Скорботний день 22 червня: що відбувалось на Харківщині 80 років тому

22 червня 1941 року війна ввійшла в кожну хату України, в кожну родину, щоб стати найбільшим лихом: для когось – на найближчі чотири роки, а для когось – на все життя. Для більшості все почалось с урядового повідомлення по радіо рівно о 12.00. З того часу минуло 80 років, але день 22 червня залишився в пам’яті народу чорним, скорботним днем. Як це було – згадуємо разом. «Провідниками» в ті часи стануть документи, історичні матеріали та спогади очевидців.

Ці два фото були розміщені в газеті "Соціалістична Харківщина" з різницею в три дні. Перше - в суботньому номері від 21 червня 1941 року, друге - у вівторок, 24 червня. Підписи: "Харків\'яни відпочивають на річці Уди" та "Перші мобілізовані".   Між цими фото ціле життя. Хлопці на другому фото посміхаються: вони впевнені, що через кілька тижнів повернуться додому з перемогою. Хто з них залишився живим - невідомо...

Олесь Гончар «Людина і зброя»

«Все було, як і раніш: дерева спокійно зеленіють, і день тихий – ні сонячний, ні хмарний, в теплій поволоці імлистій, тільки тривога мовби розлита в повітрі, вона вже пройняла місто і душі людей.

Сумська клекоче. На перехресті біля репродуктора – натовп. Тут ще надіються: може, пригасне? Може, це який-небудь лише місцевий прикордонний конфлікт? Люди ждуть новин, гнітить невідомість, а радіо тим часом гримить музикою, передає бойові марші.

У вікнах квартир уже чиїсь руки зсередини обклеюють шибки смужками паперу навхрест, всюди вони біліють як цифри «XX» – двадцятий вік... А в подвір’ях мешканці будинків беруться рити щілини, схованки від бомб – такий наказ штабу ППХО.

Біля студентського гуртожитку Гіганта побачили маленького червоноармійця; з квачем у руці, він саме наклеював на стіні будинку свіжовіддруковане, набране чорним великим шрифтом оголошення.

Підійшли, стали читати. Наказ про мобілізацію»

Читайте також: Як жив та воював останній Герой Харкова

Зі спогадів харків’янки Алли Солощук* (на момент початку війни їй було 13 років)

«Мене повідомлення про війну застало в черзі за молоком на Кінному ринку. У цей день ніяких ознак війни в місті не було, крім розмов і загального страху. Наступного дня розносили повістки з військкомату, почалася мобілізація, почали обладнувати військові госпіталі. Під госпіталь забрали і нашу школу № 18, де я встигла закінчити 6 класів»

Зі спогадів жительки Красноградського району Варвари Сальникової

«Коли розпочалася війна, мені виповнилось дванадцять. Про початок війни люди дізналися 22 червня тількі після обіду – радіо було лише в сільській раді. Моя мама, Акулина Терентіївна Шатохіна, працювала в ланці, виконуючи по декілька норм, була стахановкою. Батько, Микола Матвійович, трудився на тракторі. На війну забрали з останньою мобілізацією. Прийшла повістка з військкомату, зібрав речі – невеликі пожитки і пішов на війну. Пішов у вічність… А вдома лишилося трійко дітей. Тяжко і важко нам було. Мама хворіла. І все лягло на мої плечі.

Усіх чоловіків нашого села забрали на фронт. Урожай так і лишився на полі. У вересні 1941 року мою рідну Берестовеньку окупували…»

Із книги спогадів Бориса Панасенка «Війна очима хлопчика» ⃰ (на момент початку війни йому було 11 років)

«Спочатку було повне нерозуміння того, що відбувається, не тільки наше, дитяче, але і багатьох дорослих. Пам’ятаю розмови типу «Ось тепер наші їм покажуть!», «Німецький пролетаріат за нас, він підніметься, і Гітлеру кінець». Щоправда, настрій у людей був стривожений і пригнічений, але це в дорослих. Були введені картки на продукти і, насамперед – на хліб. Ось тут і почалося. Адже хліб відрізався і «відважувався». Виходило дуже повільно і скандально, в результаті відразу ж з’явилися довжелезні, багатогодинні черги. Відповідно стали з’являтися різні чутки.

Перші бомбардування Харкова викликали здивування: «Як це їм удалося долетіти, пробитися крізь заслони наших «ястребків»?» І раптом з’ясувалося, що ніяких «заслонів» немає...

Швидко з’ясувалася повна безглуздість рекомендованої наклейки на вікна паперових смуг хрест-навхрест. Ефективним було тільки суцільне заклеювання скла марлею...»

