Спортивний бренд Солоницівки: історія, цілі й мрії футбольного клубу «Енергетик»

06.05.2021 08:50 Спорт
Фото надано ФК "Енергетик" Фото надано ФК "Енергетик"
Футбольний клуб із Солоницівки «Енергетик» ставав чемпіоном Харківщини, неодноразово брав срібні і бронзові медалі першості. За команду пограли доволі відомі гравці. Клуб ніколи не виділявся особливими умовами для футболістів, але завжди тримав марку, маючи стабільне фінансування. У 2020 році ситуація значно погіршилася, команда була на межі зникнення. Однак самі гравці на чистому ентузіазмі зберегли клуб, а наразі отримали доволі райдужні перспективи завдяки новому керівництву громади.

2020 рік став найважчим в історії аматорського футбольного клубу «Енергетик» із Солоницівки. Гравцям не платили за поєдинки першого кола, а це дев’ять матчів. Команда отримала фінансування в другому колі, проте з боргами перед гравцями, як обіцяли, не розрахувалися. У колективі панувала напружена атмосфера, деякі гравці пішли, міг зникнути й сам клуб. Однак кістяк команди залишився, ця їх відданість і зберегла «Енергетик».

Нове дихання клуб отримав у кінці минулого року. На виборах голови Солоницівської селищної територіальної громади переміг Андрій Литвинов – людина, яка не байдужа до спорту, а особливо до футболу. Кілька функціонерів і гравців «Енергетика» в кінці 2020 року прийшли до нього на прийом з одним питанням: «Чи буде нова влада підтримувати клуб?». Відповідь була категоричною: «Звичайно».

– Спортивний клуб «Енергетик», куди входять боксери, тенісисти і, звичайно, футболісти, існує вже давно. Це свого роду бренд Солоницівки, – зазначає Андрій Литвинов. – Футбольна команда «Енергетик» вигравала чемпіонат Харківщини і неодноразово була призером обласних змагань. У складі команди виступали не тільки жителі Солоницівки, а й Подвірків, Вільшан, Пересічного, Дворічного Кута, тобто грали футболісти практично з усіх населених пунктів нашої нинішньої громади. Футбольна команда – наша гордість, і «поховати» її зараз не те, що не правильно, це був би справжній злочин. ФК «Енергетик» сміливо можна назвати візитівкою Солоницівської громади.

Ігровий порядок і дисципліна

Футбольна команда з Солоницівки з 1975 року бере участь у першості Харківської області. Колектив виступав під різними назвами: «Авангард» «Куряж», «Будівельник» і, звичайно, «Енергетик».

У 1980 році команда виграла Третю лігу обласної першості і підвищилася в класі, вийшовши в другий дивізіон. 20 років солоницівські футболісти добиралися до Вищої ліги. У сезоні 1995/96 команда виграла Першу лігу і піднялася у Вищу. Цей успіх став першим значущим в історії «Енергетика». Колектив тоді очолював екс-гравець харківського «Металіста» Геннадій Дегтярьов. Андрій Фурман, який протягом 20 років виступав за «Енергетик» (до середини 2010-х), а нині обіймає посаду начальника команди, розповідає, завдяки чому тоді вдалося домогтися підвищення в класі.

– До приходу Геннадія Леонідовича ігрового порядку і дисципліни на полі особливо не було, оскільки його попередники – це звичайні місцеві хлопці, при яких ми грали, можна сказати, у дворовий футбол. З появою в команді Дегтярьова почалися постійні тренування. До цього ми просто приходили на матчі і збиралися один раз серед тижня, щоб пограти між собою. Геннадій Дегтярьов привчив команду до футбольної дисципліни, почав з’являтися малюнок гри. Прийшли чотири молоді вихованці «Металіста» 16– 18 років. Саме завдяки цьому нам і вдалося вийти у Вищу лігу, – згадує Андрій Фурман.

Однак ненадовго «Енергетик» затримався в когорті найкращих команд регіону. Через два сезони команда опустилася в Першу лігу, а в 2000-му солоницівці завоювали срібло Першої ліги і повернулися у Вищу.

Наступного року команда виграла свої перші медалі Вищої ліги. У запеклій боротьбі з лозівським «Авангардом» «Енергетик» виборов бронзові медалі обласної першості. Чемпіонат 2002 року солоницівські футболісти закінчили на п’ятому місці, однак мали привід для радості – їх нападник Джон Манже забив 19 голів і став кращим бомбардиром чемпіонату.

