Про ляльок, надію та казки для дітей Харківщини

14.07.2022 13:49 Обличчя героїв
Вони грають вистави будь-де: біля турнікета в метро, посеред галявини, у кімнаті, де підлога – це партер, а величезний диван – балкон. Так, це не зовсім по-театральному, але це по-людськи. Адже акторів театру ляльок ім. Афанасьєва чекають маленькі глядачі в багатьох місцях Харківської області.

Цей волонтерський тур почався навесні. Організували його Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва та Roman Panchenko Theatre Company. Їх надійний партнер – проєкт «Спільно. Точки зустрічі», який фонд «Професійний розвиток Харкова» реалізує за підтримки ЮНІСЕФ.

Творчих учасників, які їздять із виставами по Харківській області, п’ятеро: продюсер Роман Панченко, актори Олександра Шликова, Антон Андрющенко, Дар’я Кушніренко та Павло Савєльєв. Олександра з Антоном грають дві вистави – «Принцеси бувають різні...» та «Івасик-Телесик», Дар’я з Павлом – «Івасика-Телесика» (до речі, в них інша версія казки). Ще Дар’я віднедавна проводить майстер-клас з виготовлення родинної ляльки-мотанки.

Почалося все з ідеї головної режисерки театру ляльок Оксани Дмітрієвої.

– Мені зателефонувала Оксана Федорівна, сказала, що хотіла б поновити діяльність театру, хоч якось запуститися. Є ідея грати у метро. Але потрібні мобільні вистави – у театрі вони невиїзні, ставляться на сцені, зі світлом, звуком, певною кількістю людей. У нас з Антоном була така вистава, я за два дні зробила її переклад на українську мову. Репетирували телефоном текст – ми ж виставу грали давно, з ляльками репетирувати не треба було. І почали працювати в метро, у бомбосховищах, а потім виїжджати в область, – розповідає Олександра Шликова.

Лише в метро у квітні-травні вони показали близько 30 вистав. Скільки після цього виступали по області, усе ніяк не можуть порахувати. Актори виїздили у Південне, Високий, Мерефу, Кегичівку, «Бермінводи», Шарівку, Валки, Баранівку, Мельникове, Зелений Колодязь… І скрізь на них чекають, їм дуже раді.

– Коли ти починаєш працювати з дітьми, на початку вистави, вони сидять ніби чорно-білий телевізор. А потім телевізор починає давати колір. І наприкінці вистави діти оживають, приходять до тями. Ось чому ми організували волонтерський тур. Заради цього. Це ніби дати життю барви, – пояснює Роман Панченко. – Дітям зараз не вистачає радості, нам усім її не вистачає. Відволіктися від того, що відбувається, хоча б на пів години. Забути про те, що довкола війна. Куди б ми не приїжджали, нам кажуть: «Приїжджайте ще. Ви робите дуже правильну і корисну справу. Дітям це зараз потрібно».

ЗАВЖДИ ВЕЗЕМО СМАКОЛИКИ

Звісно, що волонтерський тур ніяких коштів акторам не приносить. Навіть більше, їм потрібні помічники. Наприклад, кошти на бензин забезпечує фонд «Професійний розвиток Харкова». Вони разом з акторами починали з метро, а потім погодилися спонсорувати виїзди по області.

Плюс актори ніколи не їздять із порожніми руками. Зусиллями співробітників театру ляльок створено волонтерський хаб Л.ОБ («Лялькова оборона»), його керівник – провідний актор театру Михайло Озеров. Волонтери допомагають зі смаколиками та водою для маленьких глядачів. До речі, про смаколики.

Початок вистави у «Бермінводах» було призначено на третю годину. Виїхали раніше, бо дорога, блокпости або ще щось. Приїхали десь о 13.40, є час підготуватися. Спокійно заносять до зали речі. Це був перший виїзд по області, коли працювали на сцені. Після метро – велика радість! Ніхто нікуди не поспішає.

Починають спілкуватися з тими, хто вже сидить у залі. Мовляв, у нас ще година у запасі. А їм відповідають: «Ми на 14.00 усіх збираємо». Але це ще не найвеселіше з тієї подорожі. У залі мало бути 20-25 дітей, солодощів узяли саме на таку кількість. Зібралося понад 150 дітей. Акторам простіше, вони на сцені. Встигли переодягнутися, все підготувати та розпочати вчасно. А що робити продюсеру?

Вистава пройшла чудово. Всі задоволені. Актори, бо в метро виступали на сходах, біля вагона на платформі, біля турнікетів, а тут сцена. Діти, бо до них приїхав театр. Наприкінці всі фотографуються. Запрошують дітей на сцену. Тут з’являється Роман з якоюсь жінкою та заносять ящики з подарунками. У пакетиках – яблуко, груша та ще щось. І їх отримали всі діти.

