Дорогами війни: як живе звільнена Харківщина

Ізюм – відновлення з руїн

Повідомлення про звільнення від російських загарбників Ізюма почали надходити з 10 вересня. Пів року місто було в окупації. Росіяни скидали бомби на житлові будинки, били цивільних та змушували працювати в обмін на пайки.

Тепер тут майорять українські прапори, військові ЗСУ стежать за безпекою та підраховують залишену російську техніку. Волонтери привезли українським захисникам гуманітарну допомогу від БО «Благодійний фонд «Волонтери заради миру» та янгелики-обереги від лозівських дітлахів.

Узбіччя дороги були вкриті залишками розтрощеної техніки як військової, так і цивільної. Навкруги виднілися обірвані дроти на високовольтних лініях, перебиті стовпи, вирви від мін, у полях з чорною пшеницею стирчали касетні снаряди… 

Гора Кременець – гордість і візитна картка Ізюма. На ній розташована експозиція кам’яних половецьких баб, датована IX–XIII століттям, а також монумент на честь загиблих у Другій світовій війні. На вершині споруджено телевежу. На гору піднімалися ізюмчани, які не змогли втекти від окупації, щоб упіймати мережу та хоч якось повідомити рідним, що вони живі. Багатьох з них убито, бо гору обстрілювали. Зараз там могильник. 19 вересня російський снаряд влучив і в культурну та історичну пам’ятку.

Читайте також: В Ізюмі послабили комендантську годину

На в’їзді до Ізюма стоять блокпости. За першим же – величезне звалище розбитої техніки та авто. Саме місто зруйноване і заміноване. Спецпідрозділи рятувальників-саперів прочісують узбіччя доріг та двори багатоповерхівок. Куди сягає погляд – руйнації. Передача Благодійного фонду «Волонтери заради миру» викликає у військових радісні посмішки: «Ой, пиріжечки, і мені залиште…та дайте котлетку… а сало привезли?…передайте цукерку, будь ласка!»

Плетених із бісеру янгеликів та малюнки-листи від близнюківських дітей передали вчителю Олександру Шаркову, а він у відповідь знітився і, щоб не помітили побратими, тихенько прошепотів: «Як там мої учні?», ховаючи сльози.

Вісточки з дому додають сил нашим захисникам та ще більше їх мотивують. Вражає глибина та щирість цих людей. Живуть у холодних приміщеннях, харчуються сухпайками, цілодобово стоять на посту, мерзнуть, миються, гріючи воду на багатті, і дбають про цивільних, цікавляться нашим здоров’ям, безпекою, підказують, як їхати, щоб швидше дібратися додому, попереджають, щоб не виходили на узбіччя, бо всюди заміновано.

Світла і води в місті немає. Про це розповідають двоє місцевих хлопчиків.

– Мама їсти готує у дворі на багатті. Спимо в квартирі, холодно. Ну нічого, ось гроші є на «кока-колу», а тепер на інше витратимо, ви ж пригостили. Зараз уже не дуже страшно. А ось, коли літаки бомбили, тоді страшно було. І мама плакала дуже, – згадують діти.

Вже виїжджаючи з міста, повернули до храму та заїхали до святого джерела – Кириченкової криниці. За легендою, воду, що зцілила від сліпоти юну дочку козака Кириченка, вважають даром Божим. Поруч з джерелом – церква на честь Піщанської ікони Божої Матері. Сьогодні Кириченкова криниця в буквальному сенсі рятує ізюмчан від спраги.

Життя повертається в Ізюм. Комунальники щодня розчищають, прибирають, ремонтують, поспішаючи налагодити побут містян та відновити життя в місті. 

Під час поїздки до Ізюма за два тижні дорога до міста інша. Залишки знівеченого транспорту звезено докупи, все більше місць, які сапери позначили як розміновані, все більше людей на вулицях, вражають швидкі темпи дорожніх ремонтних робіт. На узбіччях очікує завершення роботи саперів сільськогосподарська техніка: треба вчасно посіяти озиму пшеницю.