Читайте також: Незвичне виконання пенальті у чемпіонаті Харківської області – ВІДЕО

Золота сторінка історії

У 2003 році на тренерському містку «Енергетика» відбулася рокіровка – замість Дегтярьова команду очолив вихованець місцевого футболу Володимир Сєріков. Сезон 2004 року став поки що найкращим в історії «Енергетика». Солоницівська команда виграла золоті медалі Вищої ліги.

– Володимир Сєріков привів із собою досвідчених хлопців, які грали на високому рівні. Тоді за нас виступав колишній гравець «Металіста» і охтирського «Нафтовика» Олександр Карабута, також було чимало футболістів, які свого часу грали за харківські «Арсенал» і «Геліос», – розповідає Андрій Фурман. – У ті роки більше половини команди складали місцеві вихованці. Це було пов’язано з тим, що тоді в області проводився турнір дублерів, молодіжних команд. І в наших спортшколах – у Дергачах і Солоницівці – займалося багато дітей. Вони мали можливість проявити себе в дублі, щоб потім потрапити в першу команду. На жаль, наразі цього турніру немає, що відчутно позначається на розвитку місцевих вихованців. Зараз у команді їх усього кілька, решта – з Харкова.

У сезоні 2005 року «енергетики» намагалися захистити чемпіонський титул, але в боротьбі за золото поступилися куп’янському «Локомотиву», фінішувавши другими.

Класний підбір виконавців

У 2006 році «Енергетик», який знову тренував Геннадій Дегтярьов, переживав не найкращі свої часи: команда по ходу чемпіонату перебувала у другій половині турнірної таблиці. Влітку для виправлення ситуації склад поповнили кілька досвідчених гравців, які грали на професійному рівні. Одним з них був нинішній головний тренер «Енергетика» Євген Назаров. Ці, так би мовити, трансфери допомогли виправити ситуацію. Якщо в середині літа 2006-го клуб ішов 12-м, то на фініші чемпіонату команда могла зачепитися навіть за медалі, однак занадто багато було втрачено в першому колі, і клуб закінчив змагання п’ятим.

У 2007 році команду очолив Назаров, який ще чотири роки паралельно грав за «Енергетик», а потім повністю сконцентрувався на тренерській діяльності. І вже 14 років поспіль Євген Миколайович тренує «енергетиків». За цей час, з 2007-го і до нині, команда по два рази вигравала бронзові (2007 і 2014 роки) і срібні медалі (2008 і 2010 роки) чемпіонату Харківської області.

– Не завжди вдавалося потрапляти в призери, утім проблеми створювали усім без винятку командам. Такий колектив удалося організувати завдяки колишньому начальнику команди, директору спорткомплексу «Енергетик» Віктору Родітєлєву. Він боксер, але дуже любить футбол. Він завжди вимогливий був, тому і демонстрували гідні результати, – зазначає тренер солоницівської команди.

За його словами, в «Енергетику» грало багато класних футболістів.

– У команді завжди були футболісти, які мали досвід виступів на найвищому рівні. Це колишні гравці «Металіста» Вадим Харченко, Роман Фатій, Павло Андрєєв та інші. Також багато футболістів від нас ішли на підвищення – це Юрій Данченко, Костянтин Рудь, Дмитро Гранкін, який кілька років тому грав за «Металіст 1925», Костянтин Без’язичний та інші. Ми вимогливі, будь-кого не беремо, хлопці розвивалися і йшли в забезпеченіші клуби. І ми їм не заважали йти, але завжди залишалися на плаву, – підкреслює Євген Назаров.

Читайте також: Харківський «Металіст 1925» у меншості обіграв «Гірник-Спорт»

Грали «за спасибі»

Минулого року клуб міг припинити своє існування.

– Свого часу ТЕЦ-5, яка функціонує в Солоницівці, побудувала спорткомплекс з футбольним полем, басейном тощо. І на базі спорткомплексу була створена команда «Енергетик», яка фінансувалася саме ТЕЦ-5. Минулоріч через пандемію у підприємства склалося скрутне економічне становище. Там було масове скорочення штату. Про яку команду може йти мова, якщо людям нічого платити. І ось так ми залишилися без грошей, – розповідає Андрій Фурман.

За його словами, команда звернулася до колишнього очільника Солоницівської селищної ради Василя Шабатька. Клубу пообіцяли допомогти грошима, але в зазначений термін кошти «Енергетик» не отримав.

