І для рук, і для ніг: як харків'янин винайшов велосипед

20.06.2021 13:00 Хронограф
Фото: sibauto.su Фото: sibauto.su
Півстоліття тому співробітник Харківського університету винайшов дуже цікавий, а до того ж корисний вид транспорту – велосипед, який можна приводити в дію і силою рук, і силою ніг. Але, як кажуть, «не пішло»: начебто і суспільна зацікавленість була, і університет підтримував, а от здолати бюрократичні перепони та байдужість чиновників ніяк не вдавалося.

Чому і кому цей винахід міг бути корисним, а також як винахідник намагався випустити його в широкий вжиток, читайте в нашій газеті за 20 червня 1971 року.

І велосипед можна винайти

Велосипед у перекладі з латині означає «швидкі ноги». З однаковими затратами енергії людина на велосипеді розвиває в 4 рази більшу швидкість, ніж при ходьбі.

З’явилася ця машина близько 170 років тому. За цей час вона вдосконалювалася, змінювалася її форма, вага, але принцип лишився той самий. Змінити його, здавалося, неможливо. Недарма усталився іронічний вираз «винайшов велосипед».

Читайте також: Як у Харкові «Космонавта» зробили

Та прийдіть на подвір’я Харківського університету імені Горького і ви побачите не зовсім звичайну картину: по майданчику людина катається на велосипеді, працюючи то ногами, то… руками. Це винахідник нового типу велосипеда старший науковий співробітник науково-дослідного сектору університету Леонід Олексійович Дутов.

Замість звичайного руля на велосипед поставлено колонку переднього приводу з двоступінчастою ланцюговою передачею. Обидва колеса ведучі. Переднє – від ручної передачі, заднє – від ножної. Можна застосувати обидві разом або окремо.

На знімку: Л. Дутов на велосипеді власної конструкції. Фото з газети «Соціалістична Харківщина».

Для чого слід було «винаходити велосипед»? У зв’язку із зростанням технічного прогресу людина стала вести малорухливий спосіб життя. Кардіологи всього світу дійшли одностайної думки: слід більше рухатися. Новий тип велосипеда в цьому відношенні ідеальне знаряддя, бо дає одночасне навантаження на ноги, руки, м’язи тулуба.

Новинка була випробувана спеціалістами Центрального конструкторсько-технологічного бюро велосипедобудування, які дали машині позитивну оцінку. Модель велосипеда з додатковим ручним приводом готується для демонстрації на ВДНГ.

На початку цього року в одній з центральних газет була надрукована невелика інформація про експеримент Л. Дутова. На його адресу відразу потекли листи з Москви, Горького, Бєлгорода, Ашхабада, Мукачева, Свердловська, Пензи, Ростова та інших міст.

Читайте також: Зроблено в Харкові: як був винайдений кращий гоночний велосипед країни

Доцент В. Перевалов з Ялти просить вислати зразок машини для з’ясування попиту санаторіїв і будинків відпочинку.

Член президії вченої ради географічного товариства Казахської РСР доцент О. Берггрін береться випробувати машини на різних висотах – від Ілійської долини до високогір’я, залучивши спортсменів-велосипедистів Алма-Атинського інституту фізкультури і працівників кафедри фізіології.

«У мене просто крила виросли, коли прочитав замітку! – пише В. М’ягков з Горького. – З дитинства їздив на велосипеді. Потім захворів, довелося облишити любиме заняття, бо ослабли ноги. А сидіти на призьбі не хочеться, бо руки ще міцні…»

Пишуть спортсмени і люди похилого віку, інваліди Великої Вітчизняної війни і спеціалісти. У всіх одне запитання: де можна купити нову машину? Коли немає в продажу, просять виготовити і прислати.

На жаль, нічого позитивного Леонід Олексійович відповісти їм не може.

Завод імені Петровського, звичайно, не особливо зацікавлений починати серійне виробництво машин, які не входять в план і ще невідомо, який матимуть попит. Університет пропонує свій варіант: скласти власними силами 50 велосипедів, але потрібні деталі.

Встановити істину можна лише практикою. Без широких випробувань нового велосипеда, яким уже зацікавились найрізноманітніші верстви населення, зробити це неможливо. А для випробувань потрібно принаймні 50–100 машин.

На нашу думку, велозаводцям слід піти назустріч ентузіастам з університету.

Підпис - Г. Жамойдо

Автор:
Інна Можейко