Воїн з Харківщини мріє розповісти принцу Гаррі про Україну

Воїн з Харківщини Роман Полтавець ввійшов до складу збірної України на міжнародних змаганнях серед військових і ветеранів «Ігри нескорених» (Invictus Games Vancouver Whistler 2025). Турнір відбудеться в Канаді у лютому 2025 року. Загалом у національних відбіркових змаганнях брали участь 329 військових і ветеранів з різних регіонів. Україну на Іграх представлятимуть 35.

На початку розмови Роман посміхнувся: «Запитуйте. Не знаю, що і розповісти такого. До війни жив як усі». Народився він і до 10 років проживав у Кегичівці. Після розлучення батьків переїхав з мамою у село Красне, розташоване неподалік Кегичівки. Закінчив 9 класів, вступив до місцевого ПТУ, де отримав спеціальність слюсар, тракторист, водій категорії В і С. Працював у місцевому колгоспі. Потім була служба в армії, робота, навчання в Харківському НТУСГ імені Петра Василенка. Ступінь магістра здобув у Харківському національному університеті імені В. Докучаєва.

У 2010 році поєднав своє життя з коханою жінкою – Оленою.

Як говорить сам Роман, довелося і по закордонню поїздити, і депутатом сільської ради побути.

– Мені завжди хотілося змінити світ на краще, – каже воїн. Але війна змінила все.

У перші дні повномасштабного російського вторгнення Роман, не вагаючись, пішов до військкомату і попросився у 92-гу бригаду, щоб захищати Харківщину від ворога.

– Хотів ще 2014 року стати на захист України, але тоді не взяли, бо у мене проблеми із серцем. А на початку повномасштабного вторгнення комісія була не такою прискіпливою. От мені і вдалося вступити до лав захисників України, – розповідає чоловік.

Про рішення піти на фронт він не розповів ні дружині, ні мамі. «Пам’ятаю, ходжу по кімнаті, збираю свої речі в сумку. Зателефонував брат, а я кажу, щоб купив мені ще теплих шкарпеток. Олена з подивом запитала, навіщо мені стільки? І куди, власне, збираюся», – згадує Роман.

Дізнавшись, що завтра чоловік вирушає на війну, Олена всю ніч плакала, не зімкнувши очей.

Важко тоді їм довелося. Ворог поливав мінометним і гарматним вогнем, а над головами кружляв ворожий гвинтокрил.Та попри все побратими пораненого воїна не полишили: відходячи на безпечні позиції, відстрілювалися і несли Романа.

– Я говорив їм лишити мене, але вони сказали, що цього ніколи не зроблять. Добре розумів, що їм мене не донести, тож запропонував: «Підтримуйте з обох боків, а я скакатиму на одній нозі», – згадує боєць.

Так і йшли майже два кілометри до найближчого села. Звідти «швидка» доправила хлопця до лікарні. Ногу, на жаль, довелось ампутувати…

Далі потягнулися довгі дні лікування. Спочатку – у Чугуєві, потім у Харкові.

– У Харкові, тільки-но прийшов до тями, одразу попросив телефон, щоб зателефонувати дружині, – каже Роман. А в самого в голові роїлися думки, і найперша – як на поранення відреагує Олена.

У Романа було правило – щодоби вранці та ввечері надсилати дружині й мамі повідомлення, що все добре. Тож коли зв’язок перервався, родина почала турбуватися. А коли дізналися, що він у шпиталі, то одразу приїхали – мама, дружина і тесть.

– Вони мене не впізнали, хоч і було нас у палаті тільки троє – я і двоє інших поранених. Я тоді дуже заріс, був із бородою, – згадує чоловік.

Дружина весь час лікування була поряд, підтримувала. А коли Романа перевели до госпіталю в Полтаві, то їздила туди чи не щодня. Разом із чоловіком Олена поїхала і в реабілітаційний центр «Незламні» до Львова.

– Мене підтримували всі: дружина, її батьки, моя мати і друзі. Щоправда, друзів лишилося не так багато, як до війни: деякі перейшли в розряд знайомих. Але я нікого не звинувачую. У кожного з нас своя дорога і своє життя, – говорить Роман Полтавець.

Як тільки Роман дізнався, що у Львові реабілітаційний центр «Незламні» розпочав програму протезування, то одразу вирушив туди.

У Центрі швидко виготовили протез, і боєць пройшов реабілітацію.

– Там відчув, що про мене піклуються і мені допоможуть. Я не міг спати, переслідували жахливі картини. Мені допомогли з цим упоратися. В усіх госпіталях відчував добре ставлення до себе, сприймали мене як рідного, – каже Роман.

