З початку війни чимало аграріїв на прикордонних та прифронтових територіях змушені були припинити роботу. Їм заважають безпекова ситуація, постійні обстріли, замінування сільськогосподарських угідь. Але багато сільгосппідприємств на Харківщині продовжують працювати, бо вважають своїм обов’язком тримати тил та годувати українців. Серед таких – СВК «Україна» в селі Огіївка Сахновщинської громади.
Відчай нікому не допоможе
З 24 лютого 2022 року СВК «Україна» не зупиняв роботу навіть на день. Бо війна не змінює того факту, що людям треба їсти.
– Попри війну ми, аграрії, не зупиняємося, а надійно тримаємо свій хліборобський фронт. Ходімо в поле – на власні очі побачите, як наливається силою наше українське колосся, – пропонує керівник господарства Микола Мосієнко.
Дорогою керівник сільгосппідприємства розповідає про господарство, про сьогоднішні турботи та успіхи. Ділиться, як, на його думку, треба працювати в нових складних умовах. Бо саме питання «працювати чи ні?» він узагалі не розглядає: відчай та сидіння склавши руки ще нікому не допомогли.
– З початком повномасштабного вторгнення я нікуди виїжджати не збирався, бо це моя рідна земля. Сумнівів, сіяти чи не сіяти, теж не було. Сіяти потрібно, адже Україна має бути з хлібом, – каже Микола Мосієнко.
Вирощують традиційні культури
Зупиняємося біля пшеничного поля – пшениця, наче море, розлилася довкола і аж дзвенить колосом. «Попри сильну спеку, наша пшениця в гарному стані», – говорить керівник СВК «Україна», оглядаючи колосся.
Зупиняємося біля пшеничного поля – пшениця, наче море, розлилася довкола і аж дзвенить колосом. «Попри сильну спеку, наша пшениця в гарному стані», – говорить керівник СВК «Україна», оглядаючи колосся.
Заїхали ми і на горохове поле, і на кукурудзяне, і на соняшникове. Всі лани доглянуті. У господарстві переконані, що землю потрібно доглядати, берегти, і тоді вона віддячить сторицею.
Нині в розпорядженні господарства – півтори тисячі гектарів землі. Сіють тут традиційні для України сільгоспкультури: пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, горох. Під кожну відведено близько 300 гектарів ріллі.
Не все залежить від селян
На жаль, на результати праці селян впливають фактори, які вони контролювати не можуть. Наприклад, матінка-природа. Зокрема, посуха навесні здатна звести нанівець усі старання хліборобів. Серйозний вплив має також цінова політика в державі. У землю потрібно класти відбірне насіння, вчасно і в достатній кількості вносити мінеральні добрива та засоби захисту рослин. З кожним роком робити це стає важче: вартість міндобрив, паливно-мастильних матеріалів та запчастин до сільськогосподарської техніки зросла в рази.
– Якщо порівнювати торішні ціни на вирощене збіжжя, то арифметика виходить доволі сумною. Добре, що в нас є власні склади, де зберігаємо вирощений урожай. Тому самі й вирішуємо, коли продавати збіжжя. Ніколи не продаємо все наперед, а лише тоді, коли потрібні кошти, – пояснює Микола Мосієнко.
Зібране зерно господарство реалізує на внутрішньому ринку. Його головним чином купують Дніпропетровщина, Запоріжжя та Одещина.
– Зерно зберігаємо в належному стані. З поля звозимо на тік. Там віємо і засипаємо в ангари, де зерно зберігається до продажу, – каже завідуючий током Костянтин Третяк.
Гроші вкладають у техніку
За словами Миколи Мосієнка, кожну зекономлену копійку господарство вкладає в сільгосптехніку. Наприклад, цієї весни вдалося придбати новий трактор «Нью Холланд».
Нині на ланах господарства працює сучасна техніка: комбайни, трактори, вантажівки. Є і повний набір причіпного знаряддя для ґрунтообробки. В умовах війни це особливо важливо, адже дозволяє під час жнив вкладатися у стислі терміни.
