«Рятувальники приїжджали на виклик у передмістя Харкова, а там рідні загинули»

На початку війни спали у пожежних машинах

23 лютого начальник Харківського районного управління ГУ ДСНС України в Харківській області Артем Астахов приїхав з роботи додому пізно і відразу ліг спати. Під ранок пролунав дзвінок. Черговий по району повідомив, що почалася війна.  

– Мені доповіли, що по Козачій Лопані і Липцям ідуть артобстріли. Точково вказали об’єкти, де були вибухи і загоряння, – розповідає Артем Астахов. – У голові не вкладалося, повірити не міг, якщо чесно. Вибухи вже було чутно і в районі, де я живу. Оголосили команду «Збір по тривозі». Я приїхав на роботу, в Харківське районне управління. Особовий склад уже прибував. 

На той момент чоловік і подумати не міг, що наступні пів року в буквальному сенсі житиме на роботі.

– Якось порахував: не ночував у кабінеті з 24 лютого лише 18 ночей. З початку повномасштабного вторгнення в Україну начальник Головного управління ДСНС України в Харківській області Олександр Волобуєв переїхав жити в кабінет. За його прикладом і я, і всі начальники районів, мені здається, обрали такий режим. Також за умовчанням підрозділи перейшли на казармовий режим (постійне перебування в частині. – Ред.), – зазначає Артем Астахов.

Міжміський транспорт не курсував – війна диктувала нові правила. В районному управлінні довелося переформатувати склад караулів. 

– Поміняли караули з урахуванням логістики. Транспорт спочатку не ходив, заправки пусті. Бійці раніше працювали добу і три відпочивали, зараз – дві доби на дві доби. Інтенсивність роботи збільшилася в рази. Люди всі з передмістя. Якось же треба їздити. Розбили так, щоб ті, хто живе в одній місцевості, мали змогу добиратися разом на одній машині, наприклад. Щоб мали змогу мінятися, – говорить рятувальник.

Пліч-о-пліч

З початком повномасштабної війни кількість співробітників Харківського районного управління ГУ ДСНС України в Харківській області значно зросла. На службу вийшов весь особовий склад, а через переформатування графіка роботи одночасно в частинах перебувало вдвічі більше бійців.

– На початку навіть не вистачало спальних місць – рятувальники спали в пожежних машинах. Плюс додатково ті, хто вчився у пожежній академії і після закінчення вишу вже не зміг внаслідок війни повернутися в свої області (території були окуповані. – Ред.). Також у нас є «резерв служби». Це ті, хто раніше працював, довго служив і зараз не захотів лишитися осторонь. Прийшли і сказали: хочемо допомагати. Їх оформили. Отже, в нас є ще такі «резервісти», – зауважує начальник Харківського районного управління ГУ ДСНС.

Харківський район області межує з Харковом і бєлгородською областю росії. Саме на його територію припадають кордони і лінії розмежування, частина території окупована. Відомі випадки, коли окупанти намагалися керувати рятувальниками.

– За Женевською конвенцією служби життєзабезпечення населення, зокрема медичні працівники і пожежники продовжують надавати допомогу населенню і в окупації. Це ж наші жителі. Населення наше. Якщо пожежа на окупованій території, співробітники зобов’язані виїхати ліквідувати загоряння, – зазначає Артем Астахов. – Чи перешкоджають їм? Мені відомі випадки, коли окупанти намагалися керувати підрозділами в одній з частин. Приходили і  говорили переоформлюватися, отримувати зарплатню. Хлопці не йшли. До них знов приходять. Уже зі словами «чи ви гидуєте?? Ну нічого, посидіть ще трішки, прибіжите самі». Але наші бійці тримаються. Ніхто не здався, не перейшов на бік окупантів. І всі працюють, допомагають людям і вірять у ЗСУ. Я це точно знаю.

Про цікаві повороти долі та волонтерів

Артем Астахов розповідає, що на початку війни підрозділам дуже допомогли волонтери. Вони забезпечили частини продуктами, адже магазини були закриті, а в ті, що працювали, стояли кілометрові черги. 

– Зараз немає такої потреби, але тоді ж був дефіцит продуктів і не лише. Нам організували харчування. Адже яка була ситуація? Режим роботи в рятувальника такий, що людина на дві доби виходила на службу, на дві доби їхала додому. Навантаження велике. А в нього там дружина і діти. Не було можливості стояти в тих чергах. Бо дружина сидить з дітьми, чоловік на роботі, – згадує рятувальник. 

Допомагали і голови громад, активно включився керівник Харківської районної військової адміністрації Володимир Усов, місцеві депутати, районна рада виділила кошти. 