Він так хотів ходити, що вже через тиждень здивував лікарів, почавши пересуватись без милиць. Говорить, що тренувався навіть тоді, коли медики йшли додому. Тож, коли проходив ВЛК, лікар і не здогадався, що в нього ампутована нога. Доки не побачив на власні очі.

Спорт Роман любив завжди, але не завжди мав можливість ним займатися. У школі, де навчався, навіть спортзалу не було. Тож у будь-яку погоду уроки фізкультури проводилися на вулиці. До війни чоловік грав у футбол і волейбол.

Подати заявку на участь у відбіркових змаганнях на «Ігри нескорених» Роману запропонували у Кегичівській селищній раді. Спочатку він вагався, а потім погодився. Здивуванню не було меж, коли зателефонували і сказали приїжджати.

Поїздка мало не зірвалася, бо Роман пошкодив ногу. Сидів без протеза, і кудись треба було негайно йти. Він, забувши, що тепер має протез, встав і впав. Нога почала боліти.

– Я одразу зателефонував організаторам і кажу, що не приїду, бо пошкодив ногу. В заявці писав, що обираю веслування на тренажерах, а яке тепер веслування? На це мені відповіли, щоб я неодмінно приїхав і не боявся. Там змагаються не тільки професіонали, і можна обрати інший вид спорту, – розповідає Роман.

Так і сталося. Йому запропонували волейбол сидячи. Каже, що гра неймовірно захопила. Потім були стрільба з лука і баскетбол на колесах.

Комісія з відбору учасників брала до уваги не лише їхні спортивні досягнення, а й реабілітаційні та соціальні фактори. Загалом у національних відбіркових змаганнях брали участь 329 військових і ветеранів з різних регіонів. Кольори України на Іграх захищатимуть 35. Від Харківщини це Роман Полтавець і Михайло Тарасенко.

Після демобілізації Роман мріє створити фонд для допомоги побратимам. Говорить, що багато людей, особливо у селах, відчувають себе непотрібними суспільству. Тож хоче допомогти їм знайти себе.

– Навіть якщо тобі здається, що весь світ тебе залишив і ти нікому не потрібен, не можна здаватися, а треба рухатися вперед. Допомагатиму людям, які хочуть іти далі і просять їх підтримати, – говорить Роман Полтавець

Зараз він готується до тренувань із зимових видів спорту. А на «Ігри нескорених» візьме із собою у Канаду двох найближчих людей, які завжди були поряд – дружину Олену та друга Михайла. З Михайлом раніше разом грали у футбол. Потім друг підтримував Романа на фронті і нині будь-якої хвилини готовий прийти на допомогу.

Перші «Ігри нескорених» відбулися 2014 року в Олімпійському парку королеви Єлизавети II у Лондоні. Зараз їх патроном є принц Гаррі. Тож Роман дуже хоче поспілкуватися з принцом, щоб розповісти йому про Україну та її сильних і сміливих людей, які зараз виборюють свою свободу та майбутнє.

У тему

«Ігри нескорених» – це найбільший у світі міжнародний захід для ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, травми або захворювання, виконуючи свої службові обов’язки. Кожні Ігри об’єднують сотні бійців і їхні родини, стають майданчиком для взаємної підтримки та обміну досвідом, прикладом незламності духу захисників для сотні тисяч глядачів з усього світу.

Ініціатором створення «Ігор нескорених» є британський принц Гаррі. Перші такі змагання відбулися у 2014 році в Олімпійському парку королеви Єлизавети у Лондоні.

У вступній промові принц Гаррі сказав, що Ігри «демонструватимуть силу спорту в сприянні відновленню, реабілітації та житті з інвалідністю». Він також повідомив, що їхня довгострокова мета полягає у запевненні, що травмовані солдати не будуть забуті, коли участь у війні підійде до кінця.

У перших «Іграх нескорених» змагалися близько 300 учасників з 13 країн, які воювали на боці Великої Британії в останній військовій кампанії. Україна долучилась до «Ігор нескорених» у 2017 році, дебютувавши на Іграх у Торонто, а участь у Іграх у 2025 році стане ювілейною для нашої країни – українська збірна впʼяте продемонструє нескореність наших воїнів.

«Ігри нескорених» у Ванкувері-Вістлері 2025 стануть першими в історії зимовими гібридними Іграми. Учасники візьмуть участь у плаванні, веслуванні на тренажерах, волейболі сидячи, баскетболі на кріслах колісних та регбі на кріслах колісних, включно з новими зимовими видами спорту: гірські лижі, сноуборд, біатлон, бігові лижі, скелетон і керлінг на кріслах колісних.