Нова дорога Балаклії витримала сотні танків

На шляху до Балаклії розбиті автівки, в яких люди намагалися евакуюватися до більш безпечних місць, уже не стоять примарами на узбіччях дороги, а охайно зібрані докупи. За невеликим парканом – ціле звалище шкільних автобусів. Зелені, жовті з написами «ДІТИ». Всі прострілені, побиті скалками від снарядів.

На зарослих бур’янами полях серед заіржавілих башт з танків позначки «Обережно, міни». Дерева, зрізані, як ножем, пошматовані дроти електропередач, перебиті високовольтні стовпи. Скрізь російські фортифікаційні споруди – збиралися закріплятися надовго.

Серед цих важких вражень приємним фактом є робота дорожників, комунальників та містобудівників: руйнування відновлюються, скалки від снарядів та скло прибираються, дороги ремонтуються, нові мости зводяться. 

До слова, полотно дороги до Балаклії, зробленої до війни за проєктом «Велике будівництво», витримало всі навантаження – по ньому пройшли сотні танків, а воно стоїть, як новеньке, деінде понівечене голівками від касетних снарядів.

Місто зустрічає потужним цементним заводом. Окрім цементу, тут виробляли шифер, азбоцементні труби, керамзит тощо. Сировинною базою для цементного виробництва заводу служить Шебелинське родовище крейди і глини, розташоване за 9 кілометрів від підприємства.

У 2021 році ПрАТ «Балцем» було одним з найбільших промислових підприємств України з виробництва будівельних матеріалів. Трудовий колектив заводу складав 638 працівників, середня зарплата – майже 12 тисяч гривень. На кінець 2021 року планувалося виробництво майже одного мільйона тонн цементу всіх марок.

Після майже семимісячної окупації Балаклії російськими військами – пустка, руйнації, міни.

За словами місцевих жителів, місту загалом пощастило: окрім окраїн, постраждали ще декілька будівель у центрі. Колись людні вулиці з безліччю автівок – фактично порожні. Хоча, не помітна з першого погляду, робота кипить. Будівлі, пошкоджені ракетами, відновлюють, вікна та балкони з понівеченими рамами закривають дерев’яними щитками, над магазином роблять новий дах, а біля ряду розбитих мафів з побитими вітринами – чисто.

Балаклія оговтується від перебування під окупацією. Звільнивши місто, українські захисники зірвали російський пропагандистський плакат з білборда – відео цієї події облетіло весь світ. Під брехнею окупантів ховалися рядки Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає». Тепер містяни знову бачать ці слова і роблять усе можливе, щоб якнайшвидше забути місяці російської окупації.

Фасад та всі вікна видавничого будинку «Балдрук» закриті ящиками з-під набоїв. Директор підприємства Сергій Обізний провів коридорами друкарні. До повномасштабного вторгнення армії рф на територію України «Балдрук» був процвітаючим поліграфічним підприємством повного виробничого циклу – від дизайну макетів до післядрукарської обробки. Тут друкувалося майже 95 % загального тиражу районних газет всієї Харківської області, підприємство також співпрацювало з понад 30 комерційними виданнями Харківської, Луганської, Донецької областей.

Окупація зупинила життя і зруйнувала плани «Балдруку». Російські військові, які жили в будівлі друкарні, наробили багато шкоди. У підвалі облаштували буцигарню з клітками, де утримували людей.

Наразі підприємство налагоджує роботу. Для відновлення потужностей підприємству необхідні замовлення.

– Друкарська лінія в дії. Ось саме друкуємо першу газету після звільнення – це «Вісті Барвінківщини». Запаси паперу ще є, порядок у кабінетах наведемо, вікна засклимо, – говорить Сергій Обізний.

