Унікальна справа. Як завдяки сливам розвиватимуть село на Краснокутщині
Родинна традиція
Із покоління в покоління чи не в кожній родині села Козіївка на Краснокутщині роблять одну справу. Козіяри (саме так звуть себе мешканці Козіївки) особливим чином заготовляють сливу-угорку. Спочатку фрукти сушать та прикопчують на спеціальних сушнях, а потім гнітять у діжках. І хоча гнічені сливи для самих козіяр – це звичайна господарська справа, цього року на неї звернули увагу в Українському центрі культурних досліджень. І ця традиція має всі шанси увійти до переліку нематеріальної спадщини України, або навіть світу.
Сливи на сушні. Фото надане Олександром Столовим
У тому, що гнічені сливи – це специфічна Козіївська «фішка», дійшов висновку місцевий мешканець – Олександр Столовий. Хлопець працює архітектором у Києві, але чимало робить для розвитку рідного села. Вивчає історію, публікує різні місцеві історії про Козіївку в себе у Фейсбуці та навіть розробив стратегію розвитку села.
– Розуміння, що гнічені сливи – це лише місцева Козіївська історія, у мене з’явилося тому, що я працюю в Києві, і в мене багато знайомих з інших міст України. У всіх них сливи сушать або в’ялять, а саме гнітять сливи тільки у нас, – говорить Олександр. – Весною цього року я вирішив провести невелику культурологічну експедицію в своєму селі. Записав бабусь і дідусів, яким більше 80 років. До всіх приходив у гості і ставив усім 12 однакових запитань. Це такий аудіозапис, на якому ми розмовляємо винятково по-козіївськи. Одне з питань було: чим гнітять сливи у вашій сім’ї? І виявилося, що в кожній сім’ї є свій рецепт, чим гнітяться сливи. Хтось додає чабрець, хтось перець, хтось інші трави... Тобто як у кожної господині свій рецепт борщу, так у нас – свій рецепт гнічення слив.
Герб Козіївки
Підтвердження того, що козіяри займаються сливами не одну сотню років, Олександр знайшов і в історичних документах. Найперший – це герб Козіївки, на якому зображені, зокрема, і сливи-угорки. А другий – це свідчення одного мандрівника, який у кінці ХІХ століття бував у цьому селі.
Документи з Харківського обласного архіву
– Він пробув у нас тиждень і залишив свої враження про Козіївку в листах. Він помітив багато цікавих речей. Наприклад, що в козіївських хатах скрині обов’язково на колесах. Це наша особливість. І зокрема, він пише, що дуже здивувався тому, що в кожному дворі без особливого догляду ростуть багато різних фруктових дерев, і обов’язково росте слива, угорка, – розповідає Олександр Столовий.
Технологія гнічення слив
Появі цієї родинної справи сприяли природні умови. Козіївка розташовується на пагорбах, оточена лісами, ярами і ставками. У цій місцевості добре ростуть фруктові дерева. Тому чи не в кожному дворі можна зустріти сливи, груші чи дичку, а також спеціальну сушню для слив. Для того, щоб її зробити, треба викопати яму. Олександр ділиться спогадами, як сусіди копали таку яму в себе в саду:
– Я з дитинства знав, що в сусідів у садку похоронений їхній прадід. І от одного разу йду з городу, у руках ряднина з кукурудзою. І тут бачу, що сусіди в саду яму копають. У мене перша думка, що зараз діда із землі діставатимуть. Я кидаю ряднину, до бабусі побіг, кричу: «Бабусю, там щось страшне робиться, там діда із землі дістають або когось закопують!» Вона каже: «Де?» – «У Федюшків». Пішли з нею: переляку на пів вулиці, а воно всього-на-всього сушню копають!
Читайте також: У Краснокутській громаді пройшов фестиваль борщу. Фото
На дні ями викладають дрова і роблять димохід. Дрова мають прогоріти, і весь основний дим має виводитися назовні. На висоті метра від вуглин на дерев’яних щитах (лісах) викладають сливи, і там вони декілька днів або тиждень сушаться, вбираючи жар та трохи диму. Після цього сливи перекладають у діжки по 10–20 літрів, пересипають цукром та травами і ставлять у погрібник чи льох. Під гнітом залишки соку зі слив вичавлюються і в поєднанні з цукром перетворюються на сироп, завдяки чому сливи ферментуються і консервуються. У таких діжках слива зберігається декілька місяців до наступного сезону або поки не з’їдять. Використовують гнічені сливи як самостійну страву – ласощі, так і як добавку до каш, борщів, других страв і напоїв.
