Виїздять з коровами та майном: історії людей з розбитого прикордоння

Майже кожного тижня є поранені 

До повномасштабного вторгнення у Дворічанській громаді проживало близько 14 тисяч людей. Зараз на цій території, одній із тих, що найбільше потерпає від обстрілів у Харківській області, залишилася всього тисяча місцевих. А у адміністративному центрі громади, селищі Дворічна, з 3500 населення у селищній військовій адміністрації зараз нарахували до 80 людей. 

Розбито все. Знищені адміністративні будівлі, в тому числі та, де розміщувався гуманітарний штаб. Постраждали ліцей, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, вторинна медицина – стаціонарний корпус…

Пошкодження отримали 80 відсотків житлового фонду. З 35 багатоквартирних будинків, яку були у Дворічній, у тій чи іншій мірі розбиті всі. Як розповідають у СВА, ще у минулому році, коли безпекова ситуація дозволяла працювати на території громади (зараз спеціалісти ведуть прийом у Шевченковому та Харкові), вони бачили: чимало багатоповерхівок відновити неможливо.

- Заїжджати у Дворічну зараз небезпечно, майже кожного тижня є поранені. Постійно літають дрони з вибухівкою. Нещодавно постраждали поліцейські, потім дворічани, які живуть у Кутьківці та час від часу навідуються додому. Чоловік із дружиною і дві жіночки-сусідки поїхали туди, а коли поверталися, їх супроводжував дрон. Накрило їх ще у Дворічній, чоловік поранений, жінки лише психологічно, морально постраждали. Машина, звісно, знищена. На минулому тижні двоє людей також отримали поранення, зараз перебувають у лікарні, - розповіла начальниця Дворічанської селищної військової адміністрації Галина Турбаба.

Розбита Дворічна сьогодні

Пусті села Дворічанської громади

У Кам’янському старостинському окрузі – 5 сіл. До повномасштабного вторгнення в окрузі мешкало до 1000 людей, в основному у Кам’янці. Зараз у цьому селі залишилася лише сім’я з двох пенсіонерів. Більше немає нікого.

Волонтери знайшли для родини будинок у більш безпечному місці, військові погодилися вивезти пенсіонерів. А ті кажуть: «Ні, ми залишимося вдома». Раніше, коли місцеві ще більш-менш їздили у Кам’янку, працівники СВА передавали їм і ліки, і хліб, і гуманітарку, а зараз у той бік взагалі ніхто не їздить, бо дуже небезпечно.

У Красному Першому живе 5 осіб, а до війни було десь 80. У Строївці та Бологівці, де було по кілька десятків жителів, не залишилося нікого. Пусті стоять і Тополі, а це було чималеньке село, на кілька сотень жителів.

Немає жителів й у Гряниківці. Вона розташована у сірій зоні біля Оскола, тож офіційної інформації про те, що сталося з жителями села, у СВА не мають. Але люди звідти повиїжджали, бо село повністю знищене.

- Багатьох місцевих евакуювали волонтери, та люди й самі  звідти виїжджали. Багато з них зараз розселені по гуртожитках у Харкові, - розповідає Галина Турбаба.

Взагалі у гуртожитках вишів Харкова зараз мешкають близько 2000 внутрішньо переміщених осіб із Дворічанської громади.

Посеред вулиці ніхто не залишився

На питання, чи всі, хто хоче евакуюватися, отримують необхідну допомогу та розміщуються на новому місці, начальниця Дворічанської селищної військової адміністрації впевнено відповіла: «При організованій евакуації ніхто на вулиці не залишився, всі влаштовані».

- Є люди, які виїздять самостійно, і вони знають, куди їдуть. А тих, кого організовано евакуюють, обов’язково влаштовують на новому місці. Розміщують у гуртожитку, допомагають оформити ВПО, надають гуманітарну допомогу. Ми дуже вдячні команді Ігоря Клименка, евакуаційному загону Товариства Червоного Хреста, це наші постійні партнери. Коли даємо заявку на евакуацію, одразу відгукуються, вивозять і влаштовують людей, - розповідає Галина Турбаба.

Пані Галина каже, що у минулому році були ситуації, що переселенців вивезли, а більше нічим їм не допомогли. Але люди самі просилися до цих волонтерів: щоб їх підвезли до Харкова – і все. Та потім, коли у СВА дізнавалися про такі випадки, то підключалися і всіх розміщували.

