Як краснокутські «пархоми» музей збирали: що писали про Луньова та його учнів півстоліття тому

 У нашій газеті (тоді – «Соціалістична Харківщина») в червні 1971 року було надруковано великий матеріал про Афанасія Луньова та його учнів. 

№ 108 від 1 червня

Подорож у світ прекрасного*

Пархомівський народний історико-краєзнавчий музей – це не тільки велика, цінна й любовно зібрана колекція творів мистецтва. Це передусім яскравий доказ талановитості серця і рук, багатогранності інтересів учнів місцевої школи, які збирають, зберігають і примножують ці скарби. В цих стінах озивається голос прадіда сучасної радіоли. Звичайний дерев’яний ящик та єдина металева пластинка. Вони – сама історія, сторінка технічного поступу. Всю праву стінку першого залу «заселили» ікони (такої прекрасної колекції не побачиш і в обласному музеї). Для пархомівців навіть старшого покоління вони давно перестали бути предметом культу. Ікони цікавлять екскурсантів лише як витвори давньоруського та українського мистецтва 16–18 століть.

Читайте також: Любов, голуби та троє чоловіків: як голубка Пікассо залетіла на Харківщину

І це головне: юні пархомівці здатні бачити прекрасне і в наївно-незграбних окрасах первісної людини, і в досконалості пензля сучасника. Їх ідеал красоти постає в найширшому розумінні слова.

Кажуть, все почалося з того, що вчитель Панас Федорович Луньов приніс у ці кімнати старі книги, і серед них «Апостола» в хорошому поліграфічному виконанні – львівське видання російського першодрукаря Івана Федорова. Приніс і першу російську граматику Милетія Смотрицького, видруковану кілька століть тому.

Вже тоді пархомівський хлопчик Мишко Кременчуцький почав колекціонувати старовинні монети. Жадібний до знань, малий нумізмат ганяв на своєму велосипеді по сусідніх селах.

Одного разу він теж прийшов у ці кімнати і виклав на стіл своє багатство, закоханими очима проводжаючи кожну дзвінку монету.

– Культура людства починається із знарядь праці первісної людини – вчив своїх юних однодумців Панас Федорович. І тоді в музеї стрілися вік атомний з епохами палеоліту й неоліту. З бронзового віку прийшли сюди серпи. Тисячі унікальних експонатів зайняли місце на стінах, стелажах, у скляних вітринах. Множилися ряди активістів музею.

У Панаса Федоровича своя метода прилучати підлітків до прекрасного. Найперша його зброя – кілька десятків тисяч художніх листівок і епідіаскоп: вся історія мистецтва проходить перед очима учнів 8–10 класів. З їх числа першим директором музею було призначено закохану в мистецтво Таню Малиш.

У велике життя понесла любов до давнини Рита Шульга. Вона об’їздила визначні місця Києва, Суздаля, Ярославля, Владимира. І хоча зараз вчиться у Москві, влітку обов’язково приїздить у Пархомівку і з сяючими очима розповідає про бачені під час останніх подорожей фрески чи дерев’яні Кіжі.

Не так давно закінчив школу Володимир Кочубей, права рука Панаса Федоровича: всі столярні роботи в музеї виконані ним. Перебуваючи в рядах Радянської Армії, писав: «Я вже, здається, знайшов себе. Буду, як ви, сільським вчителем…»

Закінчила школу Таня Доценко. Панас Федорович говорить про неї:

– Була діяльним головою нашого літературного клубу «Райдуга», на заняттях якого старшокласники слухають нові твори улюблених поетів. Наших учнів легко пізнають у райцентрі: якщо в книгарню заходять допитливі, жадібні на літературні новинки підлітки – продавці кажуть: «Зразу видно – пархоми приїхали». Так от, Таня – з цієї породи, тільки талановитіша… Прекрасно відчуває поезію, вміє написати динамічний сценарій і поставити його, організувати в школі вечір. Дивуєшся тільки: звідки у неї той дар?

Ось такі вони, «пархоми», фундатори музею, чиїми руками зібрано унікальні колекції від Рембрандта до Пікассо. Хіба це не хвилююче: в селі, віддаленому від обласного центру більше як на сто кілометрів, на власні очі бачити твори, власноруч виконані Тарасом Шевченком, Рєпіним, Левітаном, Шишкіним, Васнецовим, Васильківським, Ярошенком. У цьому музеї – немає жодної копії! Втім – тут одна маленька неточність, але про неї пізніше.

Найповніше представлено в музеї радянське мистецтво – кілька скульптур С. Коненкова (його подарунок), роботи М. Сар’яна, І. Їжакевича, В. Фаворського, Є. Вучетича, В. Касіяна, М. Дерегуса. В окремому залі – твори визначних радянських художників – роботи М. Жукова, І. Соколова, В. Васильєва.

Але є речі, яких, на жаль, не виставиш в експозиції. Їх можна тільки зберегти у своєму серці. Це – зустріч з видатними представниками радянського й зарубіжного мистецтва, творцями неоціненних духовних скарбів.

Читайте також: Як учениця Родена у Харкові його педагогічні традиції продовжувала

Щоліта після закінчення учбового року пархомівці йдуть працювати: хто в поле, хто на цукрозавод, а на зароблені гроші подорожують по визначних місцях країни (пам’ятаєте у Маяковського: «Подорожі замінюють мені читання книг…»). За останні десять років у літні і зимові канікули вони багато разів бували у Москві, Ленінграді. Туристичні путівки? Їх тут не визнають: яка б путівка могла запрограмувати нам зустріч з тоді ще живим Еренбургом?

То був справжній подарунок долі – тривала бесіда, коли письменник захоплено розповідав про свого друга Пікассо (саме тоді в Москві експонувалися твори цього художника, і майже вся виставка була укомплектована творами з колекції І. Еренбурга). Він і подарував харків’янам кілька робіт французького майстра, десяток власних книжок з автографами. Потім довго і схвильовано розповідав про Іспанію…

Їх було багато, зустрічей. У майстернях Коненкова, Неменського, Пименова – і кожного разу фонди музею поповнювалися новими експонатами. Великою подією була поїздка до Німецької Демократичної Республіки на запрошення Дрезденської картинної галереї, звідки пархомівці одержали дорогоцінний подарунок – майстерно зроблену копію погруддя єгипетської цариці Нефертіті.

І повсюди з ними він, Панас Федорович Луньов, – у школі, музеї, на заняттях «Райдуги». І повсюди його оберігають дбайливі руки, всюди стежать люблячі очі вихованців, а ті, хто закінчив школу і пішов у великий світ, пишуть йому ніжні листи й тривожаться: «Хворієте? Бережіть себе, вчителю».

Підпис - Майя Фідчунова, с. Пархомівка Краснокутського району