Через це команді довелося проводити матчі першого кола минулорічного літнього чемпіонату Харківщини на виїзді. Оскільки проведення домашнього поєдинку – це чималі витрати, особливо коли грошей узагалі немає. Наприклад, тільки суддям треба заплатити 2,5 тисячі гривень. Плюс до цього футболісти перше коло провели безкоштовно. Виїзди та інші витрати лягали на плечі Віктора Родітєлєва – він шукав способи подальшого існування команди, за що йому весь клуб висловлює велику вдячність.

– Селищна рада обіцяла гроші, але вони прийшли тільки в другому колі, і то не всі, що обіцяли. Говорили, що перед хлопцями закриють борг за перше коло, а цього не відбулося. У команді атмосфера і настрій, м’яко кажучи, були не найкращими. Психологічно важко, коли обіцяють, але не платять. Це, звісно, позначалося і на результатах першого кола, який ми повністю провалили. Деякі гравці пішли з команди, і претензій до них ніяких, ми все розуміємо, утім кістяк команди зберігся. І за це велике спасибі, що не розбіглися і не кинули в скрутну годину, – каже Андрій Фурман.

Авторитет тренера

У другому колі результати команди значно покращилися. Цю турнірну дистанцію вона пройшла без поразок на футбольному полі, були тільки дві технічні поразки через участь гравця у матчі, який він повинен пропускати. Це трапилося через неуважність як клубу, так і працівників Харківської обласної асоціації футболу. Як каже Андрій Фурман, результати покращилася не завдяки поновленню фінансування – хлопці відчули смак перемог.

– Ми почали проводити матчі вдома, зібралися і вирішили давати всім бій. Раз виграли, два виграли і пішло-поїхало. З’явилися спортивний інтерес і азарт, тут уже і про гроші особливо не думаєш. Хлопці навіть жартували: якщо нам заплатять, то почнемо програвати. Психологічна обстановка в команді нормалізувалася. І, звісно, велику роль у тому, що більшість гравців залишилася, зіграв головний тренер. Євген Назаров має великий авторитет серед гравців, і вони готові битися за нього до кінця, – підкреслює Андрій Фурман.

Євген Назаров також дякує хлопцям за відданість команді. Каже, що клуб з великою вірогідністю мав припинити своє існування.

– Думаю, так би і трапилося, ми б знялися зі змагань і все. Безкоштовно грати хто буде – поганий футболіст або ідейний. Ті, хто захотів, пішли, а ті, хто проявив свідомість і характер, більш ніж гідно дограли сезон. Лідери команди – Богдан Воробйов, Роман Бондаренко, Роман Ярошенко, Віталій Алексєєв, Іван Родітєлєв та інші – залишилися, – зазначає тренер.

Розвиток місцевої молоді

У цьому році ситуація в клубі значно покращилася. І це сталося завдяки очільнику Солоницівської громади Андрію Литвинову, який на зустрічі з представниками команди пообіцяв надавати підтримку.

– «Енергетик» залишився без фінансування через проблеми ТЕЦ-5, і цю функцію на себе взяла селищна рада. Кидати клуб напризволяще було б неправильно, ми, навпаки, хочемо повернути до того стану, що був раніше. У минулі часи була основна команда і дубль, де виховувалися молоді хлопці для першої команди. Турнір дублерів зараз не проводиться, але ми пішли таким шляхом – створимо другу команду «Енергетика», яка з осені цього року гратиме в чемпіонаті Харкова. Ця команда буде складатися з молоді, яку будемо ростити для першої команди. Подивимось, «Колос» з Ковалівки грає в Українській Прем’єр-лізі, може, і «Енергетик» із Солоницівки буде грати. Звісно, це моя мрія, але мрії збуваються, – каже Андрій Литвинов.

Команда із села Ковалівка Київської області, про яку говорить очільник Солоницівської громади, була створена у 2012 році. У сезоні 2019/20 цей клуб уже дебютував в Українській Прем’єр-лізі. А у своєму першому сезоні в еліті вітчизняного футболу зумів вибороти право виступати в Лізі Європи.

– Перший рік, як ми тільки все запускаємо, все тільки з коліс, – сумбурно. Але з наступного року вже буде вибудовано систему, укладатимемо для себе плани розвитку. Не тільки братимемо участь у традиційних турнірах, а й будемо рости в цьому напрямі, щоб спортсмени передусім бачили для себе перспективи розвитку кар’єри, – зазначає Андрій Литвинов. – Уже зараз є молоді футболісти, яким по 18–19 років, і вони хочуть навчати місцевих дітлахів. Вважаю, що це дуже добре, адже молодь думає не тільки про те, щоб прорватися кудись і поїхати з громади, а хоче навчати і передати частину свого досвіду підростаючому поколінню, як колись навчали їх.