Нещодавно працівники СВА познайомили жителів своєї громади, які оселилися у гуртожитках вишів Харкова, з благодійним фондом «Право на захист».

- Фонд надає юридичну допомогу – написати позовну заяву, відновити документи, власні та на майно, представляти інтереси у суді. Ми підписали з ними меморандум про співпрацю і разом відвідали гуртожитки у Харкові. Юристи познайомилися з людьми, тепер наші можуть безпосередньо звертатися до них за необхідності. Бо дуже багато виїжджали без нічого, без документів, особливо люди літнього віку, які тепер не розуміють, куди звертатися, що робити. У нас була мета – познайомити, дати контакти, і ми це зробили, - розповідає начальниця Дворічанської селищної військової адміністрації.

Всіх дітей евакуювали

Серед тих, хто не хоче евакуюватися, не лише літні люди. Хоча їх більшість. Мотиви – «бережемо майно, не хочемо, щоб все зруйнувалось». Хоча розуміють, що своїми руками від ракет нічого не закриєш. Але навіть коли саме до них прилітає, залишаються.

Наслідки обстрілів у Дворічанській громаді

– У нас на території громади працює швидка допомога. Напередодні Дня медичного працівника ми заїхали до медиків привітати зі святом і передати невелику допомогу. Кажуть: «Почекайте, фельдшер там шви знімає». Виходе чоловік, який був поранений та лежав у Харкові у лікарні. Виписався, приїхав додому. Питаю, як він? «Нормально все», – каже. «Де ви будете?» – «Вдома». Зняв шви, сів на велосипед та поїхав у Дворічну. І живе вдома навіть після поранення та лікування, хоча жінка у Харкові, – розповідає Галина Турбаба.

Був ще випадок: працівники СВА відвідували у лікарні у Харкові чоловіка та жінку, які нещодавно отримали поранення. Вони родичі, сусіди, живуть у будинку на дві сім’ї.

– Зараз просять знайти їм місце у гуртожитку, ми підключили Товариство Червоного Хреста, щоб після виписки їх влаштувати у Харкові. Але чоловік пораненої жінки не збирається виїжджати, залишається вдома, – розповідає начальниця СВА.

Одна з причин, через яку не хочуть виїжджати з небезпечних територій, це тварини. Господарі відмовляються їх залишати. У минулому році була оголошена обов’язкова евакуація родин з дітьми. На початок 2023 року у Дворічанській громаді було 135 таких родин, останні вивезли у травні. Так-от у Колодязненському старостаті багато сімей не хотіли виїжджати саме через тварин. Мовляв, як не заберете мене з п’ятьма коровами, то нікуди не поїду. Доводилося шукати таке житло, де можна було б розмістити і родину, і корів.

До речі, домашніх улюбленців волонтери вивозять і разом з хазяями, і окремо. Навіть коли люди вже виїхали, потім за проханням власників хлопці з Товариства Червоного Хреста шукають домашніх улюбленців. Були такі випадки, розповідають у СВА.

Згадує пані Галина і про вивезення залишеного майна. Коли ще було більш безпечно і спеціалісти СВА працювали на території, до них зверталися по довідку, щоб забрати речі – телевізор, пральну машину, ще щось. Блокпости не пропускали без таких довідок, що людина дійсно везе своє майно.

– От точно знаю, що чоловік приїхав телевізор забирати, а мати з батьком залишаються у небезпеці вдома. Кажу: «Ви не хочете забрати своїх батьків?». Або виходжу на крильце, там черга стоїть за довідками. Питаю: «А ви не забули забрати із собою своїх рідних?». У відповідь – тиша, – розповідає Галина Турбаба.

«Повернуся додому, тоді й подумаю»

Звісно, не всі переселенці повернуться у свою Дворічанську громаду, бо дехто вже влаштувався на новому місці, знайшов роботу, знайомих. Але багато хто це зробить. Як каже Галина Турбаба, всі дворічани, з ким вони спілкуються, говорять, що повернуться додому. Навіть незважаючи на те, що втратили майно, а будинок розбитий.