– У таких умовах, як ми працюємо зараз (під час війни. – Ред.), значно підвищується інтенсивність втрат пожежно-технічного оснащення та особистого спорядження рятувальників. Водночас рівень боєздатності підрозділів безпосередньо залежить від умов несення служби. Харківська районна військова адміністрація на весь особовий склад закупила нам підшоломники, краги і пожежні пояси. Повністю. Це понад 200 людей. Понад 500 тисяч гривень. І пальним допомагали, і будівельними матеріалами. Адже пожежні частини теж потрапляли під обстріли, зазнавали руйнувань. Усім допомагали, що було необхідне для забезпечення боєздатності. Нам передавали спеціальний транспорт від ДСНС і від Харківської обласної військової адміністрації. Підтримали й іноземні партнери. 

Українці згуртувалися в усіх державах. Кожен хотів зробити свій внесок у боротьбу з російською агресією. Від побратимів з гміни Раконевіце Польської Республіки рятувальники отримали два пожежні автомобілі, їх було передано до Харківського районного підрозділу ДСНС України та до пожежної охорони селища Пісочин. Ще один пожежний автомобіль подарувало волонтерське об’єднання українців зі Словенії. Допомагали і колишні співробітники, які іммігрували.

– Колись на посаду інспектора в наше управління прийшов молодий лейтенант Євген Наклюцький. Здравий хлопець, добре працював. Уважний. В документи заглиблюється. Минуло 2 роки, захотів перейти в службу. Він мене влаштовував повністю. Але на цій роботі йому було вже не цікаво. «Я тут усе знаю», – сказав. І пішов працювати начальником пожежної частини в Люботин. Через деякий час він знов повернувся до мене, вже на посаду заступника, а ще за кілька років – вступив на навчання у Торонто. І поїхав у Канаду. Отже, наші співробітники йдуть на великі підвищення, так би мовити, – розповідає і посміхається Астахов. – Харківський рятувальник успішно пройшов навчання і наразі працює державним інспектором у Торонто. 

З початку війни Євген Наклюцький активно включився, і нещодавно від рятувальників Канади Харківське районне управління отримало гуманітарний вантаж – бойовий одяг і особисте спорядження: краги, підшоломники, захисні каски та пожежне взуття. 

Причини і складність пожеж змінилися

З початку року підрозділи ДСНС Харківського району здійснили 1530 бойових  виїздів, з них 980 – на ліквідацію пожеж. 

– Причини пожеж стали зовсім іншими. Понад половину пожеж наразі трапляються внаслідок артилерійських і ракетних обстрілів. Ці пожежі більш масштабні – десятки і сотні квадратних метрів. Усі вони супроводжуються обвалами, а значить – великим об’ємом з розбирання конструкцій, – зазначає рятувальник.

Кожного дня рятувальники ще більше ризикують життям, адже раніше пожежі траплялися в масштабі поверху, двох поверхів. Зазвичай перекриття в будівлях лишалися цілими, і пожежники могли дістатися до місця і проводити свою бойову роботу. Зараз після потрапляння снарядів будівлі всі зруйновані – і це велика загроза життю співробітників, які проводять там ліквідацію.

– Важкою ціною дістається цього року і хліб, – зауважує Артем Астахов. – З початку війни в районі під час польових робіт підірвалися чотири трактори і згорів один комбайн. За весь час, що я працюю, такого ніколи не було. Пожежа хліба на корені вважається резонансною. Комбайни в нас узагалі ніколи не горіли – інспекція під час збору врожаю була орієнтована на забезпечення безпеки. 

Один з найскладніших напрямків роботи ДСНС наразі – розмінування. За словами рятувальника, раніше в районі було 5-6 ідентифікаторів бойових снарядів, а з початком повномасштабного вторгнення пройшов навчання весь офіцерський склад районного управління.

– Наразі необхідною складовою нашої роботи є не тільки гасіння пожежі та ліквідація надзвичайних ситуацій, але й ідентифікація бойових снарядів, надання домедичної допомоги постраждалим. Удосконалення рівня знань у сфері домедичної допомоги значно полегшує виконання завдань за призначенням та дає змогу рятувальникам безпомилково надавати допомогу. Зараз 100 % начальницького складу районного управління навчено ідентифікації. І майже всі вже пройшли навчання з тактичної медицини, – констатує надзвичайник.

Кожне рішення щодо виїзду підрозділів ДСНС України на пожежу внаслідок обстрілу, потрапляння боєприпасів приймається окремо. 

– Буває військові не дозволяють проїзд нашої спецтехніки – в них є інформація, що це небезпечно. Але під час війни кожен виїзд – подвійний ризик, – зауважує рятувальник. – Усім відомий випадок, коли під час пожежі в торговельному центрі Барабашово через 10 хвилин після прибуття рятувальних підрозділів був повторний обстріл. Вороги працювали прицільно по наших хлопцях. Тоді загинув рятувальник, ще один був поранений. Після цього ще більше підвищили заходи безпеки. На всі виклики рятувальники виїжджають у засобах бронезахисту. 

Багато хто зі співробітників ДСНС України живе в тих районах, які обслуговують, отже, виїжджають на ліквідацію за знайомими адресами, в рідні міста і селища.