Фото надане Олександром Столовим
Як потрапити до національного переліку
Цього року на козіївські гнічені сливи звернули увагу навіть в установі, яка опікується імплементацією Конвенції ЮНЕСКО 2003 року "Про охорону нематеріальної культурної спадщини". Як розповіла «Слобідському краю» регіональна представниця Українського центру культурних досліджень Ірина Каць, гнічення слив – це жива культура, тобто традиція, що має корені у минулому, але побутується в наш час.
– Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини визначає положення роботи саме з живою культурою. Носіями і власниками цієї живої традиції є мешканці: особи, громади або спільноти, які практикують цю живу культуру і які опікуються тим, щоб вона передавалася з покоління в покоління. У цьому відмінність живої культурної спадщини від традиційної, адже вона бере корені з минулого, але побутує і практикується зараз, у сучасному житті. Тут проявляється динамічний характер живої культури, адже з роками вона може змінюватися. Наприклад, гнічені сливи у Козіївці 100 років тому готувалися за традиційною рецептурою, а зараз, ураховуючи, що з’явилися сучасні рецептури, традиція ця може осучаснюватися, – говорить Ірина Каць.
Продовжувач сімейної традиції гнічення слив Дмитро Буртика
Оскільки ця традиція передавалася в громаді з покоління в покоління, і вона існує в сучасному житті, то вона має всі шанси увійти до національного, або навіть світового списку нематеріальної культурної спадщини, на рівні з Опішнянською керамікою та Петриківським розписом. Аби це сталося, потрібне лише бажання самих носіїв традиції, тобто мешканців громади, цю справу розвивати, стверджує дослідниця.
Читайте також: Легенди Харківської області: чому Завгороднє колись було Верьовкіним
Насамперед козіярам треба визначитися, чи хочуть вони ділитися своєю живою спадщиною та розвивати її, побачити економічні чи соціальні перспективи для своєї громади. Потім – провести інвентаризацію: тобто задокументувати цю традицію на місці: провести опитування мешканців, зняти фото і відео процесу. Як говорить Ірина Каць, інвентаризація, окрім того, що збирає знання, ще й об’єднує людей навколо тієї чи іншої проблеми, згуртовує щось робити разом. А вже після цього треба зібрати документи, заповнити єдину облікову картку та подати до Міністерства культури та інформаційної політики.
– Критерій для визнання справи елементом нематеріальної спадщини єдиний – це має бути жива традиція. Вона має побутувати, практикуватися в громаді, і громада має це довести, що це дійсно жива традиція, яка була, є і буде. А ще громада має бути налаштована розробляти охоронні плани, щоб підтримувати життєздатність цієї традиції. Мають бути якісь освітні напрями: передача знань від батьків дітям або тренінги й майстер-класи. Вони мають описати, як громада популяризуватиме свою спадщину, це теж важливо, як охоронятиме (мається на увазі не складати в музей, а навпаки – продовжувати життя цієї традиції), – розповідає представниця УЦКД.
Наступний прийом заявок триватиме до 15 квітня. І громада налаштована мобілізуватися і на наступну дату подати документи, зазначає староста Лариса Заєць. Адже це може стати однією з туристичних родзинок старостинського округу, а відповідно і точкою для розвитку.
– Ми зацікавлені у будь-якому розвитку. Бо якщо Козіївка, Городнє та інші села нашого округу прозвучать із туристичної сторони, то вже є надія, що і дорогу зроблять, і щось гарне відбуватиметься в громаді, – зауважує Лариса Заєць.
Довідка «СК»
Ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України було започатковано у 2012 році. Станом на 01.09.2020 р. до Переліку включено 26 елементів. Від Харківської області в переліку представлений один елемент - "Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки "Валківський свищик"
