Окупована Ізюмщина: чоловік самотужки приймав пологи в дружини під обстрілами

Війна в Україні триває вже шостий місяць. За цей час біженцями стали мільйони людей. У кожного з них – своя історія. Сьогодні розповідь про родину з Ізюмського району.

Коли я випадково дізнався, що у місцевому РАЦСі Золочівського району Львівщини одружилися мешканці з Ізюмського району, то відразу почав шукати контакти подружжя. Дізнатися номери телефонів земляків було непросто, але все ж мені вдалося отримати бажаний телефон.

Після того я зателефонував незнайомому земляку. Представився і сказав, що я журналіст з Ізюма і хотів би взяти інтерв’ю про їх евакуацію з окупації, про зустріч домовилися швидко. Cело, в якому поселилася родина, розташоване в Золочівському районі Львівської області, кілометрів 40 від центру громади. Добравшись до потрібного населеного пункту, перша зустрічна жінка детально і краще навігатора розповіла, як проїхати і знайти будинок, де проживає родина переселенців.

Першим моїм здивуванням було те, що в цій родині вже є три дитини. Бесіду розпочали на ґанку сільського будинку, де поруч з хатою поселилася пара лелек і двоє маленьких бузьків. Роман Шаламов, житель села Довгеньке Ізюмського району, розповів мені історію порятунку своєї родини. Поки ми розмовляли з батьком, хлопці бавилися з кошеням Тимохою, якого їм подарували сусіди по вулиці.

Чоловік сам прийняв пологи

Роман і Оксана до повномасштабного вторгнення росії жили в селі Довгеньке, яке знаходиться за 30 кілометрів від Ізюма – майже на межі Харківської і Донецької областей. Наразі цей населений пункт постійно фігурує у звітах Генерального штабу України, де йдуть запеклі бої на Ізюмсько-Слов’янському плацдармі.

Роман працював у сільгосппідприємстві «Золота Нива», мав стабільну роботу і заробітну плату. Оксана виховувала двох синів: Олександра (7 років), Артема (5 років) та була при надії – носила під серцем донечку.

– Наприкінці лютого мешканці села дізналися про те, що Ізюм нещадно бомбили російські літаки. Незабаром почалися обстріли і нашого села – з літаків та важкої артилерії накривали житлові будинки селян. Російські бомби почали вибухати поблизу нашої домівки. Ворожі снаряди та ракети цілили по підрозділах ЗСУ та територіальної оборони, які розташувалися поруч із селом, – згадує Роман.

18 березня родина Шаламових під час обстрілів сховалася в льосі. Сиділи і чекали, коли російські літаки закінчать бомбити село. Але цього вечора в Оксани почалися пологи.

– Оксана попросила мене, щоб ми разом піднялися до хати. Фельдшера в той час знайти було неможливо. Дружина була в свідомості і давала мені цінні вказівки, які я слухняно виконував. Обробив руки спиртом, одягнув медичні рукавички і впорався – сам прийняв пологи. Того дня о 3-й годині ранку на світ народилася донечка, яку символічно назвали – Вікторія, – розповідає Роман.

Евакуація під вибухами снарядів

З кожним днем ситуація в селі напружувалася, обстріли посилювалися. Жителі Довгенького поступово почали покидати домівки. Староста один з перших виїхав із села.

– Односельці, які мали автівки, вивозили самотужки свої родини. Ми теж почали думати про евакуацію. І одного дня нам пощастило. 24 березня в Довгеньке приїхали волонтери з релігійної організації, які і вивезли нас до Слов’янська. Там нам надали тимчасову квартиру, – зазначає чоловік.

Деякий час родина Шаламових мешкала на Донеччині, але коли фронт почав наближатися, прийняли рішення виїхати на захід України. Евакуаційним потягом з Краматорська поїхали до Львова. А через два дні на залізничний вокзал Краматорська прилетіла російська ракета.

– Складалось таке враження, що ми постійно будемо втікати від обстрілів російських загарбників. Півтори доби ми їхали до кінцевої станції, в купе було 10 душ. Після прибуття у Львів нашу родину волонтери розподілили до сільської громади за 80 км від обласного центру, – розповідає Роман.

В евакуації одружилися

Чимало наших співгромадян, навіть опиняючись далеко від дому, продовжують мріяти про майбутнє, планувати – що вони робитимуть після закінчення війни і звільнення рідного краю. Після короткої адаптації на новому місці Роман і Оксана прийняли рішення офіційно одружитися. До цього часу жили в цивільному шлюбі. Зробити цей крок спонукали пережиті разом складні дні війни.

Діти важко психологічно перенесли переїзд на нове місце проживання, часто згадують своє село і друзів. Батьки поки що не говорять дітям, що їхня хата зруйнована і від села практично нічого не залишилося. Рідних і близьких у подружжя на Ізюмщині немає, тож повертатися їм поки що нікуди. Думок про переїзд за кордон у подружжя теж немає. Роман сподівається на допомогу від держави та чекає на якнайшвидше закінчення війни.

У день запису інтерв’ю чоловік був один на господарстві, дружина з немовлям перебувала у львівській лікарні. Маленька повільно набирає вагу, в Оксани через стрес пропало молоко, тому доводиться годувати дитину штучним харчуванням, підбирати суміші. Роман вдячний добрим сусідам, які приносять їм молоко, картоплю та інші продукти. Родиною опікується і староста села, яка пропонує гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам. Також переселенцям допомагають місцеві фермери.

Роман розмірковує, як пережити холодну зиму. У старенькому будинку газу немає, вікна з однією рамою. Проте все ж таки з оптимізмом говорить, що і не такі зими зимували, тож перезимують і цю. Втім, думки в чоловіка все одно про повернення на рідну Ізюмщину. Рано чи пізно війна закінчиться, треба буде далі виховувати дітей та відбудовувати країну.

– У мене болить душа за рідне село, за Ізюмщину. Розумію, що, поки там не буде української влади, ми не повернемося. Вірю, що перемога буде за нами, вірю в наші ЗСУ. Ми їм дуже вдячні, молимося за них. Хочеться, щоб якнайшвидше настав мир. На жаль, життя не буде таким, як було, а розділиться на «до» і «після війни». Я вірю, що Україна буде ще кращою, відбудується і розквітне, – переконаний Роман.

«Цей проєкт  реалізується в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу (https://ec.europa.eu/info/aid-development-cooperation-fundamental-rights_en). Його зміст є виключною відповідальністю авторів і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій»