила свідомість. Потім я пам’ятаю, що почала вибиратися, на мене завалилися шафа та дзеркало. Десь годину я кликала на поміч, усі бігали хто куди, – згадує дівчина.

Такий зараз вигляд має кімната Марини Колій.

А потім приїхали рятувальники та «швидка». Вони витягли Марину з-під завалів та повезли в лікарню.

«Там моя дитина!»

У цей час на іншому боці міста мама 15-річної Марини почала панікувати, адже донька не брала слухавку. Начальник відділення відпустив жінку додому, аби вона забрала доньку та повернулася на роботу. Яна навіть не уявляла, що сталося з їх районом.

– Коли я підійшла до нашого будинку, побачила жахливу картину. Не було вікон, дверей, працювали рятувальники. Я не пам’ятаю, як усе відбувалося, я просто кричала: «Там моя дитина!», – розповідає Яна Колій.

Жінка разом з рятувальниками почала шукати доньку. За її словами, в квартирі ніби пройшло торнадо. У кімнату Марини залетіла велика гілка з дерева, шафи склались, як картковий будиночок. Усюди було скло та дошки, напевно, частини меблів. Дівчини ніде не було.

– Побачила, що куртка Марини висить на шафі – значить, вона нікуди не пішла. Знову зірвалася на крик та кинулась шукати її. Рятувальники попросили мене вийти на вулицю, щоб я не заважала, – згадує жінка.

Читайте також: Уродженець Харківщини Андре Тан відшив 16 тисяч речей для ЗСУ та тероборони

Вже на вулиці до Яни підійшла сусідка та сказала, що доньку повезли до лікарні з перев’язаною головою.

Що  буде далі

Марині зашивали стегно, палець, особливо постраждали лівий бік обличчя, вухо та голова. Зараз дівчина йде на поправку. Шрами починають затягуватися. Наразі з обличчям ніяких процедур не проводять, чекають поки воно повністю загоїться. Лише мажуть шрам на нозі, аби він став м’якшим. У майбутньому 15-річній дівчині потрібна процедура лазерного шліфування.

Психічний стан Марини наразі складний. Дівчина боїться виходити на вулицю, лякається гучних звуків. Після ворожого обстрілу родина Колій змушена була переїхати у підвал лікарні, де працює Яна.  Там Марині не так лячно, як у квартирі. Також мама з донькою кілька разів спілкувалися з психологом. Але зараз із спеціалістом зв’язку немає, вона живе в Слов’янську Донецької області.

– Ми нікуди не звертались по допомогу, якось самі викручуємось. Так вийшло, що приїхали волонтери та дізналися про нашу історію. Ми взагалі не хотіли спочатку нічого розповідати, – каже Яна.

Зараз у Чугуєві продовжується дистанційне навчання, через поганий зв’язок у підвалі Марина не може підключитися до занять. Вона навчається у восьмому класі, після школи хоче стати швачкою. Для себе вона вже перешивала одяг, щоправда, без машинки – вручну. Мрія дівчини не змінилась, вона і надалі хоче здобути цю професію.