Дослідник слобожанських старожитностей
 Колаж Бріани Янковської
            Колаж Бріани Янковської
        
                                Російський учений зі слобожанським корінням, який досліджував Україну, Вадим Пассек прожив усього 33 роки, але залишив по собі цінну наукову спадщину.

Вадим Пассек. Мал. з megabook.ru
Він народився в Тобольську, куди його батька заслали через інтриги, пов’язані зі спадщиною; виріс у нестатках і злиднях. У родині, де було чотирнадцять дітей, він зміг закінчити юридичний факультет Московського університету; дружив з Олександром Герценом і поділяв його ідеали; під час страшної епідемії холери в 1831 році працював у холерних бараках і ставив на собі досліди, вивчаючи умови, за яких заражалися на цю хворобу; займався статистичними описами губерній; вивчав і описував пам’ятки археології; залишив по собі десятки робіт, які сьогодні вважаються зразком наукового романтизму. Цей російський вчений досліджував і описував Україну, і його коріння – зі Слобожанщини. Село Зарічне Вовчанського району колись називалося Пассеківка, або Спаське.
Звідки родом
Старовинний дворянський німецький рід Пассек був дуже великим. Як його обрусіла гілка опинилася в Бєлгороді – окрема історія. Проте представник цієї гілки Богдан Іванович Пассек був там у другій половині XVIII століття суддею малоросійського генерального суду і воєводою. Його син Василь, власник маєтків Спаське (нині Зарічне) і Нетайлівка (нині Металівка) у Вовчанському повіті на Харківщині, одружився потайки на своїй двоюрідній сестрі, інсценувавши для батьків її загибель. Незабаром після народження сина, теж названого Василем, він помер, вказавши в заповіті двох опікунів – сусіда по маєтку графа Гендрикова і свого брата, всесильного білоруського губернатора Петра Богдановича. Коли хлопчикові було п’ять років, граф Гендриков помер, і другий опікун цим скористався. Він приховав заповіт, віддав хлопчика спочатку в пансіон, а потім записав у Вологодський мушкетерський полк під прізвищем Пасков. Дружину брата він змусив повернутися до рідних, а маєтки привласнив. Коли Василь виріс і почав вимагати те, що йому належало, дядько доклав усіх зусиль, щоб племінник опинився спочатку на п’ять років у фортеці, а потім на 20 – у засланні в Сибіру, позбавлений дворянського звання, майна і – фактично – засобів до існування. Там, на засланні, і народився майбутній вчений Вадим Пассек.
Важка юність
Вадиму Пассеку було 18 років, коли сім’я із заслання приїхала в Москву. Жили Пассеки більш ніж скромно: у кімнаті у Вадима був старий диван, два або три старі солом’яні стільці, на які страшно було сідати, а тому всі друзі сиділи на підлозі на диванних подушках. Усе було дуже бідно, але якось весело й життєрадісно.
Вадим закінчив юридичний факультет зі срібною медаллю; за участь у боротьбі з епідемією холери в Москві отримав чин титулярного радника, що давало право на державну службу, і був запрошений до Харківського університету. Він одружився і виїхав до Харкова, щоб обійняти місце на кафедрі, але дорогою його обігнала поліцейська депеша до керівництва університету, в якій говорилося, як згадував Герцен, що «...не велено давати йому кафедри за відомі уряду зв’язки зі зловмисними людьми». Зловмисними людьми були сам Герцен і його друг Огарьов, з якими дружив Вадим Пассек і яких саме в цей момент заарештували.

Дружина Вадима Пассека - Тетяна. Мал. з biozved.ru
Вадим Пассек залишився без коштів для існування, під поліцейським наглядом і – з молодою дружиною. Вадим вирішує оселитися в Пассеківці, яка на той час була поділеною між ним і ще трьома старшими братами, і зайнятися літературно-історичною працею.
На Харківщині

Зарічне Вовчанського району, колись - Пассеківка. Фото з megabook.ru
Молода сім’я влаштувалася в Пассеківці. В очікуванні місця на кафедрі ученого-початківця було зараховано до статистичного комітету. У його обов’язки входило збирати відомості про Харківську губернію і скласти її опис; одночасно він вивчає природу України, устої і звичаї її мешканців; згодом ці спостереження увійдуть до складу «Нарисів Росії». Жили Пассеки за півверсти від села, у панській садибі, що стояла на невеликій річці, яка впадала в Сіверський Донець. Щоправда, садиба – це голосно сказано. Насправді це був старий прадідівський будинок, довгий і низький, критий очеретом, з низькими вікнами, обмазаний глиною і побілений зсередини і зовні крейдою. На зиму родина перебиралася до Харкова, знімаючи квартиру. У Харкові в молодої сім’ї народився перший син – Олександр.
З-під пера Вадима Пассека виходить не тільки «Історико-статистичний опис Харківської губернії», який він зробив «з обов’язку», а й «Міста Харківської губернії з картами, планами і гербами», «Нарис Харківської губернії», «Кургани і городища Харківського, Валківського та Полтавського повітів», «Харківський Троїцький ярмарок». Одночасно він пропонував досліджувати кургани й городища по всій Росії, «від Дунаю до Забайкалля», як він висловився в поданні Московському товариству історії і старожитностей. Не маючи можливості здійснити цей величезний план, Товариство доручило йому оглянути кургани якоїсь однієї губернії, що й було їм виконано щодо Харківської губернії (опис курганів і городищ було надруковано в кількох редакціях).
Першовідкривач
Вадим Пассек став першим дослідником однієї з найбільш значущих пам’яток Харківщини давньоруського періоду – Донецького городища. Саме Пассек довів, що це городище і є літописним Донцем, згадуваним у «Слові о полку Ігоревім». Він зняв план городища, розчистив і розкопав рів з північного боку, що дозволило знайти безліч давньоруських артефактів.

Донецьке городище під Харковом на р. Уди. Фото з архіву автора
«Оглядаючи та досліджуючи городища і кургани, він оглянув більшу частину укріплень по річках Дон, Уди, Мож, при вершинах Коломаку і доставив в Імператорське товариство історії і старожитностей Росії звіт про свої дослідження, разом зі складеними їм картами розташування насипів і описом курганів і городищ Харківського, Валківського та Охтирського повітів. Крім того, він привіз для Московського університету три статуї або кам’яні баби зі степів України, чудові своєю величиною і цілісністю, з якою збереглися до нашого часу», – записує Тетяна Пассек. Тут же, на Харківщині, Вадим Пассек задумує головну працю свого життя – багатотомний збірник «Нариси Росії», куди, на думку автора, мали ввійти і його етнографічні спостереження. Однак у 1837 році Пассеки змушені були покинути Харківщину – міністерство внутрішніх справ, у веденні якого було статистичне відділення, перевело Вадима Васильовича в Одесу – йому доручили скласти статистичний опис Таврійської губернії. На Харківщині, яка стала для них рідною, Пассеки провели три з гаком роки. Вченому залишалося всього 5 років життя.
Вадим Васильович Пассек прожив 33 роки. Він помер 25 жовтня 1842 року в Москві від швидкоплинних сухот, які виникли як наслідок застуди. Через дивний збіг обставин одну з останніх його робіт – «Історичний опис Симонова монастиря» – було оплачено на прохання автора замість гонорару відведенням місця на монастирському кладовищі.