Завдання мінімум – медалі

Перші результати гідного ставлення керівництва громади до клубу не змусили себе довго чекати. «Енергетик» на цьогорічній зимовій першості Харківської області програв усього одну гру і в підсумку завоював бронзові медалі. Цей результат сприйняли як успішний і в команді, і безпосередньо очільник Солоницівської громади.

До речі, «Енергетик» у своїй історії шість разів грав у фіналах зимового чемпіонату, втім виграв першість лише раз, у 2009 році.

– Андрій Литвинов – справжній фанат футболу. Коли він очолював Вільшанську селищну раду, то допомагав двом командам, які грали на район. Коли громадою керує людина, якій цікавий футбол, тут проблем не буде. І раніше селищна рада допомагала нам, але, звісно, не так ставилася, як наразі Андрій Литвинов, за що йому велике спасибі, – зазначає Андрій Фурман. – Тепер завдяки йому в нас буде три команди. Перша, як зазвичай, гратиме на область, дубль буде змагатися в чемпіонаті Харкова, і буде команда ветеранів, яка в середині травня розпочинає свої виступи в чемпіонаті Харківського району.

Від літнього чемпіонату Харківської області, який починається вже 8 травня, у клубу великі очікування. Андрій Литвинов сподівається, що команда стане чемпіоном Харківщини.

– За чемпіонство, звичайно, важко буде боротися, хоча будемо дивитися, як почнемо. З таким ставленням місцевої влади до команди завдання мінімум на чемпіонат – потрапити в трійку. Одне можу точно гарантувати, хлопці викладатимуться на всі 100. Уявіть, якщо гравці півсезону відіграли без грошей, а тут ще платити почнуть, то взагалі краса виходить, – каже Андрій Фурман.

Читайте також: «Авангард» удруге поспіль виграв Суперкубок Харківщини з футболу

Піклування про спортсменів

На підтримці «Енергетика» розвиток спорту в Солоницівській громаді не закінчується. Всього на сферу спорту на цей рік з місцевого бюджету виділили 700 тисяч гривень.

– Ці кошти підуть на утримання трьох футбольних команд, тенісистів, боксерів та інших спортсменів. Гроші витрачатимуться на змагання, підготовку до турнірів, поїздки на них тощо. У цю суму не входить зарплата тренерів, – пояснює Андрій Литвинов.

У Солоницівці раніше працювала ДЮСШ «Колос», яка фінансувалася з Дергачівського районного бюджету. Після утворення громад правонаступником «Колосу» Дергачівської районної ради стала Дергачівська міська територіальна громада.

– Ми уклали договір про співробітництво: вони платять зарплату нашим тренерам, а ми компенсуємо їм ці витрати. Але затрати на змагання, матеріально-технічне забезпечення вони, звісно, на себе не беруть. І наразі ми створили «Колос» уже від Солоницівської селищної ради. Тепер на поїздки на змагання і взагалі на утримання передбачені кошти з місцевого бюджету. Спортсменам не треба буде стукати в різні двері і просити допомогти з поїздкою на турнір, з виділенням коштів на проживання тощо. Ми розуміємо та усвідомлюємо, що наша дітвора і молодь, які в нас займаються спортом, повинні їздити і пробувати свої сили на змаганнях різних рівнів, – зазначає Солоницівський селищний голова.

Читайте також: Солоницівський голова Андрій Литвинов розповів про тарифи, зарплати і ремонт доріг

Окрім ДЮСШ, у селищі функціонує спорткомплекс «Енергетик». Його тривалий час утримувала ТЕЦ-5, утім наразі майже весь комплекс передали на баланс селищної ради. В її власності залишилися тільки басейн і футбольне поле, які й надалі використовуватимуть для цілей громади.

У перспективі Солоницівська селищна рада хоче побудувати спорткомплекс, який став би тренувальною базою для спортсменів.

– Однозначно розвиток спорту – один із пріоритетів нашої громади. Зараз будемо займатися розробкою проекту з реконструкції футбольного міні-поля. Тренувальної бази в нас, як такої, немає, діти тренуються на піску. Хочемо або повернути землю громаді, або щоб хтось з інвесторів викупив і побудував спортивний комплекс, і це була б тренувальна база для футболістів і для інших наших спортсменів, – ділиться Андрій Литвинов.

Автор:
Олександр Гаркавець