Допомога ЗСУ і землякам: як жителі Старовірівки стали волонтерами

Вчорашні колеги стали ворогами

До повномасштабного вторгнення Лідія Кучугура 25 років відпрацювала на залізниці. В ніч на 24 лютого вона чергувала на станції Куп’янськ-Сортувальний. Працівники підприємства до останнього не могли повірити в реальність війни, бо довгий час працювали з рф. З російськими залізничниками по спеціальному зв’язку вони вирішували багато виробничих питань, від пошуку «загублених» вагонів до їх транзиту територією України.

Водночас куп’янські залізничники вже з 2014 року постійно відчували подих війни, бо зовсім поряд була Донецька залізниця.

– Ми розуміли бажання росіян потрапити на наш вузол, бо звідси відкривається чотири залізничні напрямки: на Лиман, Харків, Сватове і Валуйки, – розповідає операторка при черговому по станції Куп’янськ-Сортувальний Лідія Кучугура.

Ця станція й прийняла на себе перші обстріли. До Старовірівки окупанти також зайшли одразу. Як говорить пані Лідія, більшість молоді виїхала. В селі залишалися старі та хворі. Вона не виїжджала, бо має 90-річну матусю. Виїхали син із дружиною, яка була вже на 9-му місяці вагітності.

– Виїхала й наша староста, молода жінка, яка сама виховує дитину, тож, щоб зберегти життя, вона змушена була покинути село. З представників місцевої влади залишилася тільки діловод. Ми намагалися підтримати її, – розповідає Лідія Кучугура.

Неодноразово окупанти схиляли до співпраці завідуючу Старовірівським ФАПом Ольгу Водоп’ян, але медикиня не відмовлялася від своєї проукраїнської позиції. Хліб і крупи людям завозив Євген Тімохін.

Мешканців, які залишалися на території, окупанти збирали на сходки. Розповідали, що в райцентрі вже діє Куп’янська обласна рада, яка планує відновити роботу Старовірівської птахофабрики та кар’єру.

– Я запитувала, а хто буде фінансувати ваші плани – роботу дитсадка, школи та інших структур. Коли запитувала про бюджет, вони обіцяли зателефонувати в Москву. Складалося враження, що ці діячі взагалі не знають, що таке бюджет і що кошторис приймають у грудні, а виконують впродовж наступного року, – згадує жителька Старовірівки.

Лідія Кучугура має досвід роботи в органах місцевої влади. Ще до працевлаштування на залізниці громада обирала її секретарем сільської ради. Тож до порад Лідії Василівни люди прислухалися, намагалися не провокувати окупантів і обходити їх іншою дорогою.

– Тих, хто допомагав росіянам, у нашому селі небагато, і з ними вже працюють спецслужби, – розповідає жінка. 

Деокупація і перша гуманітарна допомога

Звільняла Старовірівку 92-га окрема механізована бригада. Люди раділи і водночас були налякані довготривалою окупацією. Питання «як жити далі?» не покидало селян, адже більшість з них була на простої і отримувала лише невелику фінансову допомогу. Пенсіонери хоч і отримували пенсійні виплати на картку, але зняти готівку було ніде. Підприємець Іван Лісіцин почав доставляти людям хліб.

Першу гуманітарну допомогу в село завіз уродженець Старовірівки Андрій Ісіченко. Він і звернувся до Лідії Кучугури, щоб допомогла роздати продуктові набори односельцям. Жінка разом з помічницею декілька днів роздавали 10 тонн «гуманітарки» жителям Василівки, Грушівки і Старовірівки. Транспортом допомогли підприємці Юрій Сабіна та Микола Рябоконь.

– Уже тоді зрозуміла, наскільки це важка робота, бо волонтерські організації, які надають допомогу, вимагають фото- і відеофіксацію. По кожній людині треба було записати паспорт і код, а ще вражала реакція людей – комусь це не подобалось, а хтось, навпаки, брався допомагати з роздачею. Так і сформувалася команда з 10 місцевих волонтерів. Ми всі різні і за віком, і за сферою діяльності. Хтось до війни працював кухарем, хтось вихователем чи на кар’єрі. Є серед нас і залізничники, які наразі вважаються на простої. Та спільна справа об’єднала нас в єдиному прагненні – разом пережити цей смутний час та допомогти тим, хто цього потребує, – говорить Лідія Кучугура.

Згуртувавшись, команда однодумців почала в Інтернеті самостійно шукати волонтерські організації і замовляти необхідні речі. Проблема була в тому, що благодійники готові були відправляти допомогу 10-тонними вантажівками, а потреба Старовірівки становила лише 3 тонни. Тож своєю допомогою старовірівці ділилися із сусідніми селами – Грушівкою та Нечволодівкою.

Насамперед волонтерській організації необхідно було зібрати інформацію про тих, хто залишається на території, їхній вік та стан здоров’я. До роботи долучилися вчителі Старовірівської школи, які обійшли всі двори, склали списки жителів із зазначенням року їхнього народження і з приміткою маломобільності. Зібрана інформація показала, що на 340 наявних у селі дворів проживає після деокупації 645 людей, з них 66 – це діти до 14 років.

– Спочатку роздавали хліб, замовляли і привозили ліки, підгузки для маломобільних людей, дитячі товари, – згадує пані Лідія.

Інша проблема, що виникла в холодну пору, – людина похилого віку, навіть отримавши «гуманітарку», не в змозі донести її додому самостійно. Місцеві волонтери допомагали – і процес роздачі затримувався в часі.

– Роботи додавала зимова та весняна багнюка. Після видачі «гуманітарки» доводилось вимивати приміщення. Тож разом прийняли рішення розвозити допомогу по дворах. Село протяжністю близько 7 кілометрів місцеві волонтери розділили на дільниці по 25 обійсть для кожного. Після приїзду в село вантажівки команда волонтерів оперативно збиралася, щоб перевантажити товари на легкові приватні автівки і відразу розвести їх по дворах. Таким чином виконуємо і рекомендації правоохоронців щодо дотримання правил безпеки і зібрання людей, – ділиться досвідом Лідія Кучугура.

Дуже актуальними для деокупованої громади є фінансові і медичні місії. Оформленням списків для отримання коштів від міжнародних організацій займається діловод Людмила Борзіло. А сімейна лікарка Олена Слєпченко, приїжджаючи з медичними місіями, роздає людям необхідні ліки. Медичну допомогу людям надає завідувачка ФАПу Ольга Водоп’ян. Усіх маломобільних волонтери забезпечили візками, милицями, ходунками.

До села надходить багато дитячого одягу, предметів гігієни та побутової хімії. Ними волонтери діляться з жителями ближніх сіл. Родина Крохмальних, Віталій та Орися, привозили в село підгузки, ліки, а до Дня захисту дітей кожному маленькому мешканцю презентували солодкі набори. Діти могли обрати собі і м’яку іграшку, надану благодійниками.

Як говорить пані Лідія, «гуманітарки» в село привозили дуже багато. Старовірівці могли б запастися на рік, а то й на два крупами та консервами.

– На Куп’янському напрямку працювали військові з Волині. Їхні земляки збирали і привозили продукти для них. Однак ті відмовлялися, бо їхня частина була забезпечена харчуванням. Тож «гуманітарку» волиняни залишали старовірівцям, – розповідає місцева волонтерка. 

Допомога ЗСУ згуртувала громаду

Побачивши, що люди в селі забезпечені продуктами повністю, старовірівські волонтери вирішили, що можуть допомагати військовим. Однак їхня команда не має офіційного статусу волонтерів і не може їздити на фронт. Тож знову пошуки, і як результат – спільна діяльність з черкаськими волонтерами. Руслана Лоцман, заслужена артистка України, є землячкою Лідії Кучугури, тож саме з її командою і почали співпрацювати старовірівці. Їм стає в пригоді досвід нових колег, бо ще у квітні 2014 року співачка організувала та взяла участь у Всеукраїнському благодійному турі на підтримку українських військових та вимушених переселенців з Криму та Донбасу.

До благодійної діяльності долучилися мама і сестра Руслани. Лілія і Галина Лоцман у складі БО «Волонтери Шполянщини» збирають донати на армію, проводять закупівлю автомобілів і дронів, готують консерви і возять їх на «нуль». Коли черкащани привозять допомогу військовим на Куп’янський напрямок, пані Лідія дає їм відпочити у своєму будинку. Також старовірці долучилися до збору харчів для виробництва консервів. Люди зносили крупи, які раніше самі отримували як гуманітарну допомогу. Несли городину, мед, віск для виробництва свічок.

Крім того, люди повертали отримані раніше пледи, рушники, спальні мішки, постільну білизну, щоб волонтери передали їх для госпіталю у Баштанці. За три дні старовірівці зібрали 26 посилок по 30 кілограмів. Усі речі були нові. Мешканці зносили тканину, з якої їхні односельці шили рушники на потреби госпіталю.

– Дуже багато ковдр, подушок, які ми збирали, черкащани розвозили по гарячих точках, бо в них для цього є спеціальні перепустки, – говорить співрозмовниця.

До збору допомоги для військових долучився і старовірівець Олег Лубенець. Він задонатив на дрони та на перепоховання загиблого місцевого Героя. Також 20 тисяч гривень дав на закупівлю пікапа, на який старовірівці збирали разом з куп’янським волонтером Олександром Бауліним. Його і старовірівських волонтерів пов’язує тісна співпраця. Він дуже часто виїжджає до військових, які утримують Куп’янський напрямок, тож люди можуть передати гостинці захисникам. Гроші для ЗСУ перераховують і ті, хто виїхав за кордон.

Кошти для військових приносять місцеві мешканці, пенсіонери, багатодітні родини. Оскільки продуктів достатньо, то на зібрані суми старовірівські волонтери закупляють і передають на «нуль» смаколики для військовослужбовців. Жителі Старовірівки не залишаються осторонь горя родин, в яких загинули захисники з місцевих. Фінансову допомогу для них збирають від 25 до 50 тисяч гривень.

Фізичну допомогу волонтерам надають чоловіки, які залишаються в селі. Олександр Медведєв, Анатолій Скидан та Микола Рябоконь виконують транспортні роботи, Володимир Чижов зашиває вікна в будівлях, що постраждали після «прильотів». А Петро Козирєв навів лад на території церкви, звідки втік батюшка, який підтримував «рускій мір». Чекаючи повернення земляків, старовірівці разом взяли участь у толоці. Прибирання території навколо Будинку культури організувала місцева жителька Любов Міщенко.

– Ми – українці, ми на своїй землі, ми багато пережили, але обов’язково дочекаємося кращих часів, – наголошує Лідія Кучугура.

До війни в населеному пункті працювали Старовірівський кар’єр, цех з виробництва скловати, залізниця, відділення Укрпошти, школа, дитсадок, медпункт, підприємство ЖКГ. Наразі більшість людей працездатного віку залишилася без роботи. Але кожен з них спрямовує свою енергію на добрі справи, щоб наблизити Перемогу. Вони впевнені у відбудові всього, що пошкоджено обстрілами російських військ. Та сумніваються щодо відкриття відділення Укрпошти в своєму селі, адже до них не приїжджає навіть пересувне відділення.

– У нас є хороше приміщення для поштових працівників, у нас є люди, готові працювати листоношами, і у сьогоднішніх умовах відділення Укрпошти значно б спростило роботу місцевих волонтерів, – впевнена пані Лідія.

P.S. Лідія Кучугура дякує всім старовірівцям, хто працює поряд і підтримує своїх земляків: Олені Міршавці, Валентині Козир, родині Кіріянових – Інні та Андрію, Наталі Сєріковій, Олені Ходак, Олені Кропивницькій, Руслану Александровичу та Людмилі Борзіло.

Обласне медіа «Слобідський край» частково об'єднало свої зусилля та майданчики з «Новим життям» (Близнюки), «Обріями Ізюмщини», «Куп'янськ.City» («Вісник Куп'янщини») та іншими ЗМІ регіону, щоб сприяти широкому розповсюдженню інформації про події на Харківщині.