«Кожна дитина має гарні риси», – історія прийомної родини з Коломака

Історію дитячого будинку сімейного типу родини Алькема медіа «Слобідський край» розповіли волонтери з БФ «Волонтери: Дорослі-Дітям» та «Глобаль2000 дітям України».

«Вийшло це випадково. У нас був продуктовий магазин, я звернулася в Службу в справах дітей, щоб дізнатися, якій родині ми можемо допомогти чи продуктами, чи одягом. У нас якраз рідна  донька на той момент пішла до першого класу. Але нам  запропонували взяти прийомну дівчинку із сусіднього села. Я відмовилася, кажу: «Якось я ніколи не думала про такі речі». Потім пару тижнів я не знала, як чоловіку сказати це, а коли сказала, ми вирішили, що не готові. Але керівниця нашої Служби досить досвідчена людина була, вона каже: «А ви просто з'їздіть до Насті в притулок, відвезіть якихось гостинців. «Ось, коли ми приїхали до притулку, дитина бігла до нас і кричала: «Мама, тато!» Тоді ми з чоловіком зрозуміли, що зворотного ходу немає», – розповідає Наталія.

Насті на той час було 8 років, її рідну маму позбавили батьківських прав, а батько, за словами Наталії,  відмовився брати участь у долі дитини. Коли родина Алькема почала оформлювати документи, виникли проблеми.

«Рідний тато не хотів писати відмову від дитини, але і забирати її до себе теж не хотів. Ми його дуже довго вмовляли, щоб прийняв рішення і вона не жила в притулку. Коли нарешті вмовили, приїхали забирати Настю із Харкова, сиділи в кабінеті директорки дитячого будинку, й тут забіг хлопчисько років, як мені здалося, одинадцяти. Не знаю, у мене як щось тьохнуло, я спитала, що за хлопчик. Директорка каже: «Він у вас не приживеться, Паша такий бігунок: весь час тікає, тим більше хоче жити у місті, а у вас село. Ну кажу: «Добре, запитайте у нього, може, захоче до нас». Пройшов десь місяць, він каже: «Так, я поїду», – продовжує мама-вихователь.

Майже вся родина у зборі / фото із сімейного альбому родини Алькема

За її словами, до того, як потрапити в дитбудинок, хлопчик жив у каналізації, у лісосмузі, голодував, у нього була затримка росту. Коли Пашу забрали з притулку, йому було 13 років.

«Він жодного разу не тікав, це найнадійніший мій син, підтримає будь-якої хвилини і  став моєю опорою. Паша – військовий, служить у Харкові. Його син, мій онук, зараз у нас літо проводить», – зазначає Наталія.

Настя вже теж доросла, їй зараз 24 роки, в неї є родина – чоловік та син Давід.

Після Насті та Павла родина взяла на виховання трьох малюків із Коломака.

«Ми спочатку відмовлялися їх брати, а потім нам кажуть, що їх ніхто не хоче забирати і все – ми забрали. Було дуже складно, настільки, що я ледве вивозила це все, але потім воно якось налагодилося», – зізнається Наталія.

– Як нові діти адаптуються у родині? 

– По-перше, я одразу розповідаю свої правила, щоб дитина могла вирішувати, йти сюди чи не йти. Я досить сувора мама, у мене не гуляють допізна, я не дозволяю випити, покурити. По-друге, я ніколи нічого не запитую, намагаюся не лізти до дітей, поки вони не почнуть самі розповідати щось, ділитися. Просто удаємо, що дитина тут і жила раніше. У лютому до нас приєдналася Влада, у мене таке відчуття, що вона з нами все життя, так вона якось легко влилася в родину.

– В прийомних родинах бувають досить складні діти, дехто пропустив роки шкільної програми. Як ви допомагаєте дітям вчитись, як ви ці моменти вибудовуєте?

– Паша до нас прийшов у 13 років, до цього він ніколи не навчався у школі та сказав, що у перший клас не піде, не буде сидіти з малюками. Ми його віддали до четвертого класу, і він буквально за рік став відмінником. Є діти, котрі не тягнуть навчання, якщо бачу, що трійка – це рівень дитини, нащо її мучити? У кого бачу потенціал, але просто ліньки, тих змушую вчитись. У нас є дві дівчинки, які закінчили школу на трійки, проте вони в житті відбулися, у них робітничі спеціальності.

Пані Наталія з доньками / фото із сімейного альбому родини Алькема

– Як ви зустріли початок повномасштабної війни, що вам запам’яталося з того часу?

– Паша вже був у війську, він зателефонував мені та сказав: «Мамо, почалося». Чоловік швидко завів машину, в нас усі старші діти були в  Харкові на той момент – хтось навчався, хтось працював. Тато поїхав їх всіх збирати, завантажив мікроавтобус дітьми, невістками, онуками та привіз сюди. Плюс ще приїхала моя племінниця з дітьми, вони евакуювалися з Куп'янська, а також приїхала мама невістки з дитиною. З початку війни та до вересня у нашому будинку жило 25 людей. Місяць-два було складно, потім усі звикли якось, обов'язки розподілили, все робили дружно. Я зараз важко розумію, як ми помістилися в 8 кімнатах.

На третій день повномасштабної війни два сини з родини Алькема пішли добровольцями в ЗСУ, ще два хлопці минулого року вступили до військового училища у Львові.

За словами Наталії, весь час з 24 лютого 2022 року ДБСТ допомагає протестантська церква – продуктами, речами. Фонд Олени Зеленської подарував родині шафи та два двоярусні ліжка.

«Ми написали свої потреби БФ «Волонтери: Дорослі – Дітям», нам потрібно ремонт в одній кімнаті зробити, також нам потрібні комп'ютерні столи, крісла, ще одне ліжко двоярусне. Все ми не тягнемо самі», – розповідає мати-вихователь.

– Що б ви порадили родинам, які хочуть створити ДБСТ?

– Дуже добре все обміркувати. Я стикалася з тим, що беруть дитину, а потім повертають до інтернату. Деякі дитбудинки дозволяють взяти дитину, наприклад, на канікули, щоб вона пожила в гостьовому режимі або в режимі вихідного дня, щоб батьки могли поспілкуватися з дитиною, подивилися, чи впораються вони. Я знаю випадок, коли дитину повернули в інтернат через те, що вона багато їла. Дівчинка з'їла відро яблук за день – її відвезли назад.

Не кожен дорослий готовий дітей прийняти, зрозуміти, ми, дорослі, кожен зі своїми тарганами в голові, а що говорити про дітей?! Дитині так само страшно їхати до нас, як нам брати її. Кожна дитина, навіть проблемна, все одно має гарні риси, вона не винна, що має ці проблеми.

Проєкт системної підтримки дитячих будинків сімейного типу реалізується в Харківській області завдяки гранту від Великої Британії та втілюється благодійними фондами – БО БФ «Глобаль2000 дітям України» та БО «БФ Волонтери: Дорослі – Дітям».

Раніше ми писали, як живе родина Ребрикових з Ізюмського району Харківської області, яка у квітні взяла до себе з Харкова Ростислава, Маргариту і Софію.

А родина Олексія та Олени Курбатових із селища Пісочин Харківської області з 2009 року виховала 15 прийомних дітей. Зараз у родині 9 дітей, а згодом приєднається ще одна дівчинка. 

Також ми розповідали історію дитячого будинку сімейного типу  Оксани та Сергія Торяник у Краснокутській громаді Харківської.

Більше новин Коломак читайте на нашому сайті.