Зі спогадів жительки Краснограда Зої Кущій (Лагота)

«…Про війну я дізналася в літньому таборі, на підводі разом з дівчатами повернулася до міста. 24–25 червня всі чоловіки йшли до військкомату. По радіо весь час говорили про мобілізацію. На ранок я разом з дівчатами стояла на ганку військкомату з проханням відправити нас на фронт медсестрами. Через декілька днів у місті відкрили госпіталь. Сюди почали привозити перших поранених. Один за другим прибували ешелони на залізничний вокзал. Почалася евакуація. А люди продовжували копати окопи…»

Із щоденника студента історичного факультету Харківського університету Давида Канєвського (про будівництво оборонних укріплень)

«У сотнях вагонів ми прибули сюди... Професори, студенти, аспіранти – всі тут...

...Це відбувалося в Ріпках. Там я дізнався, що таке важка фізична робота. Ми згорали на сонці, по вісім-десять годин працюючи землекопами. Виснажені, ми ненаситно їли, спали кам’яним сном і піднімалися, даремно намагаючись пригадати сон…»

Із книги спогадів Ростислава Рибальченка «Край улюблений Мала Данилівка»⃰ (на момент початку війни автору було 9 років)

«...У повітрі пахло грозою, і всі відчували, що за кілька днів має наступити розрядка, яка і сталася вранці 22 червня 1941 року. У той же день почалася мобілізація. Продуктові магазини миттєво спорожніли, матеріальне благополуччя, що намітилося, різко обірвалося... Інформбюро, хоча скупо і неохоче, повідомляло, що наші тимчасово (вдало знайдене слово) залишали місто за містом, а через тиждень ми втратили Мінськ.

В один з жовтневих днів жителі селища почули стукіт коліс по брукованій дорозі. Багато хто вийшов подивитися на те, що відбувалося «на шляху». Погляду людей відкрилася безрадісна картина: нескінченною колоною, не дотримуючись строю, бійці Червоної Армії відступали. Це було жалюгідне видовище. Брудні, з худими неголеними обличчями, які, не дивлячись на всі боки, з приреченим виглядом кудись брели...

Пересування військ тривало два дні, а потім настала гнітюча тиша, невідомість...»

Читайте також: За 165 днів до війни: зима 1941 на Харківщині на сторінках нашої газети

Із книги спогадів Бориса Панасенка «Війна очима хлопчика» ⃰ (на момент початку війни йому було 11 років).

«Найбільш гострими спогадами про останні дні перед здачею міста є так звана «грабиловка» і пожежа Будинку проектів. ...Прославилася «грабиловка» кондитерської фабрики «Кофок» (кондитерська фабрика «Жовтень»), де, як говорили, були навіть смертельні випадки. Щоправда, там виявилися великі запаси продовольства...

Безумовно, що Будинок проектів теж став жертвою «грабиловки»... показово, що за кілька днів до пожежі у дворі почали палити купи документів. Але, можливо, хтось зрозумів, що ніж тягати папери у двір, простіше їх спалити разом з будинком. Чи була директива... чи через недбальство, але горів Будинок проектів дні три ще в жовтні 1941 року»

Зі звіту секретаря Харківського обкому А. Єпішева в ЦК КП(б)У*

«Місто Харків залишено ворогові без світла, води, каналізації, запасів палива і будь-яких запасів хліба та інших продовольчих товарів»

⃰ Надається у перекладі

Харківщина: хроніка подій 22 червня – 24 жовтня 1941 року

22 червня, 9.00 – командування Харківського військового округу і керівництво області отримали інформацію про напад фашистської Німеччини на СРСР

22 червня, 12.00 – по радіо з урядовим повідомленням про початок війни виступив народний комісар закордонних справ Молотов. У країні введено воєнний стан

23 червня – починається мобілізація (до початку окупації в області було мобілізовано 400 тисяч чоловік); формування і озброєння народного ополчення

У ніч на 27 червня стався перший авіаналіт на Харків

Початок липня – введення карток на хліб, цукор і кондитерські вироби; мобілізація учнів старших класів, студентів і домогосподарок на збирання врожаю

4 серпня – створено відділ з евакуації

28 серпня – оголошено початок масової мобілізації на будівництво оборонних укріплень (підлягало все непрацююче працездатне населення області)

12 вересня – оголошено другу мобілізацію на будівництво оборонних укріплень

16 вересня – початок масової евакуації. Всього на схід з Харкова відправлено 225 ешелонів з людьми

18 вересня – почалися воєнні дії на території Харківської області

2 жовтня – формування та озброєння другого народного ополчення

6 жовтня – захоплена Сахновщина

7 жовтня – захоплені Зачепилівка і Кегичівка

11 жовтня – захоплена Лозова

12 жовтня – захоплені Близнюки

19 жовтня – фашисти ввійшли у Валки

20 жовтня – захоплений Люботин

19 жовтня – набрав чинності наказ про виведення з ладу комунального господарства міста, знищення заводського обладнання, запасів продовольства і сировини, залізничного транспорту. Почали підривати або підпалювати важливі об’єкти. Партійна верхівка покинула місто

21 жовтня – воєнні дії йшли на вулицях Харкова; перестали працювати електростанція і водопровід

24 жовтня – в Харків увійшли німці. У місті залишилося близько 500 тисяч жителів.

Фото: lalibre.be