Як військова медикиня з Харкова рятує життя нацгвардійців

Історію медикині медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

У 2014 році Катерина працювала медичною сестрою в одній з харківських лікарень. Була свідком численних трагедій, спричинених розв’язаною росією війною на сході України.

«Велика кількість людей у 2014 гинула на полі бою через несвоєчасно надану першу медичну допомогу. Ми не були готові тоді до такої війни… Я собі сказала, що не можу просто так сидіти, коли гинуть молоді хлопці. Тож вирішила стати військовим медиком у лавах Національної гвардії України. Я сама – мама, але дуже довго не могла зізнатися власним батькам, що обрала шлях військової. Під час відряджень до зони ООС казала, що їду на навчання від медичного закладу, намагалася не хвилювати маму з татом», – пригадує Катерина.

Катерина швидко зрозуміла, що військова медицина має свої нюанси, тому вона постійно навчається. Сотні гвардійців вдячні їй за грамотно надану медичну допомогу, зокрема під час численних ротацій до району проведення ООС.

У перші дні та місяці повномасштабного вторгнення жінка рятувала життя  поранених гвардійців, які несли службу у районі Харківського аеропорту.  Катерина пригадує про одне таке врятоване життя.

«У нас був поранений чоловік, у нього раптово вночі розірвалася пахова артерія. Розпочалась сильна кровотеча, від якої він міг загинути. Ми з колегою чітко знали, що робити, зупинили, надали домедичну допомогу та якнайшвидше доставили його до лікарні і цим врятували його. Це суть моєї роботи — постійно бути напоготові, знати чітко послідовність своїх дій у різних випадках і не піддаватись при цьому емоціям», — пояснює жінка.

Медикиня готує військовослужбовців до жорстоких реалій в умовах війни — проводить теоретичні заняття з тактичної медицини у підрозділах 5-ї Слобожанської бригади.

«Ми відпрацьовуємо практичні вправи на манекенах та поміж собою, дивимося навчальні фільми за темою. А вже на полігонах у нас проходять екзаменаційні заняття, які максимально наближені до бойових умов. Ми використовуємо навчальні гранати, димові шашки, гвардійські аптечки та їх складові: турнікети, кровоспинні засоби, оклюзійні пов’язки, вчимо як правильно евакуювати пораненого й говорити з ним», — розповідає Катерина.

Головна розрада та втіха Катерини — рідні, саме вони допомагають їй впоратися з навантаженням.

«Мама стала ще більше перейматися за мене. Ми постійно намагаємось телефонувати одна одній, ділитися новинами та переживаннями, так би мовити, психологи одна для одної. При цьому особисто у мене є одне непорушне табу – ніколи не розповідаю родині про особливості своєї роботи», — каже жінка.

Її одинадцятирічна донька Поліна дуже пишається своєю мамою.

«Звичайно, я не можу зараз бути поряд так часто, як раніше. Я потрібна багатьом людям тут. Буває сумно від того, що я не можу її обійняти, але ми постійно на зв’язку. Вчимо разом уроки, коли є вільна хвилина, намагаюся приділяти донечці увагу хоча б дистанційно. Якось я приїхала до неї в школу на День захисників і захисниць. Виявилося, що про мене там всі знають. Діти та вчителі були мені дуже вдячні, подарували жовто-блакитне сердечко з Україною. Я вмію надавати медичну допомогу й буду це робити, скільки буде потрібно, скільки я буду жити», — говорить медикиня.

Раніше ми розповідали про те, як працюють у тандемі кінолог та пес з однаковими іменами.

Та про про 39-річного Олексія – зв’язківця у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. До повномасштабної війни чоловік працював менеджером, грав у баскетбол та захоплювався футболом. Побратими його називають «людина-оркестр», бо він непосидючий та завжди фонтанує ідеями. А для своєї коханої та доньки він залишається турботливим і люблячим за будь-яких умов.

А також про нацгвардійця, який виконує завдання «На щиті».

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.