Донець – Петрівське – Лозовеньки

На території Балаклійщини обробляє землі Петрівського старостинського округу ТОВ АПК «Донець», яке очолює Юрій Ткач. Це велике сільськогосподарське підприємство щороку збільшувало свої потужності, закупляло нову техніку, працевлаштовувало місцевих жителів, розвивалося і сплачувало величезні податки – було бюджетоутворюючим для громади, де обробляло земельні площі. Наразі територія баз АПК «Донець» майже знищена. Те, що росіяни не змогли вивезти, вони просто ламали.

– Коли ми 3 жовтня прийшли на роботу, то побачене вразило в саме серце, – згадують землевпорядник Людмила Дьячіщенко та комірниця Валентина Данілова. – Це просто жахіття. Територія току становить п’ять гектарів, і тут розташовані, окрім офісу та їдальні, ангари з насінням соняшнику та пшениці, силосні ями, а ще було безліч нової сільськогосподарської техніки. А зараз ми розгрібаємо залишки уламків, і кінця краю цій роботі немає.

Жінки розповіли, що працювало на цьому підприємстві 23 людини, а зараз відновило роботу лише п’ятеро, бо інші виїхали, рятуючи життя.

У селі Петрівському теж є база АПК «Донець». Населений пункт був під окупацією з 5 по 11 березня, а потім опинився в сірій зоні. Постраждало дуже багато будинків, не оминуло лихо і машинно-тракторний парк підприємства.

– Зараз у селі проживає 960 осіб, – розповідає Юрій Ткач,  – а ще стільки ж виїхало, бо жити тут було неможливо, постійні обстріли. В селі загинуло п’ятеро людей. Зараз намагаємось хоч щось відновити, хоча все розтрощене, а на техніку дивитися боляче.

Механізатори показують порожні ангари, де було повно техніки, а зараз пустка і через побиті скалками снарядів дахи видно небо.

У Лозовеньках ще одна база підприємства. В ній повно техніки, але вона зламана і пошкоджена.

Барвінкове заповнене вибухонебезпечними предметами 

На центральній площі міста козак Барвінок у синьо-жовтій краватці суворо вдивляється у вирву від снаряда біля підніжжя п’єдесталу, на якому стоїть. Комунальники вичистили центральну площу, але вона не має вигляд мирної, як ще сім місяців тому: вікна адмінбудівель забиті фанерою, в деяких розбиті шибки.

Дисонує яскрава вітрина магазинчика «Світ бажань». До слова, це перша крамничка, яка відновила свою роботу на цьому майдані після тривалих обстрілів Барвінкового. Зараз місто оживає, люди повертаються до своїх осель. 

Утім, п’ятимісячна відсутність господарів дається взнаки: забур’янілі городи, необроблені квіткові клумби, необкошені узбіччя, страшні написи «тут живуть люди» на воротах, побитих уламками снарядів, деінде зламані дерева, підперті балками двері, вивернуті віконні рами та уламки шиферу, дощок, скла…

Читайте також: Як працюють Пункти Незламності у Барвінківській громаді

Барвінківщина – мальовничий край, де населені пункти оздоблені короною неймовірно красивої природи, серед якої заховалися невеликі села. Сьогодні ворог фактично вщент зруйнував Грушуваху, Рідне, Курульку, Дібрівну, Нову Дмитрівку…

Краєвиди, часто несумісні один з одним. Контраст скрізь: серед мальовничих балочок – залізяччя понівеченої техніки, серед безкраїх полів – обгорілі башти танків, а самі поля – необроблені та заміновані.

– Вибухонебезпечних предметів дуже багато. Їх вивозять тоннами з громади. Я підписую акти та сам бачу, скільки ворог залишив на нашій землі небезпеки, – розповідає очільник Барвінківської громади Олександр Бало. 

На рейковому автобусі до Куп’янська

До Куп’янська потрапляємо вже перед сутінками. Людей на вулицях дуже мало. Куп’янськ розташований за 50 кілометрів від російського кордону, і саме це місто було окуповано ще в лютому без жодного пострілу. 9 вересня українські військові звільнили Куп’янськ від ворога, але нічні ракетні обстріли міста з боку росії тривають постійно.