Одна її знайома виїхала з мамою до Харкова близько року тому. Вже встигли облаштуватися, якось налагодити життя. Влітку мама, на жаль, померла. Так ось ця жіночка, коли вони обговорювали, повертатися додому чи ні, сказала просто: «Як буде перемога, я повернуся додому, сяду на своєму розбитому подвір’ї на згарищі і вже там вирішу, що мені далі робити».

Така от мрія. 

Пошкоджені будівлі у Дворічній

Рижівка на Сумщині: без світла та сполучення 

Рижівка на Білопільщині – колись популярне село, куди приїжджали з усього світу подивитись, де по двору Галини Гуділіної проходить державний кордон. В яких тільки світових виданнях не писали про унікальне село, де футбольне поле розташоване вздовж загороджувальної прикордонної сітки і де необережний пас – і м’яч уже в росії…

Сьогодні приїхати в Рижівку  дуже складно. Громадським транспортом неможливо, легковим автомобілем у негоду – теж. Усі шляхи прострілюються або контролюються з повітря. Але в селі залишились жити люди. Зараз їх тут до 100, до війни було близько 400.

Вони першими почули 24 лютого вибухи і рух військової техніки та зіткнулися з окупантами. Директор Білопільського ВПУ Юрій Христій у той день відвозив дітей з їхнього училища додому 

–   Перше, що побачив на блокпосту, це автомат у вікно і почув вимогу показати документи. Зрозумів, що це вже ворог, але основним моїм завданням було довезти учня додому, Машину оглянули і дозволили проїхати. Учня я віддав батькам і поїхав розвозити інших. У саму Рижівку в перші місяці війни не один раз заходили ворожі солдати і «шукали терористів», – згадує він ті дні. 

Під час цих «заходів» 28 березня 2022 року ворог викрав місцевого жителя Андрія Чепурного, якого і досі утримують в російській в’язниці. 

Після звільнення Сумщини Рижівка першою опинилась під ударами ворога. Спочатку постраждав Атинський психоневрологічний інтернат. Після евакуації підопічних приміщення закладу було зруйноване, а в Атинську не залишилось жодної уцілілої хати. За весну-літо 2022 року ворог вбив мирного мешканця Віктора  Карпенка та знищив кілька будинків жителів села.

Наслідки обстрілів у Рижівці на Білопільщині

За словами першого заступника голови Білопільської міської ради Олександра Кожухова, найбільшу «увагу» ворога у Рижівці привертали електромережі, трансформатори, вежі зв’язку. Пошкоджені трансформатор та електромережі енергетики ремонтували кілька разів, але іноді не встигали повертатись у Білопілля, як їх знову розбивали. Обстрілами були зруйновані електроопори, в багатьох місцях пошкоджені високовольтні лінії.

– Фактично з квітня 2023 року ремонти у Рижівці стали неможливі і люди залишилися без електроенергії. Ми прогнозували цю ситуацію і максимально намагались забезпечити село генераторами, сонячними батареями, іншими засобами, які б змогли полегшити людям життя, – продовжує Олександр Кожухов. 

Станом на 1 січня 2023 року в селі залишалось проживати близько 150 людей, в тому числі діти.  

Евакуація з 5-кілометрової зони

Ще на початку липня 2023 року голова Сумської ОДА Володимир Артюх зазначив, що евакуація з п’ятикілометрової прикордонної зони на Сумщині – це необхідність, яка назріла вже давно. Таке рішення було прийняте через постійні артилерійські обстріли прикордонних громад, інтенсивність яких останнім часом суттєво збільшилась.

Під постійними обстрілами люди тижнями, а то й місяцями залишаються без світла. У населених пунктах цієї зони часто не працюють магазини, школи, лікарні. Неможливо безпечно завезти найнеобхідніші продукти харчування, ліки тощо. В умовах постійних обстрілів майже неможливо відновити зруйновані об’єкти. Ворог навмисно обстрілює навіть ремонтні бригади – нещодавно загинули працівники «Сумиобленерго», які виїхали на ремонт пошкодженої лінії електропередач.

Цивільні люди на прикордонні гинуть не тільки від артилерійських обстрілів. Зухвале вбивство лісників у Свеській громаді та жителів Шалигинської громади – справа рук російських ДРГ, які останнім часом все частіше заходять на цю територію. Перебування у п’ятикілометровій зоні цивільних не дає можливості військовим ефективно реагувати на ворожі дії, адекватно діяти у відповідь, адже це буде наражати цивільних на ще більшу небезпеку.

