Допомагають їжею, одягом і житлом: як живуть переселенці в Солоницівській громаді
Фото: «Солоницівський Вісник»
Проблеми з документами
Від початку масштабного вторгнення російських окупантів до України в Солоницівську територіальну громаду переїхало близько 10 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Усі вони з гарячих точок нашого регіону. Про це «Слобідському краю» розповів Солоницівський селищний голова Андрій Литвинов.
– Багато людей приїхало з Харкова, з Північної Салтівки, а також Дергачівської, Липецької та Циркунівської громад. Як тільки там ставало гаряче, люди відразу до нас і приїжджали. Наприклад, якщо в Дергачах уже нестерпно було перебувати, коли і по домівках почало прилітати, то люди відтіля стали і їхати. Пік напливу переселенців, коли їх відчутно стало дуже багато, припав ближче до середини березня. Загалом, внутрішньо переміщених осіб додається постійно і систематично, – розповідає Андрій Литвинов.
Як каже очільник громади, і тоді, і зараз великою проблемою у питаннях з ВПО є відсутність у них документів.
– Багато людей приїжджають без документів, оскільки вони їдуть у тому, у чому були, без речей, а в когось просто вдома все згоріло. Відсутність документів створює великі складнощі в реєстрації, отриманні довідки ВПО чи президентської допомоги. Намагаємося придумувати якісь виходи, щоб не лишати людину наодинці зі своїми проблемами. Наприклад, у випадку з «гуманітаркою» ми давали свою, ту, що привозили окремо, формували з тих запасів, які були, і роздавали. На сьогодні паспортні столи не працюють, утім списки людей сформували. Чекаємо, коли все запрацює, будемо допомагати відновлювати їм документи, – зазначає Андрій Литвинов.
Читайте також: «Ситуація важка, але контрольована»: як під постійними обстрілами живе Малинівська громада
З’ясували, хто продає «гуманітарку»
Солоницівська селищна рада співпрацює з кількома благодійними фондами, через які отримує різноманітну «гуманітарку». Також іде допомога від Харківської обласної військової адміністрації, Харківської районної військової адміністрації, волонтерів і активістів. Це продукти, засоби гігієни, ліки, дитячі речі тощо. Медичні препарати лише видаються сімейними лікарями через комунальне некомерційне підприємство «Медичний центр «Здоров’я+».
– У нас у громаді дуже активно розвинений волонтерський рух. На початку війни було близько 250 волонтерів, наразі з них залишилося чоловік 20. Але це ті люди, які постійно в роз’їздах, шукають фонди, роздають якусь допомогу. Це і місцеві, і активні переселенці, – розповідає Андрій Литвинов. – Волонтери часто просять для своєї діяльності листи від селищної ради для отримання «гуманітарки». Якщо людину знаю особисто, то питань нема, а якщо ні, ставимо умову, що контролювати процес роздачі буде співробітник селищної ради. Хто має на меті добрі наміри, той з радістю погоджується, а є такі, що кажуть: так, гаразд, а потім пропадають.
У громаді трапляються прояви недобросовісності людей. Наприклад, були випадки продажу «гуманітарки».
– У нас було багато звернень, що в центрі Солоницівки торгують гуманітарною допомогою. Ми разом з поліцейськими і тими людьми, які фасували цю допомогу, пройшлися селищем і побачили, що на прилавках нема того, що видавали. Втім потім з’ясувалося, що просто наші жителі їдуть у Харків, проїжджаються різними точками видачі «гуманітарки», набирають її там і продають у селищі. Хтось останнє віддає, а дехто заробити намагається, – каже Андрій Литвинов.
Читайте також: Як Коломацька громада справляється з напливом переселенців
Змінили формат роздачі
Очільник громади дуже обурюється випадками, коли люди просто втрачають совість. Це стосується як приїжджих, так і місцевих.
– Деякі люди побачили, що можна безкоштовно одягнутися і поїсти, хоча можливість для цього у них є і в самих. Був ось такий випадок. До Департаменту цивільного захисту ХОВА звернулася наша місцева жителька, яка залишила заявку, а там: три костюми жіночі, три пари літнього жіночого взуття, три костюми спортивні чоловічі тощо. Ми їй телефонуємо і дізнаємося, що вона хоче все нове. Кажемо, що такого немає, є тільки те, що дали. А вона, ні, ношене мені не потрібне. А один чоловік узагалі сказав, що живе краще, ніж до війни. То в одному місці «гуманітарку» бере, то ще десь, а гроші витрачає тільки на власні потреби, – розповідає Андрій Литвинов.
Спочатку «гуманітарку» в Солоницівській громаді роздавали з машин, а потім вирішили змінити формат роздачі.