– Ми не зрозуміли – звідки? А все просто. Коли почалася вистава, Роман пробігся санаторієм. Побачив фургон, що їхав до їдальні. Це волонтери привезли людям їжу. Продюсер пристав до них. Виявилося, що в кожному продуктовому наборі є фрукти. Швидко про все домовилися, об’єднали те, що привезли ми, з тим, що знайшлося у місцевих волонтерів. Так усі 150 дітей отримали свої смаколики. Не важливо, який подарунок, головне, що нікого не забули. До речі, ми потім із багатьма волонтерами в області починаємо дружити. Вони нас запрошують приїжджати знову та знову, – розповідає Антон Андрющенко.

ПОДОРОЖНІ ІСТОРІЇ

Історій з подорожей Харківщиною в акторів набралося вже багато. З ними доволі часто трапляються якісь цікавинки. Наприклад, з місцем, де йде вистава.

Олександра Шликова грала… у мурашнику. Перший спектакль у Зеленому Колодязі – місцеві запропонували галявини на вибір, гості вибрали, все добре. Але там був мурашник, і коли заспівали пісню, акторка ногою стала прямо туди. Комахи одразу почали по ній повзати та кусатися. У цей час Олександра співає та показує дітям рухи.

– Це було дуже весело, – сміється вона. – Після того ми вже неодноразово там виступали і тепер вибираємо іншу галявину.

У Кегичівці працювали в сквері. Був вибір – посадити на сонці дітей чи самим там грати. Актори працюють з телефоном, який через 7 хвилин перегрівся. А вони витримали всі 40 хвилин, хоча пів вистави грали без музики.

У Мерефі планували виступати в Будинку культури. А напередодні туди прилетіло. Вирішили показати виставу на вулиці – і тут починається дощ. Але глядачі вже збираються, скасувати все – це як забрати в дитини подарунок. Миттєво вирішили: дітям потрібне свято – у них буде свято. Дар’я Кушніренко та Павло Савєльєв грали виставу у приватному будинку в коридорі між кімнатами, щоб глядачам було де розміститися. 

З кімнати винесли диван, холодильник, стіл, 37 дітей розсадили на величезному дивані. Хазяйка вигадала хорошу ідею: на підлозі сидять у партері, на дивані – на балконі, на бильцях – в амфітеатрі. Батьки не помістилися, чекали на дітей під дощем на вулиці. Усі залишилися задоволеними. Волонтери звідти знову звуть приїжджати з виставою.

ХОЧЕМО ДАТИ НАДІЮ

У театру щодо волонтерського туру багато планів. Але треба зробити невеличку перерву. Ще тричі вивезуть вистави до області, а потім візьмуть паузу. Десь до середини серпня. Треба відпочити, підготуватися до нового сезону.

Безпосередньо для туру продюсер та актори хочуть зробити нову інтерактивну виставу для психологічного розвантаження дітей.

– Зв’язалися з кількома психологами, отримали від них рекомендації, хочемо поставити виставу з реабілітації для двох вікових категорій. Це складна робота, не можна нашкодити маленьким глядачам. Тут треба дуже тонко підійти. Ми не психологи, ми хочемо своєю грою дати дітям надію на добре світле майбутнє, – розповідає Роман Панченко.

– А назву для нової вистави вже знайшли? – запитую акторів.

– Ні, ще рано, – відповідає Антон Андрющенко. А потім посміхається і каже: – А може, й знайшли. Нехай поки що буде «Чарівна валізка».

З чарівної наша розмова плавно перетікає до їхньої «валізки», яка не така вже й легка. Навіщо їм усе це? Ні грошей, ні нагород, ні ще якоїсь користі від волонтерської роботи немає. Лише праця, до того ж важка. Тим паче, театр – річ дуже тендітна, емоційна. А зараз війна, яка впливає та давить на кожного.

– Приємно, коли в соцмережах пишуть: «Ви молодці, ви герої». А я собі думаю: «Ну який я герой?». Я роблю те, що вмію робити. От і все, – каже Олександра Шликова. – Я не вмію воювати або щось будувати чи ще щось робити. Я акторка. І коли ти розумієш, що ти можеш своєю професією зараз принести якусь користь людям, хоча б емоційну, просто відволікти їх від цього всього, для мене це є цінним. Те, що я зараз можу бути корисною у своїй професії.

P.S. Волонтери роблять зараз неможливе. Тому жодна підтримка не буде для них зайвою. Якщо є бажання та можливість допомогти тим, хто допомагає дітям, ви легко можете знайти їх у соцмережах. На Фейсбуці є сторінки Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва, Roman Panchenko Theatre Company, а також Романа Панченка та всіх акторів-учасників волонтерського туру.

На фото утрьох на ескалаторі метро - мої співрозмовники. На передньому плані Роман Панченко, далі Олександра Шликова та Антон Андрющенко.

Матеріал створено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ).

Автор:
Віта Яковлева