– Колись у поле виходили латані-перелатані комбайни. Жнива тривали близько місяця, та і зерна чимало залишалося в полях. Тепер жнивуємо не більше тижня, – розповідають комбайнери.
Найбільше лихо – війна
Зараз у невеликому колективі кожен займається своєю справою. «Слідкуємо за технікою. Ремонтуємо, адже від техніки багато залежить», – говорить слюсар Олександр.
Інший Олександр, бригадир виробничої бригади, розповів, що господарство також постійно допомагає своїм пайовикам: орють городи, тюкують сіно. Коли потрібно, то і машиною підсоблять чи підремонтують щось.
Працівники підприємства кажуть, що в них усе добре. Якби б не війна. «Працюємо. Заробітна плата виплачується вчасно, і нікого не скоротили. Ще б ціна була гарна на вирощене зерно», – діляться думками бухгалтерки господарства Людмила, Ірина і Валентина. Але, зітхають, найбільше нині лихо – то війна.
– Хочеться, щоб настав омріяний мир, і наші захисники повернулися до своїх родин живими і здоровими, – кажуть жінки.
Серед тих, хто став на захист рідної землі, і третина робочого колективу «України» (до повномасштабного російського вторгнення в господарстві було 30 працівників).
Головне – підтримка
Двадцять місяців провів на фронті головний агроном господарства Микола Корнієнко. Воював на Бахмутському напрямку та звільняв Харківщину від окупантів.
– Важко дивитись, як ворог плюндрує українську землю. Поля, де колись колосилася пшениця, тепер нашпиговані російськими снарядами. Зруйнованими стоять будинки, де колись мешкали щасливі люди. Війна – це смерті. Мені й зараз, удома, важко забути всі її жахи. Особливо тяжко буває вночі, коли нахлинуть спогади. Тому вдячний людям за підтримку. Окупанти сподівалися, що їх тут зустрінуть з обіймами, але помилилися. Ми нікому не віддамо свою землю, – говорить пан Микола.
Сьогодні його підтримують колеги, друзі та родина. За словами Миколи Корнієнка, головне для кожного ветерана і воїна – впевненість, що його люблять і чекають.
СВК «Україна» постійно допомагає українським військовим, а керівника господарства нагороджено медаллю « За жертовність і любов до України».
«Разом здолаємо все»
Хто краще знає про життя у селі, як не староста? Староста Огіївського старостинського округу Лариса Петренко розповідає, що з початком повномасштабного вторгнення в них було дуже багато переселенців.
– Уявіть собі, в Огіївку переїхали близько трьох сотень людей, це майже половина від кількості мешканців старостинського округу. Але ми впоралися. Нині тут постійно проживають 65 переселенців з Донеччини й Харкова. Кожен знайшов прихисток і підтримку, – каже Лариса Петренко.
За її словами, СВК «Україна» є надійним помічником у вирішенні нагальних проблем села. Вони і траву вздовж узбіч покосять, і з ремонтами допоможуть. Нещодавно виникла проблема з водопостачанням, то і тут допомогли – придбали насос для свердловини. А ще зробили ремонт у школі і придбали спортивний інвентар.
Не шкодує сільгосппідприємство коштів на різні призи та подарунки дітям, допомагає утримувати в належному стані Центр сімейної медицини.
Не забули аграрії й про місцеву бібліотеку, яку відвідують близько 480 читачів. «Донедавна однією з її головних проблем був ремонт – востаннє його тут проводили майже 20 років тому. Але за сприяння керівника СВК «Україна» це питання вдалося вирішити», – говорить завідувачка бібліотеки Алла Тоцька.
– Це моє село. Я тут народився і виріс. Тут мої рідні, друзі. У цей нелегкий для країни час ми повинні підтримувати одне одного. Військові захищають Україну зі зброєю в руках, а ми працюємо задля Перемоги на полях. Вірю, що разом подолаємо все. Повернуться з війни наші односельці, на українській землі запанує мир, а наше село розквітне і стане ще кращим, – каже Микола Мосієнко.
Читайте також:
Спека та жнива на Харківщині: якого урожаю очікувати