– Ми коли розвозили молоко, побачили, що за ним ходять одні й ті самі люди і набирають його багато. Я на це подивився, і після цього зробили центри видачі «гуманітарки», яка роздається тільки за списками. Це зроблено для того, щоб одна й та сама людина не ходила кожний день, – зазначає очільник Солоницівської громади.
Читайте також: Громада забита під зав’язку: як у Біляївській ТГ вирішують проблеми з житлом
Приїжджають без нічого
Андрій Литвинов зізнається, що йому дуже прикро, коли допомогу не отримують саме ті, хто її потребує.
– Люди, про яких ми піклувалися ще до війни, це соціально незахищені верстви населення й наразі перебувають під нашою опікою, ми їм допомагаємо. Втім є ще родини, в яких один годувальник, який втратив роботу. Ось таких людей дійсно шкода. Втім, як правило, з таких осіб далеко не кожен прийде і попросить, оскільки їм соромно, вони звикли своїми руками заробляти на хліб, – розповідає керівник Солоницівської ТГ.
Як каже очільник громади, водночас звертаються чимало людей, які дійсно втратили все.
– У пункт видачі гуманітарної допомоги прийшли чоловік з жінкою, які приїхали з Північної Салтівки. У них узагалі нічого з речей не було, навіть зубної щітки з пастою. Їм видали все потрібне, зокрема і засоби гігієни. Жінка питає: «Це все нам?», їй відповідають, що так. Вона дуже розчулилася – заплакала і дякувала. Ті, хто видавав, так цим були зворушені, що самі заплакали, – зауважує Андрій Литвинов. – А був такий випадок, коли до центру видачі прийшла жінка, їй потрібен був дитячий одяг. Узяла, а взамін залишила інший, який уже замалий для її дитини, але може знадобитися іншій. Узагалі трапляються різні ситуації, але здебільшого загалом нормальні, совісні люди.
Чуйно до проблем переселенців ставляться і місцеві. Вони допомагали їм і продуктами, і одягом тощо. Так само руку допомоги місцеві протягували, коли була потреба переселенців у житлі.
– Такої великої кількості вільного житла, яке було до війни, вже нема. Ми позаселяли людей, куди тільки можна. До пунктів видачі «гуманітарки» приходили місцеві і казали, якщо треба комусь житло, то пропонували підселяти до себе чи будинок родичів, де роками ніхто не живе. Є і такі випадки, коли місцеві, які поїхали чи в західні регіони країни, чи за кордон, дозволили переселенцям жити в себе, – ділиться Андрій Литвинов.
Читайте також: Проблеми з житлом, готівкою і пальним: як в умовах війни живе Сахновщинська громада
Повістки для порушників порядку
Солоницівський селищний голова розповідає, що наразі життя в громаді наближене до довоєнного. З 24 лютого громаду, в якій до вторгнення окупантів проживало 35 тисяч населення, покинуло близько сім тисяч місцевих, проте багато з них уже повернулися назад. Магазини, заправки, банкомати, аптеки працюють. З пальним ситуація більш-менш нормальна, колапсу немає. На території громади три заправки, і хоча б на одній з них бензин є.
– Громада живе наближено до того, як було до війни. Якщо б комендантську годину відмінили, молодь гуляла б і вночі. Звісно, є порушення комендантської години. До кожного випадку підходимо індивідуально. Викликаємо поліцію, тероборону, були випадки, коли приїжджали представники військкомату і виписували повістки, – зазначає керівник громади. – Щодо дотримання режиму світломаскування, більше-менш нормально з цим.
Трапляються випадки, що в людей горить світло, втім там приходять сусіди і кажуть: «Виключай, інакше вікна поб’ємо». І це спрацьовує. Це стосується і багатоповерхівок, і приватних будинків. На початку до цього серйозно люди ставилися, а потім трохи розслабилися.
Андрій Литвинов оцінює обстановку в громаді як більш-менш спокійну.
– Ми в тилу, втім закликати людей повертатися не можу, це справа суто кожного, оскільки ніхто не розуміє, куди і коли може прилетіти снаряд. У такі місця прилітає, що взагалі не зрозуміло. Рекомендувати повертатися, а тим більше щось комусь обіцяти, взагалі не можна, – говорить голова Солоницівської громади. – Обстріли у нас трапляються, є загиблі та ранені, пошкоджені будинки, але ситуація не така напружена, як, наприклад, у Дергачівській, Малоданилівській чи навіть Люботинській громаді. Ми на місці, постійно контактуємо з людьми, у них є мій номер телефону, робимо все, наскільки це в нинішніх умовах можливо, аби людям жилося в нашій громаді якомога комфортніше.