Тож Радою оборони Сумської області проводиться робота, щоб надати жителям прикордонних населених пунктів гідну альтернативу подалі від кордону у безпечних районах. Усі плани, маршрути евакуації, алгоритми дій і взаємодії усіх служб, в першу чергу, місцевих органів влади та військових, відпрацьовані. Евакуація проводиться із відповідним прикриттям військових ЗСУ, аби не дати ворогу жодного шансу здійснити провокацію. Кожній родині, кожному жителю прикордоння буде роз’яснено їхні права, як кожного з них забезпечать необхідними засобами і ресурсами. 

З Рижівки виїхало понад 100 родин

За словами колишнього жителя Рижівки, нині заступника Білопільського міського голови Володимира Відуєва, частина жителів села відмовляється  виїжджати через страх, що фінансово не потягне «облаштування» на новому місці. 

Та й дуже важко залишити все, що ти створював, будував протягом життя. До останнього «тримався» у власному будинку колишній керівник сільгосппідприємства Микола Костюченко.

– Мені важко було умовити батька виїхати з Рижівки. Ми виживали, як могли: прилаштували генератор, навчились «ловити» зв’язок в одному місці двору і запасатись продуктами на кілька днів. Облаштували  підвал, куди ховались від обстрілів. Умовити батька виїхати із села, де фактично все збудовано за його ініціативою, було дуже важко. Це ж не просто залишити хату, це залишити частину його життя. Зараз разом виїхали на лікування, але пообіцяла, що після перемоги повернемось неодмінно, – розповідає його донька Антоніна.

За словами старости Сергія Анікіна сьогодні із села виїхало понад 100  родин. Багато людей мешкають у Білопіллі і хоча б кілька разів на місяць намагаються приїхати додому і провідати родичів, які залишились. Привозять їм продукти, інші необхідні предмети.

– Найбільше ми звертаємо увагу на евакуацію родин з дітьми, бо дітям сьогодні і навчатись треба, а у нас фактично немає ні електроенергії, ні зв’язку. Та головне – дітям не треба залишатися у небезпеці. Після 14 січня нинішнього року, коли за добу в селі пошкодили 27 будинків, ми почали наполегливіше закликати жителів евакуюватися, адже ні ДСНС , ні «швидка допомога» сьогодні до села не доїдуть, – продовжує Сергій Анікін. 

Люди залишилися без житла...

Найбільша цінність – людське життя

Влада продовжує пояснювати, що головне – зберегти своє життя. Та й допомога тим, хто виїжджає з небезпечних територій, буде. 

–  Ми максимально роз’яснюємо людям, що необхідно берегти найцінніше – своє життя, На жаль, маємо в громаді вже кілька повністю зруйнованих сіл, де не залишилось жодного уцілілого будинку. Сьогодні працюють фонди і благодійні організації, які надають  евакуаційну допомогу людям з інвалідністю, самотнім, малозабезпеченим. Ніхто і ніколи не зможе замінити людини ії власний дім, але врятувати життя – це головне, – говорить Білопільський міський голова Юрій Зарко.

Він підкреслює, що через складну безпекову ситуацію на території прикордонної зони зараз діє особливий режим перебування. Треба мати відповідні перепустки і дозволи, аби заїхати у те чи інше прикордонне село. І цим вже опікується не місцева влада, а відповідні служби.

– Ми не залишим без уваги жодної людини, але хотілось би, щоб усвідомлення небезпеки стало першочерговим. У Рижівці зруйновано 10  будинків, постраждало до 70. Поранено кілька  мирних жителів, пошкоджено майно. І, на жаль, є загиблі та викрадені люди, – каже Білопільський міський голова Юрій Зарко. 

Нагадаємо: тому, що відбувається у прикордонних населених пунктах Східної України, присвячений проєкт «Біля кордону» двох медіа – «Слобідський край» (Харківська область) та «Білопільщина» (Білопілля Сумської області).

Нещодавно у рамках цього проєкту ми розповідали про життя у Дергачівській громаді та Руських Тишках.