На початку листопада на деокуповану територію проїхали керівники «Укрзалізниці». На шляху до Куп’янська вони побачили два зруйновані мости, один з яких намагаються відновити. А поки не відновлена електромережа, пасажирів возить рейковий автобус.

Читайте також: Чому у Дворічній не відновлюють електропостачання

Асфальт на дорогах Куп’янщини вщент розбитий, і легковий автомобіль час від часу дуже глибоко провалюється в ями, залиті брудною водою. А польові дороги добре утрамбовані коліями від танків, які безжально розчавили сходи якихось сільськогосподарських культур.

Шевченкове «зустрічає» гостей зруйнованою школою

9 вересня радісно гриміло: «Ще один населений пункт на Харківщині знову під контролем України!» Це про селище Шевченкове, яке було окуповане військами рф з 25 лютого. Після звільнення місцеві одразу зафарбували на в’їзній стелі російський триколор.

З першого погляду здається, що зараз усе тут мирно та спокійно, доки не заїжджаєш у сам населений пункт. Зустрічають гостей підпалені стіни місцевої школи, бо ракета влучила в будівлю. І відразу згадується інтерв’ю з головою Шевченківської громади Валерієм Приходьком, де він розповідає про те, як «асвабадітєлі» катували людей за допомогою підйомника. За його словами, через катівню пройшли деякі старости громади, керiвник мiсцевої поліції та багато поліцейських, які, попри тортури, відмовилися співпрацювати з ворогом.

13 листопада війська рф випустили по Шевченковому сім ракет. Унаслідок обстрілу пошкоджено Будинок культури, магазини, торговельні павільйони, будівлю пошти, навчальний заклад, інфраструктурний об’єкт та дві житлові чотириповерхівки. Двоє людей отримали поранення.

Печеніги були «порталом» у вільну Україну 

Дорога пролягає повз нескошені поля з пшеницею. Раніше Печеніги були відомі як курортне містечко на березі водосховища, а війна зробила територію Печенізької громади «порталом» з окупованих територій до вільної України. Майже щотижня через Печенізьку дамбу на підконтрольну українську територію перебиралися понад 1000 людей.

Селище жило під обстрілами щодня, а зруйновані будинки стали звичною частиною колись мальовничого ландшафту. Велична Печенізька дамба розділяла місцеву громаду на дві зони: в одній було дев’ять окупованих сіл, в іншій – прифронтова територія. Зараз дамба зруйнована, але тут повним ходом ведуться ремонтні роботи, а пішохідний мостик, перила якого пофарбовані синьо-жовтою фарбою, об’єднує обидва боки громади.

Охайні зорані городики, де купками лежать яскраві гарбузи, перемежовуються зі зруйнованими великими будівлями. Видніються невеличкі сараї з дірками замість горищ, на асфальті, де нещодавно стирчали залишки снарядів та були вирви від прильотів, – свіжі латки.

Гул ворожої «арти» щодня чує Великий Бурлук 

Селище Великий Бурлук отримало своє ім’я від річки. Наразі над нею розбитий міст. Цей прикордонний населений пункт потрапив під російську окупацію на самому початку повномасштабного вторгнення – 24 лютого, а 10 вересня ЗСУ визволили його.

За 20 кілометрів від селища вже росія, тож без військових захисних споруд тут не можна. Трактори обробляють землю, готуючи ґрунти під посів культур урожаю 2023 року. На щастя, руйнувань у селищі мало, але земля постійно двигтить під ногами.

– Так росія ж поруч. «Арта» працює, – відповідають на запитання, звідки такий дивний гул, місцеві жителі. – Нам щастило, снаряди повз пролітали, але 10 вересня три ракети в центр селища потрапили, тож постраждали магазин, автовокзал та райвідділ поліції.