Тренер «дядя Женя»

Історія любителя футболу Євгенія Лобура із Зачепилівки і місцевої команди «Олімпік» почалася шість років тому.  У 2014-му капітан цієї команди, яка складалася з учнів 10-х та 11-х класів, підійшов до Євгенія і попросив його допомоги в найближчій грі на районну першість. Колишній учитель фізкультури погодився. У тому  матчі «Олімпік» поступився, але якщо до того команда програвала з двозначним рахунком, 0:12 та 1:13, то тепер вона дала бій супернику, поступившись мінімально 4:5. Побачивши різницю, хлопці попросили Євгенія Лобура на громадських засадах тренувати їх, а він погодився.

Серйозні результати

Від початку тренувань кількість хлопців, які на них приходили, постійно збільшувалася. За словами Євгенія Лобура, було й до 25 чоловік на одному занятті. Тоді почали приходити і хлопчики 11–13 років, утім тренер на групи їх особливо не ділив. А от у 2017 році з ініціативи батьків уже утворилася команда «Авангард». Вона складалася зі школярів, половина з яких – хлопці  12 років.

– Перед тим, як почати тренувати спершу «Олімпік», а потім «Авангард», особливих цілей не ставив, мені просто подобається цим займатися, я отримую задоволення. Єдине, я хотів вивести «Олімпік» з аутсайдерів районної першості, щоб вони показували більш-менш серйозний результат. Позаминулого року вони були четвертими, а минулоріч вибороли бронзові медалі, –  ділиться Євгеній Лобур.

Також тренер з теплотою згадує моменти з минулорічного турніру в селі Бердянка.

– На тих змаганнях ми з «Авангардом» сенсаційно обіграли команду із села Нове Можарове 2:0. Вони так раділи цьому успіху і з усіх сил бігли до мене. Вони були дуже щасливі. Заради таких моментів я цим усім і займаюся. Я для них не Євгеній  Миколайович, а просто дядя Женя, – розповідає тренер.

Відтоді, з 2014 року, і до весни 2020-го тренування проходили майже кожний тиждень. Заняття розпочинається з кросу та загальних фізичних вправ – розминка, турнік, вправи на координацію тощо. А потім уже йде робота з м’ячами. Євгеній  Лобур підкреслює: якщо з фізичної підготовки вони займалися нормально, то от з технічної частини дуже відставали й наразі відстають, оскільки не вистачає інвентарю, зокрема м’ячів.

– На той момент було важко, та й зараз. Проблема полягає у відсутності матеріально-технічної бази. Не було ні м’ячів, ні фішок, нічого не було. Я ходжу по спонсорах, хтось допомагає – виділить гроші на форму та кілька м’ячів. Утім серйозної підтримки у нас немає, зокрема і від місцевого керівництва. Якщо їдемо на ігри, транспорт виділяють, але заправляємося за свій рахунок. Команди існують на самофінансуванні – старші кладуть свої гроші, а за менших платять батьки. Були часи, коли я і сам вкладав свої гроші в команду. Я не юридична особа, я волонтер, звертався до багатьох, але результату практично нема. Я сам не можу це все організувати, потрібно, щоб в цьому була зацікавлена місцева влада, – вважає Євгеній Лобур.

Пов’язав життя зі спортом

Як каже тренер, пандемія серйозно вплинула на тренувальний процес. Після ослаблення карантину, десь на початку літа, почали приходити по 4– 5 хлопців, а згодом і вони  не відвідували заняття.

– Може, через пандемію хлопці розслабилися, може, через коронавірус батьки когось не пускають, можливо, що й свідомість змінилася, і вони зрозуміли, що це їм не треба. Пандемія істотно вплинула на нас, – розмірковує Євгеній Лобур.

Загалом, за словами тренера, ці заняття мали позитивний вплив на деяких хлопців.

– У мене в «Авангарді» розпочинав грати Микола Михайлов. Я бачив у ньому задатки футболіста, радив йому поїхати у спортивну школу-інтернат у Харкові. Він прислухався, але там у ньому розгледіли потенціал у легкій атлетиці. Зараз він займається цим спортом, у своїй віковій групі був призером на всеукраїнських змаганнях. Він, як я розумію, хоче професійно пов’язати своє життя зі спортом, – каже Євгеній Лобур.

Як розповідає 61-річний тренер, у нього є хлопці, які завдяки його тренуванням ставали міцнішими. Зокрема, один з юних футболістів до того, як почати тренуватися, взагалі мав звільнення від уроків фізкультури через сколіоз. А зараз цей вихованець – капітан футбольної команди.

– У 2017 році до мене ходив Антон Задікіян, і за його прикладом пішов його молодший брат 12-річний Станіслав, – розповідає пан Євгеній. – За цей час він фізично зміцнів, покращився стан зі спиною і у підсумку став лідером і капітаном «Авангарду».

Продовжить працювати  з дітьми

Наразі в чемпіонаті Зачепилівського району «Олімпік» бореться за друге місце, «Авангард» – аутсайдер. А ще кілька років тому «Олімпік» і не мріяв, що буде боротися за такі місця.

Євгеній Лобур каже, що займається тренерством винятково для душі – через любов до футболу і дітей, ні про які гроші за свою роботу він ніколи і не думав.

– Я не збираюся кидати те, чим займаюся. От у ці вихідні до мене підходили маленькі хлопці, не з команди, і цікавилися, чи будуть тренування. Я найближчим часом піду в школу, нагадаю про себе, щоб діти знову пішли тренуватися. Потрібна масштабніша пропаганда, зокрема і від місцевого керівництва. Оскільки, грубо кажучи, ніяких спортивних секцій у селищі особливо і немає, тільки чув, що при школі вчителі фізкультури займаються і все. Треба поліпшити матеріально-технічну базу, щоб зацікавити дітей, – вважає  Євгеній Лобур.

Матеріал створено в рамках проєкту «Крилатий еСКулап», який впроваджує ГО «СЛОБІДСЬКИЙ КРАЙ» за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.