Циркуни зустрічають святого Миколая: деокупована громада привітала дітей
Привітати дітей з Днем святого Миколая зібралося на площі у Циркунах чимало місцевих. Для хлопчиків та дівчаток спочатку організували майстер-клас у Пункті Незламності – вони розмальовували пряники. Також кожен отримав солодкий подарунок. А потім вони разом із дорослими прийшли на площу в центрі села.
Місцеві пригощалися кашею та гарячим чаєм, спілкувалися. Чутно розмови про циркунівські новини, а поряд жителі Руських Тишків щось обговорюють. Зібралася різні села. Вони й до війни були своїми людьми – однією громадою, а після пережитого під окупацією та масованими обстрілами стали ще ріднішими.
«А в нас є Інтернет»
Люди вперше за майже 10 місяців змогли хоч трохи пригадати, як воно було до війни. Як збиралися в центрі села, веселилися, які були щасливі. Зараз емоції такі ж щирі, але менш яскраві. Бо між тим, що було до війни, і тим, що зараз, пройшло наче ціле життя. Тож спочатку дещо стримано вітали святого Миколая та його помічницю, але потім повністю поринули у зимову казкову атмосферу.
Валя прийшла на свято з донькою та онукою Женею. На початку війни родина якийсь час сиділа в Харківському метро, потім виїхали на захід України, а зараз повернулися додому. Розповідають, що будинок потихеньку ремонтують.
– Газ дали, світло вже вчора з’явилося. Виживаємо, та й не ми ж одні такі. Усі виживають, і всі чекають на перемогу, – каже Валя.
Близнючки Настя і Даша з мамою Лілею ще поки без світла. На їх вулиці трансформатори сильно розбиті. Весь час були вдома, з громади не виїжджали. А от із друзів дівчаток у Циркунах майже нікого не залишилося. Питаю, чи хочуть до школи, бо багато школярів уже насправді за нею сумують – спочатку локдаун, тепер війна. «Так а ми навчаємося, у нас є Інтернет», – сміються дівчата. Нічого собі!
– У нас поряд вишка «Лайфу», з 9-ї ранку до 10-ї вечора включають. Ми купили карточки цього оператора, з телефона в зум виходимо, контрольні пишемо. Перезимуємо, все буде добре, – пояснює мама Ліля.
Підходжу до двох милих жіночок, питаю, чи подобається їм свято. Так, відповідають, людям потрібно інколи щось позитивне. Розповідають про своє життя.
– Хати цілі, а от вікна побиті. Слава Богу, газ є, світло почали давати. Без світла можна, ми за 10 місяців, можна сказати, вже звикли, а от без газу гірше. Телефони заряджаємо, у людей є генератори. Чи плануємо виїжджати? Ні, ми вже таке пережили вдома, що нікуди не поїдемо. Над головою літало, хати горіли, не знаєш, куди ховатися, якщо погреба глибокого немає. Були такі моменти, що дуже-дуже страшно. У сусіда хата якась нещаслива. З усіх боків розбита, по ній постійно стріляли. Люди зразу виїхали звідти, а по хаті прилітало, – діляться жінки.
І підводять підсумок розмови: «Прорвемося! Все буде Україна». А в очах – сльози.
«Люди посміхаються – і це добре»
Бачу чоловіків у фірмовому одязі «Харківобленерго». Поруч зі мною бабуся, яка теж звернула на них увагу. «Оце наші рятівники, – каже, – світло нам дали вчора». Йду до рятівників.
Це робітники 4-ї дільниці Липецького РЕМ. Самі вони із селища Шевченкове Куп’янського району. Внутрішньо переміщені особи, виїхали з родинами з окупації. Власне житло розбите, вдома й досі ситуація небезпечна, обстріли. Спочатку були на заході України, потім влітку їм запропонували роботу в рідній Харківській області. Дали гуртожиток. Тож тепер з дружинами та дітьми живуть тут.
– Провели електрику в центр Циркунів. Зараз зробили високу – 10 кіловольт, а тепер будемо піднімати 0,4 кіловольта. Підемо по вулицях села, далі – по громаді. Намагаємося все робити швидко, але багато всього розбито і заміновано. Ми на узбіччя не з’їжджаємо, ходимо після саперів, – пояснює майстер 4-ї дільниці Липецького РЕМ Володимир Рудь.
Поки я спілкуюся з електриками, жителі громади із захопленням дивляться на виступи хлопців з 226-го батальйону 127-ї бригади ТРО. Вони продемонстрували старовинні козацькі бойові навички та сучасну тактичну підготовку.
– Наш 226-й батальйон 127-ї бригади ТРО скомплектований із козаків Слобідського козацького війська. Це громадська організація, яка до війни займалася військово-патріотичним вихованням молоді. Ми теж брали участь у звільненні Циркунів, вони для нас тепер стали рідним селом. Ми всі місцеві – з Харкова, з області, є й з Циркунів, тож свято цієї громади – наше свято, – розповідає отаман Слобідського козацького війська Олег Посохов.
Коли дізнався, що ми зі «Слобідського краю», сміється: «Ми всі слобідські».
Командир 226-го окремого батальйону з позивним «Тур» був лаконічним: «Люди посміхаються – і це добре. Циркуни – українські!».
Також місцевих привітали перший заступник начальника Харківської районної військової адміністрації Володимир Усов і народний депутат України Євген Пивоваров.
Коли я запитала в начальника Циркунівської сільської військової адміністрації Миколи Сікаленка, чи задоволені вони тим, як пройшло свято, у відповідь почула «так».
– Зараз у нас у громаді приблизно 3000 жителів. Пробуємо дати їм хоч якусь віддушину, бо люди на цій території дуже натерпілися. Коли виникла така ідея, спочатку розмірковували, але все-таки вирішили зробити свято. У нас багато людей було в окупації, громаду захопили у перший день війни. Багато чого тут пережили, але віримо, що все буде добре, чекаємо на перемогу. А те, що нам розбили, відбудуємо. Народ у нас завзятий, люди працювати вміють, – упевнений Микола Сікаленко.
Про інші новини Циркуни читайте у спеціальному розділі на нашому сайті.