– На превеликий жаль, буває так, що під час виїзду після чергового обстрілу знаходять загиблими, відкопують з-під завалів своїх рідних і близьких: матерів, дружин, дітей… і це великий біль. З етичних міркувань не можу розповісти конкретні історії. Але повірте – морально, психологічно це дуже складні ситуації, – ділиться чоловік.

Артему Астахову важко виокремити найрезонансніші надзвичайні події, які довелося ліквідовувати з початку повномасштабного вторгнення.

– Кожний виїзд складний. Кожний масштабний. Багато руйнувань. По руйнації будівель, мабуть, Вільхівка і Яковлівка наймасштабніші. Ми ж фізично не могли потрапити на окуповану територію, у Вільхівку, щоб надати там допомогу. Коли ЗСУ її звільнили, з’ясувалося, що там немає жодної будівлі, яка б не зазнала пошкоджень. Жодної. З 700 домоволодінь. Школу розтрощено, газорозподільні системи, трансформаторні підстанції, електромережі – все пошкоджено. Щодо Яковлівки – ми працювали там з першої секунди. Було враження, що її авіаударами рашисти намагалися стерти з лиця землі. На центральній вулиці вцілілою лишилася лише маленька церква, – згадує чоловік.

За даними Харківського районного управління ГУ ДСНС України, в Харківській області з 280 будинків села 14 повністю зруйновані, 98 – пошкоджені. Руйнувань в Яковлівці зазнали будівлі школи, дитячого садка, сільського клубу, адмінбудівля самої громади, пошкоджені газорозподільні системи та електромережі. 

Жити в місті, а працювати в селі

Харківський район територіально є найбільшим в Україні. Кількість його населення складає 1,75 мільйона людей (для порівняння, у всій Хмельницькій області близько 1,25 мільйона). У сфері обслуговування Харківського районного управління ГУ ДСНС України в Харківській області – найближче передмістя Харкова. Артем Астахов працює тут понад 24 роки, з них начальником районного управління – 9 років.

– Я вступив у Харківське вище пожежно-технічне училище в 1993 році (зараз – Національний університет цивільного захисту України. – Ред.), – згадує Артем Анатолійович. – Тоді тільки йшло становлення вишу: із середньої освіти переходили на вищу. Вступав тому, що мав мрію допомагати людям. Я слабо орієнтувався в пожежній охороні. Ані родичів, ані знайомих у цій сфері не було. 

Чоловік зізнається: ніколи в житті не пожалкував, що прийшов вчитися в пожежний виш і обрав такий шлях. Навчатися йому було дуже цікаво.

– До вступу сприймалося це як – просто їздять червоні машини. Нічого конкретного. Про професію знав з художніх фільмів. Окрім теорії, під час навчання в інституті були практичні відпрацювання. На п’ятому курсі під час такої практики направили в Харківський район області. Мені дуже захотілося тут працювати. І так склалося, що під час розподілу після навчання я сюди і потрапив. Через роки можу впевнено сказати – добре, що я потрапив у сільську місцевість. Треба жити в місті, а працювати в селі. Це найбільш правильне поєднання, – ділиться надзвичайник.

За майже чверть століття служби в Харківському районі Артем Астахов звик до складної роботи і ненормованого графіка. Єдине, за словами рятувальника, до чого в його роботі звикнути не можна – це людське горе.

– До людського горя звикнути не можна. З роками професіоналізм починає переважати над почуттями. Ти йдеш і робиш свою справу: чітко фіксуєшся на встановленому завданні і виконуєш його. На цьому все і тримається, – говорить чоловік. 

Наразі в підпорядкуванні Харківського районного управління тільки по лінії ДСНС України чотири пожежні частини і п’ять пожежних. Чотири громади: Безлюдівська, Пісочинська, Роганська, Солоницівська селищні ради – утримують місцеві пожежні команди. На 2022 рік у керівництва Харківського управління було багато планів щодо створення низки нових підрозділів місцевої пожежної охорони.

– У кожній громаді повинна була бути своя пожежна охорона. Адже це насамперед безпека громадян, швидкість у наданні допомоги, тому що зменшується радіус виїзду. Рік тому в руках були готові проєкти. Ми почали будувати центри безпеки громадян у Циркунах та Вільхівці. Навіть отримали кошти Державного фонду регіонального розвитку. Було співфінансування, народні депутати Євген Пивоваров і Дмитро Микиша також допомогли з коштами. У Циркунах планували побудувати будівлю, у Вільхівці – реконструювати, придбати спеціальну техніку. Був готовий проєкт на Мерефу. Війна зруйнувала всі плани. Але я не просто вірю, я знаю – все зробимо, все побудуємо і запустимо, – впевнений Артем Астахов.

На запитання, що зробить першим, коли закінчиться війна, просто для себе рятувальник відповідає, що навіть не замислювався над цим. 

– Поїду на риболовлю. Хочеться посидіти з вудочкою в тиші, – додає Артем Астахов.

«Цей проєкт  реалізується в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу (https://ec.europa.eu/info/aid-development-cooperation-fundamental-rights_en). Його зміст є виключною відповідальністю авторів і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій»