В окупованій громаді на Куп’янщині ходив до церкви у вишиванці: історія залізничника з Петропавлівки

Страшну звістку про початок повномасштабного вторгнення родина Олега Гетти почула, як і більшість українців, зранку по телевізору. Новини доповнилися вибухами, які жителі Петропавлівки почули в перший же день війни. До обіду чоловік сходив на роботу, а потім відправив сім’ю на Полтавщину. Розумів, що залишатися в селі їм небезпечно – дорослий син раніше воював в АТО, а жінка, вчителька молодших класів, ніколи не приховувала своїх проукраїнських настроїв. Родина знала з досвіду сусідньої Луганщини, що може бути, коли йдуть «красні танки». Так у селі називали техніку росіян.

– Керівник підприємства не пішов на співпрацю з окупантами, тому питань з виходом на роботу в мене не було. Я навіть забрав у відділі кадрів свою трудову книжку, зобов’язавшись повернути її після закінчення бойових дій, – згадує залізничник.

Олег Гетта з дружиною

Залишившись один вдома, чоловік увесь свій час присвячував господарству, займався городом. За російською «гуманітаркою» жодного разу не ходив і взагалі уникав окупаційних блокпостів, де перевіряли документи. Допомагав людям. Двом родинам з трьома дітьми надав притулок у батьківській хаті в Кучерівці. Ще дві сім’ї зустрів по дорозі – вони їхали з Ізюма, їх поселив у своєму будинку.

– Жили однією родиною, їли за одним столом, харчувалися домашньою картоплею та закрутками, це все у мене було своє. На нашій вулиці проживали люди переважно пенсійного віку, більшість з них проукраїнські налаштована. У сусідів було дві корівки, я допомагав їм, а вони ділилися молочком та сметанкою, – розповідає Олег Гетта.

«Нова» влада не відразу зайшла в Петропавлівку. На свій день народження 15 травня минулого року Олег Гетта ще ходив у церкву, одягнений у вишиванку. До кінця травня на школі в центрі села майорів український прапор. На думку корінного петропавлівця, представники місцевої влади, що не погодились на співпрацю з окупантами, встигли сховати ще й списки учасників АТО.

– У село росіяни приїжджали з обшуками, заїжджали і до мене. Однак постійно в Петропавлівці не проживали. Українська влада протрималася тут майже до кінця травня. «Руського міра» в нас не було, – стверджує місцевий житель.

Поки ще був телефонний зв’язок, чоловік підтримував контакт з однокласником – військовослужбовцем з Кам’янки. Спілкувався і з друзями сина, з якими той раніше служив на Донбасі. 

«Вот вы и приехали!»

Ця фраза запам’яталася чоловікові на російському кордоні. Наприкінці серпня минулого року Олег Гетта вирішив усе ж евакуюватися до родини. Разом з двоюрідним братом вони планували виїхати через росію до країн Балтії, а потім повернутися в Україну. Тут уперше за весь час окупації росіяни перевіряли його документи. Побачивши, як прикордонник у своєму реєстрі робить відмітку «задержан», найбільше злякався, щоб окупанти не залишили його на території росії. Сподівався, що власне алібі врятує.

Перед від’їздом Олег отримав від сімейного лікаря довідку про необхідність консультації в лікаря-уролога. За легендою, їхав саме до лікарні. І взагалі нічого не знає, бо він простий «колхозник». Коли спецслужби почали питати, де родина, чоловік розповідав, що дружина також хворіє, син заробив грошей у Польщі та повіз її на лікування. І виїхали вони ще до війни.

«Не до войны, а до начала специальной военной операции», – виправляли чоловіка окупанти. І все ж затримали. З надітими на голову мішками брати опинилися в застінках ізолятора тимчасового утримання. Допит проводився під автоматами, їх били прикладами. Запитували про «Правий сектор», про знайомство з куп’янським активістом Миколою Маслієм, чи підпалювали вони Дім профспілок в Одесі, чи брали участь у заходах на Майдані в Києві і чи кидали коктейлі Молотова у беркутівців. Чоловіки стояли на своєму – не знали, не бачили, не чули. Переночували у своїй машині під конвоєм, а вже зранку їх з мішками на голові забрали у Куп’янськ. Автомобіль, на якому куп’янчани вирушали в дорогу, росіяни вели вслід за ними. 

У VIP-камері були вода і туалет

Братів помістили в різні приміщення для утримання в’язнів у будівлі поліції в Куп’янську.

– Нас пороздягали, забрали всі особисті речі. Брата кинули в одну камеру, мене – в іншу. Я потрапив у так звану 14 VIP-камеру, бо там були вода і туалет, – розповідає Олег Гетта.

У двомісній камері перебувало четверо людей, але, як згадує заручник, бувало одночасно і до восьми затриманих. Хлопці зустріли його добре, дали одяг. Однак ніхто багато про себе не розповідав. Знали тільки, що хтось уже сидів і по 90 діб, а хтось по 30. Співкамерникам Олег сказав, що футбольний фанат, а затримали тому, що, скоріш за все, його телефон не сподобався.

На допити його водили, надівши мішок на голову, але тортурам не піддавали. Знову запитували про сім’ю, де вона знаходиться, чи є в нього зв’язок із СБУ та ЗСУ і чому дружина не приносить передачі.

– Коли ще перебували на кордоні, брат устиг через Вайбер повідомити рідним, що нас затримали, тож дружина офіційно подала на мене в розшук як на зниклого безвісти. А родичів у Куп’янську попросила понести мені передачку. Вони думали, якщо пакунок для мене візьмуть, значить, я перебуваю в цій тюрмі. Та «вертухаи» передачі для мене не брали, – розповідає чоловік.

Харчували затриманих обідами, які готували на кухні, що розміщувалася поряд, у приміщенні митниці: «Якась «похльобка» зранку, в обід макарони, а ввечері і взагалі нічого». Однак, коли прилетіло в митницю, взагалі перестали давати їжу. На той час затриманого готували для проходження поліграфу, який росіяни привозили з бєлгорода. Пояснювали: «Неужели вы фильмы не смотрите о русских разведчиках? А еще на этом аппарате можно узнать, изменяет ли вам жена».

– Та нема часу в нас серіали роздивлятися, а дружині я й так довіряю, – відповідав полонений.

«Нужно с вами что-то решать», – говорили представники спецслужб, та вирішити так нічого й не встигли, бо почався Харківський контрнаступ – вони самі були налякані, поспіхом десь збиралися. Вже навіть не вимагали від ув’язнених співати гімн росії.

Чотири довгих дні чоловік чекав результатів поліграфу. Співкамерники сподівалися, що його відпустять, записували телефони, щоб він повідомив родичам про їхнє місце перебування. Однак Олег відчував, що, якби не ЗСУ, які швидко звільнили Куп’янськ, про нього б не дізналися і його рідні. 

Розбили грати та пішли по домівках

З вечора 7 вересня окупанти позакривали всі приміщення для утримання полонених і, завантажившись на машину, поїхали. Затишшя спонукало людей до дій. У слідчому ізоляторі сиділи хлопці з Тавільжанки і Вільшани, вони й почали першими руйнувати грати. Звільнившись самі, повідчиняли інші камери – допомагали полоненим. Визволили й ув’язнених, бо у дворі залишалися хлопці, прикуті кайданками. Люди панікували через нерозуміння ситуації, та насамперед шукали свої документи. Знайшовши свої речі, розходилися по домівках. Жителю Петропавлівки вдалося знайти паспорт, однак дорога додому на інший берег річки для нього була закрита російською технікою. Інші документи, як і машину брата, знайти в ту ніч вони так і не змогли. Родич залишився навіть без паспорта.

– Він пішов до себе на Канцедалівку, а ми з односельцем спустилися до Осколу в надії потрапити додому. Сподівалися, що проїдемо до села зранку на маршрутці, – розповідає Олег.

Однак, побачивши на мосту російський БТР, вирішили діставатися на лівий берег самотужки і по одному. Олег Гетта пішов через Канцедалівку:

– Йшов поза кущами по Студентській, машини присвічували фарами, боявся, щоб не помітили, бо надворі ще була комендантська година. 

20 днів до звільнення Петропавлівки

По дорозі чоловік зайшов до брата додому. На сніданок посмажили картоплі і почали розмірковувати, що робити далі. Брат узагалі без документів, а Олегу небезпечно повертатися додому. Скоріш за все, його «здав» ворогам запроданець-поліцейський.

Вирішив йти пішки близько 40 кілометрів по трасі на Подоли і тимчасово зупинитися в колеги. Пообіцяв брату навідати його маму на Цукрокомбінаті, щоб жінка не хвилювалася за сина. По дорозі зустрів родичів дружини, які попередили його, що додому повертатися небезпечно. Як з’ясувалося, сусід-поліціянт дійсно спробував заселити в його будинок своїх колег з росії. А квартирантів, яких перед від’їздом по договору заселив у свій будинок сам господар, виставив на вулицю. Жіночка була вагітна, але це не завадило окупантам знищити всі документи і порвати договір. Родичі дружини, які жили неподалік, встигли заселити в будинок ще й родину з трьома маленькими дітьми, яка переїхала з Ізюма.

Дві доби Олег Гетта перебував у знайомого. Із Заоскілля вони спостерігали за бойовими діями в Куп’янську, бачили, як палало місто, і раділи, коли через два дні ЗСУ його вже повністю звільнили. Сподіваючись, що також швидко деокупують Петропавлівку, чоловік пішов пішки додому.

– З’явився, хоч і поганенький, зв’язок, і я зміг переговорити із сім’єю, – ділиться спогадами Олег.

Як виявилося, син почав займатися волонтерством. 12 вересня він приїжджав у деокупований Куп’янськ, намагаючись знайти батька, щоб забрати його із собою. Зв’язався Олег Гетта і з однокласником-військовим, повідомив його про свої наміри перепливти Оскіл. Однак друг зупинив, сказав, що на той час якраз по річці йшли бої. Вже вдома чоловік майже 20 днів чекав на звільнення рідного села.

– Ми сиділи в моєму дворі, у погребі, чотирнадцять чоловік. З нами були дві бабусі-сусідки, старші 80 років, ще одній – за 70, троє маленьких дітей. Їжу готували на всіх в літній кухні на дров’яній печі. Обстріли не припинялися – діти дуже боялися, плакали. Але все розуміли: тільки загуркотіло – відразу в погріб, а як не встигали, то в коридор, ховатися між двома стінами. Бувало, що в погребі залишалися й ночувати. Бабуся, яка пересувалася тільки на ходунках, узагалі весь день залишалася у підземному укритті. На той час у двір було два «прильоти», – згадує деокупацію Петропавлівки місцевий житель.

Розповідає, з якою радістю всі зустрічали українських військових, які зайшли на їхню вулицю. Син-волонтер наступний свій візит 30 вересня здійснив у Петропавлівку. Разом з другом вони привезли землякам хліб, сірники, свічки та ліки. Батька він вивіз без попередніх зборів.

Перебуваючи вже на Полтавщині, Олег Гетта дізнався, що брат знайшов свій автомобіль, який стояв на вулиці. В неушкодженому авто лежали документи обох родичів. Чоловіки зробили висновок, що, скоріш за все, російські викрадачі загинули в приміщенні митниці після «прильоту».

Діставшись до Інтернету, Олег зрозумів ситуацію, яка трапилася з ним. Знайомий з Голландії переслав чоловікові публікацію з російських соцмереж. Група з маркуванням «Чистка Купянска» містила інформацію про родину Гетти. В публікації йшлося про сина АТОвця, який, як зазначалося в дописі, втік на період СВО і разом з батьком здавав позиції російських військ. Було написано також про дружину Олега – заступницю директора школи, яку проросійський паблік називав нацисткою. Чоловік вважає, що саме через цю публікацію його і затримали.

Наразі Олег Гетта пройшов спеціальну перевірку та відновився на роботі. Вважається на простої. Говорить, що хоча залізниця і не функціонує в Куп’янську, але колеги, що перебувають на деокупованій території і не співпрацювали з окупантами, на роботу ходять. Усувають наслідки обстрілів, наводять лад на території. Телефоном чоловік спілкується із земляками і з нетерпінням чекає Перемоги, щоб повернутися до рідної Петропавлівки.

Обласне медіа «Слобідський край» частково об'єднало свої зусилля та майданчики з «Новим життям» (Близнюки), «Обріями Ізюмщини», «Куп'янськ.City» («Вісник Куп'янщини») та іншими ЗМІ регіону, щоб сприяти широкому розповсюдженню інформації про події на Харківщині.